Пенсія по інвалідності: умови призначення за солідарною системою та їх удосконалення

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

про встановлення груп інвалідності закріплюють, що при підвищенні груп інвалідності внаслідок загального захворювання, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання, поранення, контузії, каліцтва та іншого захворювання, в разі виникнення важчого загального захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір хворого. Якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, МСЕК у висновку про огляд інваліда вказує дві причини інвалідності. Однак у названій Інструкції відсутні положення, які б визначали особливості статусу інваліда, якщо особа має декілька різних захворювань, і всі вони за наявністю певних кваліфікаційних характеристик можуть бути підставами для надання такого статусу. Недосконалість п. 24 Положення про медико-соціальну експертизу [3] полягає в тому, що МСЕК вправі самостійно приймати рішення про необхідність надання особі додаткових видів соціальної допомоги, а відтак – при наявності декількох видів захворювання така необхідність може бути і невизнана, а отже – не буде підстави для додаткових витрат. Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» також не містить особливих гарантій для таких осіб при призначенні пенсії по інвалідності. У даних випадках особа подає документи стосовно одного з захворювань, наявність якого може сприяти встановленню більш вищої групи інвалідності, і як результат – призначення вищого розміру пенсії по інвалідності.

Відповідно до п. 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності [3] підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування, та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

При цьому слід враховувати, що для визнання особи інвалідом повинна бути в наявності сукупність таких умов: 1) порушення здоров’я зі стійким розладом функцій організму, обумовлене загальним захворюванням (в тому числі каліцтвом, не пов’язаним з роботою), трудовим каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’я внаслідок нещасного випадку на виробництві чи професійним захворюванням; 2) обмеження життєдіяльності особи; 3) необхідність в заходах соціального забезпечення, включаючи реабілітацію.

Тому, по-перше, не можна не враховувати, що ступінь вираженості стійких порушень функцій організму людини залежить від виду захворювання. Критерії для визначення групи інвалідності, яка встановлюється медико-со- ціальною експертною комісією (далі – МСЕК), передбачені в Інструкції про встановлення груп інвалідності, де відповідно до кожної із груп інвалідності передбачено перелік захворювань, дефектів, необоротних морфологічних станів, порушень функцій органів та систем організму. Однак такі критерії встановлені тільки щодо випадків, при яких група інвалідності встановлюється безстроково.

У Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 6 жовтня 2005 р. [4] інвалідність означає міру втрати здоров’я у зв’язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. У ньому ж визначається і поняття «втрата здоров’я» – наявність хвороб і фізичних дефектів, які призводять до фізичного, душевного або соціального неблагополуччя та «обмеження життєдіяльності» – це помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами.

Все ж саме хвороба чи інший чинник тягне за собою порушення функцій організму людини, яке, в свою чергу, негативно впливає на нормальну життєдіяльність, а її обмеження формує соціальну дезадаптацію особи. Всі ці ознаки пов’язані між собою і в сукупності

формують такий стан особи, який дозволяє за допомогою правового інструменту, звернувшись до МСЕК, засвідчити його як інвалідність. Виходячи з цього, інвалідність включає в себе не тільки медичний аспект, що свідчить про зміни у функціональному стані організму людини, а і соціальний, який проявляється у зв’язку стану здоров’я особи з певними критеріями життєдіяльності, в тому числі виробничо-професійними чинниками, такими, як трудова діяльність, умови праці, загальна і професійна підготовка, трудова спрямованість та ін.

По-друге, наявність декількох видів захворювання завжди будуть підставою для додаткових витрат, а також кожне з цих захворювань може спричиняти різні обмеження однієї чи й декількох категорій життєдіяльності певного ступеня. Наприклад, обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня та обмеження здатності до навчання I ступеня, а інше – обмеження здатності до спілкування II ступеня. Отже, беззаперечно, що декілька різних захворювань вимагатимуть і різних реабілітаційних заходів, обмеження життєдіяльності буде відбуватися внаслідок кожного цих