Отруєння тварин похідними феноксикислот

звичайно, знадобилися б. СРСР вийшов на майже однакову із США сумарну потужність гербіцидів – близько 50 тис. т в рік. (Якраз стільки було потрібно американцям для операції «Фермерська допомога».) З випуском 2, 4, 5-Т в цеху № 19 поспішали, технологія допрацьовувалася на ходу після пуску. Тут в 1965-1967 роках отримали отруєння 203 людини, з них 137 захворіло невиліковною хворобою хлоракне. (Саме цю хворобу, що виникає при отруєнні діоксином, австрійські лікарі знайшли у колишнього президента України В. А. Ющенко.) Наступного року цех закрили, але час від часу намагалися знову налагодити виробництво. Повний кінець спробам напрацювання 2, 4, 5-Т в Уфі прийшов в 1988 році, коли санітарні служби просто вимушені були заборонити виробництво напівпродукту – трихлорфенолу: воно адже таке ж діоксиногене. У США з тих же причин випускні форми і саму 2, 4, 5-Т вилучили із звернення в 1983 році, раніше те ж саме сталося з пентахлорфенолом і поліхлорбіфенілами. Аварія, аналогічна уфімській, повторилася в 1976 році в італійському місті Севезо. Тут в 1976 році на виробництві 2, 4, 5-трихлорфенолу сталася аварія, на околиці Севезо обрушилася хмара з 2-5 кг діоксину, серед населення було зареєстровано 193 випадки хлоракне. У зоні «Уфахимпрому», на території і в ставках-накопичувачах, також зосередилося 5-20 кг цього екотоксину. Таким чином, в рисі цих міст скупчилося декілька десятків « Вєтнамів», мільйони фатальних доз. Проте про діоксинову обстановку в столиці Башкирії знали тільки ті, кому це було дозволено по службі. Офіційне існування у нас діоксинового шлейфу було визнано лише в 1995 році прийняттям урядового постанова № 1102 за програмою «Захист довкілля і населення від діоксину і діоксиноподібних речовин на 1996-1997 роки». У результаті постперебудовної кризи виробництво гербіцидів в Росії впало на порядок. Із-за тяжкого положення агропромислового комплексу спад тут виявився глибшим, ніж в інших хімічних виробництвах. Внесення добрив на одиницю орної площі по країні скоротилося в три-чотири рази. Без добрив гербіциди урожаю не підвищать, вони ефективно працює лише у відлагодженій системі агротехнології. Мінімум у виробництві пестицидів припав на кінець 1990-х років, можна сподіватися, що вже він пройдений. Випуск 2, 4-Д в 1994 році склав 6, 4 тис. т – 1/6, 4 від минулої потужності « Уфахимпрома». В той же час забезпечення залишків потреби зросло з 30 до 65 за рахунок дорожчих імпортних речовин того ж класу. Пояснити це так званими ринковими механізмами ніяк не можна. Немає сумніву, наші колишні НДІ ще в змозі були допрацювати схему ефективнішого ефіру 2, 4-Д, а швидше за все, вони вже мають в розпорядженні готову, але « невпроваджену» схему. Замість того щоб її використати, придбали ліцензію і сам ефір 2, 4-Д у «Доу агро сайенс», а на Куйбишевському химзаводі Новосибірської області організували станцію по його розбавленню. Виходить препарат « Estron», в перекладі на російську – «Элант». А потім, господарства, що застосовують цей гербіцид, отримують за наказом Мінсільгоспу № 76 від 30. 01. 2002 федеральну субсидію. Виходить підтримка на урядовому рівні вітчизняного « розчинника», а не виробника, що простоює. При такому розкладі вичислити, яку долю на російському ринку препаратів 2, 4-Д вдасться утримати « Уфахимпрому», скрутно. Проте період напіврозпаду діоксину в природі довгий, більше 10 років, тому для відновлення екологічної безпеки Уфи одного спаду виробництва недостатньо, потрібно чистити землю. Проблема запаху Реакція конденсації хлорфенолів з монохлороцтовою кислотою, описана Робертом Покорни в замітці, що уміщається буквально на чверті журнальної сторінки, досі служить основою промислової технології 2, 4-Д. Її реалізація пройшла не без труднощів.