Озонотерапія та її вплив на серцево-судинну систему

Зважаючи на той факт, що практично всі згадані методи добре відомі і знайшли широке застосування в системі медико-біологічного контролю за функціональним станом осіб , які займаються фізичною культурою і спортом, ми вважаємо за необхідне, з метою дотримання логіки викладу навчального матеріалу, привести короткий огляд цих методів.

Методи визначення артеріального тиску. Величину артеріального тиску (АТ, мм. рт. ст.). Прийнято розглядати як гомеостатичний показник, у зв'язку з чим його відхилення в ту або іншу сторону може свідчити про певні зміни в загальному функціональному стані організму. Так, наприклад, фізична робота, як правило, дещо знижує артеріальний тиск, але психічна напруга, навпаки, сприяє його збільшенню. У процесі охолодження і зниження атмосферного тиску спостерігається тенденція до підвищення артеріального тиску, а при перегріву і підвищення атмосферного тиску, часто спостерігається деяке зниження величини зазначеного параметра. Суттєво змінюється АТ при захворюваннях серцево-судинної та ендокринної систем. Відомо, наприклад, що підвищення артеріального тиску є основним симптомом захворювання при гіпертонічній хворобі, гострому дифузному нефриті, феохромоцитомі (пухлина надниркових залоз). Зниження АТ є ознакою падіння серцевої діяльності і тонусу периферичних артерій. Це буває при гострих інфекційних захворюваннях, втратах крові, гострої судинної недостатності будь етимології . Традиційно виділяють такі основні види АТ, величини яких також традиційно вимірюють за допомогою непрямого методу Н. Короткова з використанням тонометра і фонендоскопа:

- АТс - артеріальний тиск систолічний, мм. рт. ст.;

- АТд - артеріальний тиск діастолічний, мм. рт. ст;

- ПАТ - пульсовий артеріальний тиск, який розраховується як різниця між величинами систолічного артеріального тиску і діастолічного, мм. рт. ст;

- АТср. - Середній артеріальний тиск, визначається за формулою [24, c. 203]:

АТ порівн. = АТД + 0,33 • АТП

Артеріальний тиск систолічний (АТС) є одним з найбільш інформативних функціональних параметрів і тонко відбиває зміни, пов'язані зі станом його регуляторних ланок: ОПСС, активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи, тонусом вазомоторного центру, силою серцевих скорочень, хвилинним об'ємом кровообігу. Згідно з останніми експериментальними даними , виявлення АТс > 120 мм. рт.ст. у жінок і > 125 мм. рт. ст. у чоловіків, пацієнта доцільно відносити до групи з фактором ризику порушення регуляції артеріального тиску. Критеріями зриву адаптації, незалежно від віку, слід вважати величини АТс > 150 мм. рт. ст. у жінок і > 170 мм. рт. ст. у чоловіків [12, c. 203].

Електрокардіографія. Цей метод призначений для оцінки електричної активності серця (автоматизм, збудливість і провідність серцевого м'яза), поширений в даний час, отримав велику кількість різних модифікацій. Зазвичай, електрокардіограму (ЕКГ) записують у 12 відведеннях (у 6 від кінцівок - Ι, ΙΙ, ΙΙΙ, aVR, aVL, aVF і в 6 грудних - V1 - V6) . На стандартній ЕКГ виділяють 5 основних зубців (P, Q, R, S, T) і 6 основних інтервалів (RR, PQ, QT, TP, ST, QRS).

Фізіологічне значення зубців, інтервалів і комплексів нормальної електрокардіограми відображено в таблиці 2.1.

Фізіологічне значення і кількісні значення зубців, інтервалів і комплексів нормальної електрокардіограми                                     Таблиця 2.1.

 

У стандартних відведеннях аналіз ЕКГ проводять шляхом визначення показників за такою схемою:

1. Тривалість серцевого циклу (RR) в секундах (обчислюється середній показник вимірювань трьох циклів ΙΙ відводу).

2. ЧСС (уд./хв.). ЧСС = 60 / R-R.

3. Характер ритму серця: вважається правильним, якщо різниця між найбільшим і найменшим інтервалами RR в ΙΙ відведенні не перевищує 0,1 с. Ритм вважається неправильним, якщо різниця більше 0,1 с.

Схема аналізу електрокардіограми свідчить про те, що одним з важливих показників, що реєструються за допомогою методу електрокардіографії, є величина частоти серцевих скорочень (ЧСС, уд./хв.). Враховуючи значимість цього параметра для оперативної оцінки стану системи кровообігу, її реакції на фізичне навантаження під час дозування обсягу та інтенсивності м'язової діяльності, ми вважаємо за необхідне навести тут більш детальну характеристику певного параметра.

Відомо, що частота серцевих скорочень, як інтегральний показник рівня функціонування системи кровообігу, підтримується в діапазоні нормальних значень завдяки діяльності безлічі компенсаторних механізмів. У нормі величина ЧСС у здорових нетренованих чоловіків і жінок становить 60-70 уд./хв. Нормальні значення ЧСС для дітей різних вікових груп наведені в додатках. Основними відхиленнями ЧСС від норми є синусна тахікардія і синусна брадикардія. У абсолютно здорових людей синусна тахікардія (збільшення ЧСС від 90 до 150-180 уд./хв. при збереженні правильного синусного ритму) виникає під час фізичних навантажень і емоційної напруги.

Крім цього, причинами тахікардії можуть бути різного роду інфекції, токсичні впливи, підвищення температури, серцева недостатність, ішемія, дистрофічні зміни в синоатріальному (СА) вузлі. Серед здорових нетренованих людей синусна дихальна аритмія найбільш характерна для осіб молодого віку, а також у періоді одужання (реконвалесценції) після інфекційних захворюваннях. Синусна дихальна аритмія є досить поширеною серед молодих людей, хворих на нейроциркуляторну дистонію. Для спортсменів наявність синусної дихальної аритмії в стані відносного спокою деякими фахівцями