Пам'ятки історії та культури м. Рівне

Як правило, навчальних закладів на центральній вулиці не будували. Лише один із них став винятком. Це єврейська змішана гімназія «Освіта» із польською мовою навчання, яка утримувалася на кошти батьків. Для неї на вулиці 3 Травня, 30, збудували спеціальне приміщення (нині тут, на вул. Соборній, 30 – управління освіти Рівненської міської Ради).

В 30-і роки вулиця була щільно забудована, особливо та її частина (в центрі), що прилягала до торгового кварталу міста (вулиці Торгова, Старий Ринок). Нині це район магазину «Взуття» (біля центрального продуктового ринку), гастроному «Рівне». А відрізок центральної вулиці міста, від сучасного залу камерної та органної музики й до обласного музично-драматичного театру – це був нескінченний торговий ряд. Двоповерхові будинки, що містилися тут, одночасно слугували й для помешкання їхнім власникам, і для магазину, чи то кав'ярні, готелю, перукарні.

Ще й зараз старожили люблять згадувати про той вибір товарів у рівненських крамницях, які містили все: від найменшої дрібниці до складної побутової техніки. Ось тільки придбати потрібну річ не завжди було по кишені. А втім, сьогоднішнім мешканцям Рівного це зрозуміти неважко.

Особливою популярністю користувався магазин Лавра Журавльова (знаходився в районі сучасного Театрального майдану). Добре взуття можна було придбати в магазині чеської фірми Бата, мануфактуру й хутро – у Вугмайстера, книги, підручники – у Зелінського, Мартинюка, Талащука.

Для приїжджих удень і вночі були відкриті двері готелів із гучними назвами «Централь», «Вікторія», «Варшава». «Сан-Ремо». За бажанням можна було зайти до ресторану «Селянка», бару Котніца, кафе Раже...

Як і зараз, у минулі роки центральну вулицю рівняни часто обирали для пішохідних прогулянок, особливо «Поштовку». Туї перехожих переймали вуличні фотографи, які добре знали свою справу. Відзняті сюжети виходили, справді, цікаві. В об'єктив фотоапарата могла потрапити й сільська жінка, яка, розпродавши свій товар, поверталась додому, і дві знайомі панянки, що випадково зустрілись на прогулянці, а то їі просто група гімназистів, що зі сміхом та щебетом поверталась додому. Ось хто був справжнім хранителем історії міського життя – вуличні фотографи!

Замовити фотопортрет чи груповий знімок можна було в таких відомих рівненських фотографів, як Гальперін, Німен, Долінко. Їхні фотоательє теж розміщувалися на центральній вушні міста. Як і зараз, під час прогулянки головною вулицею міста початку XX століття, яскрава реклама запрошувала зайти до перукарні, у разі необхідності поруч можна було відвідати аптеку. Найбільше клієнтів було в аптеці Рутковського.

Усі заклади торгівлі, державні установи, житлові будинки, яких, до речі, на початку XX століття тут нараховувалося вже 364, назвати неможливо. Здається, викресли з історії міста його головну вулицю, і це вже буде не Рівне.

 

 

Першi поселення на територiї сучасного мiста з'явилися дуже давно. Зокрема, тут виявлено залишки поселень первiсної людини-кроманьйонця, заснованi понад 15 тисячолiть тому. Давнiшi поселення зустрiчаються на околицях мiста, центральна ж частина його була заселена пiзнiше.

Перша вiдома писемна згадка про Рiвне як один з населених пунктiв Галицько-Волинського князiвства датована 1283 роком. Це запис латинською мовою у польськiй хронiцi «Рочнiк капiтульний краковскi». Але лише з ХV столiття Рiвне регулярно фiгурує в iсторичних джерелах.

З другої половини ХIV ст. Рiвне перебувало пiд владою литовських князiв. У грамотi 1434 року воно згадується в числi iнших волинських поселень як власнiсть луцьких шляхтичiв Дичкiв. А в документi, датованому 22 груднем 1461р., йдеться про його продаж: Iвашко Дичко продав Рiвне «за 300 кiп широких грошей чеської лiчби» князевi Семену Васильовичу Несвiцькому, представнику русько-литовської династiї Гедимiновичiв.

Пiсля смертi князя в 1479р. Рiвне стало власнiстю його дружини Марiї, яка стала iменувати себе княгинею Рiвненською. За її наказом на одному з насипних островiв рiчки Устi, яка роздiлялася на два рукави, було збудовано замок iз дубових колод та обнесено його оборонними ровами. Будучи оточеним водою, замок сполучався з рештою поселення єдиною дорогою з мостом через непрохiднi болота i ставки. Разом з тим княгиня стала запрошувати сюди ремiсникiв, майстрiв, поселенцiв, якi поступово обживали сусiднi iз замком вулицi. Первiсне мiсто нагадувало у планi трикутник, вiдповiдно й мiськi вулицi розходилися у три боки. У Рiвне можна було в'їхати з боку Києва, Острога та Дубного. Звiдси й символ давнього мiського герба – брама, вiдкрита для в'їзду на три боки.

У 1492р. польський король та великий князь литовський Казимир Ягайло надав мiстечку Магдебурзьке право.

З 1518р. по 1621р. воно перебувало у власностi князiв Острозьких. У 1531р. Рiвне з околицями та ближнiми селами вiдiйшло до Iллi Острозького. У 1538р. вiн одружився з позашлюбною дочкою короля Сигiзмунда I Беатою Костелецькою, не проживши пiсля цього й року i не дочекавшись народження своєї доньки. Згiдно з пiдписаним ним духовним заповiтом Рiвне переходило в управлiння дружини, але не у власнiсть. Це стало причиною трагедiї його доньки Гальшки Острозької, яку мати, людина аморальна й розбещена, прагнула насильно вiддати замiж, щоб тим самим позбавити