"Пам'яті сього незвичайно енергійного та симпатичного чоловіка" (до 150-річчя від дня народження М.О. Дикарєва)

Нарешті 1882 року М. О. Дикарєв знову влаштувався у Губернський статистичний комітет на 25 крб. До кінця 80-х років його платня зросла до 40 крб. на місяць. Під час служби в комітеті на запрошення статистичного бюро при губернській земській управі Дикарєв брав участь у подвірному переписові шести повітів Воронезької губернії. Він власноручно переписав понад 10 000 селянських дворів, причому кожному селянинові ставилося понад 100 запитань. Завдяки цьому він пройшов гарну статистичну школу під керівництвом відомого статиста Ф. А. Щербини. "Цій школі, - визнавав пізніше Митрофан Олексійович, - власне, зобов'язаний кращими якостями виданих мною в статистичному комітеті Пам'ятних книжок на 1891 і 1892 рр., а не тому, що вони редагувалися Ф. А. Щербиною, як дехто думає, від цієї редакції він сам відмовився в передмові до останньої книжки"4.

Перша велика наукова праця М. Дикарєва "Нарис Воронезького міщанського говору, порівняно з україно-руським наріччям" була надрукована 1891 року у "Воронезькому етнографічному збірнику". Автор включив до нього сім з половиною тисяч російських і українських прислів'їв та приказок5. У майбутньому планувалося підготувати, за зразком В. І. Даля, малоруський словник. Перша спеціальна етнографічна експедиція відбулася в 1891 році, з липня по вересень. За цей час він, працюючи щодня, зібрав цікавий і різноманітний матеріал у рідній слободі Борисівці Валуйського повіту і придбав собі неоціненного співробітника в особі недавнього випускника сільської школи П. Є. Тарасевського, який служив у волості за 3 крб. на місяць. Ця молода людина, за оцінкою Митрофана Олексійовича, зібрала набагато більше матеріалу, ніж він сам. Захопившись етнографією, учений припинив складання малоруського словника, вже записавши на картки понад 30 000 слів. Після смерті вченого вони, за пропозицією І. Франка, були передані бібліотеці Наукового товариства ім. Т. Шевченка з тим, щоб кожен бажаючий міг користуватися ними без обмежень.

Оскільки в комітеті, незважаючи на старання М. Дикарєва, ніякого руху по службі і поліпшення матеріального становища не передбачалося, він звернувся з проханням про посаду до керуючого Воронезькою казенною палатою. Той, знаючи Митрофана Олексійовича як "першого працівника у Воронежі", погодився, але обіцянку свою виконав тільки через рік, у 1893 році. А для початку пропонувалася така комбінація: Дикарєв мав влаштуватися в палату на один місяць помічником столоначальника або позаштатним чиновником з особливих доручень із платнею 30 крб. на місяць, а по закінченні цього терміну, ознайомившись із діловодством дорученого йому торговельного столу, обійняти посаду столоначальника. Митрофан Олексійович погодився і подав керуючому прохання.

Тільки-но Митрофан Олексійович досяг поставленої мети, як його, "людину пишучу", запросили в бідний на інтелігенцію Катеринодар завідувати обласною друкарнею з платнею 1200 крб. на рік. Дикарєв, навіть будучи "першим працівником у Воронежі", ясно бачив і те, що в палаті його замордують, і вирішив за краще переселитися на Кубань.

Оглядаючись на воронезький період своєї роботи, учений гірко резюмував: "За весь час своєї служби в комітеті я старався, як і скрізь, вийти працею на битий шлях, але на "чиновничому" (урядничому) ринку гнучка спина та притакування начальству з підлим і дурним осміхом мають більшу ціну; тим то я за десять років ні до чого й не дослужився. Щербина хотів, щоб мене, принаймні, обрали членом статистичного комітету, та губернатор на те казав: "Це вже занадто, давати нагороди 300 крб. та ще й членом обирати"6. Членом Воронезького статистичного комітету його обрали вже після того, як учений перебрався в Катеринодар. Це стало можливим лише після від'їзду губернатора Куровського, який не міг погодитися, щоб поруч з ним на засіданнях як рівноправний член комітету сидів простий писар.

У Катеринодар Дикарєв переїхав у липні 1893 року. Тут на нього чекали нові образи і прикрощі. Посада наглядача друкарні ще не звільнилася, тому Митрофану Олексійовичу запропонували тимчасово місце молодшого діловода Обласного правління з утриманням 702 крб. на рік. "Тимчасове" заняття розтяглося на 5 років, а в друкарню, зрештою, замість нього взяли німця з Петербурга.

Як діловод, Дикарєв займався касацією рішень станичних (1-ї інстанції), почесних (апеляційних) і волосних судів, багато працював над розв'язанням спірних питань, що зустрічалися в практиці Кубанського обласного правління.

У Катеринодарі йому довелось остаточно розпрощатися з мріями про сімейне щастя. Ще у Воронежі він зустрів жінку, з якою збирався завести "сімейне кубельце". А ще він хотів, щоб з ними разом жила старенька мати. Але непевне матеріальне становище так і не дало змоги йому втілити надію на "кабінетне" життя: 25 крб. на місяць він платив за кімнату, решта грошей блискавично розходилася на великі поштові витрати, на плату численним кореспондентам у багатьох кубанських станицях, на власні наукові поїздки, а головне - на книги. У Катеринодарі