+3 8(066) 185-39-18
fв Херсоні, Одесі, Миколаєві і практично в усіх повітових містах та містечках Півдня України.
Ліберальний напрямок українського національного руху був представлений на Півдні України діяльністю Української радикально-демократичної партії (згодом УПСФ). Уже весною 1917 р. її осередки були створені в Одесі, Катеринославі, Єлисаветграді та Херсоні.
Посилення національно-визвольного руху на зросійщеному Півдні України було пов’язане також з процесом українізації армії на Румунському фронті і в Одеському військовому окрузі. У цей же час, як свідчать архівні джерела та документальні матеріали, активну агітаційно-пропагандистську роботу розгорнули в регіоні політичні партії і громадські об’єднання національних меншин, ряди яких зростали досить швидкими темпами. Особливо це стосується загальноросійських поміркованих соціалістичних партій, сіоністів, а з часом і більшовиків. Реальним підтвердженням авторитету та сили впливу цих організацій серед населення міст стала муніципальна кампанія, що проводилася в регіоні в липні – серпні 1917 р. Успіх партій на виборах значною мірою залежав від визначення союзників.
В Одесі спробу створити національний блок зробив комітет на чолі з С. Шелухіним, що об'єднав практично всі українські організації міста. Проте в кінцевому результаті українські соціалісти-революціонери і соціал-демократи, на вибори йшли в блоці, а українські соціалісти- федералісти – окремо. Аналогічна ситуація склалася і в Херсоні, де місцевих українських соціалістів не влаштовував безпартійний та національно-культурний характер «Української хати» як можливого виборчого об'єднання.
Однак не можна говорити про те, що взагалі тактика національного блоку зазнала поразки. Наприклад, відомо про існування такого блокового списку в Олександрівську. У Катеринославі Українська соціал-демократична партія міста йшла на вибори сама, ні з ким не блокуючись і виставивши свій окремий список на чолі з Г. Воробйовим, І. Мазепою та ін. Українські соціал-революціонери міста також в кінцевому випадку виступили самостійно. Їх список очолив професор гірничого інституту М. Федорів. За результатами виборів список УСДРП отримав 4, 6% голосів виборців, а список УПСР – 1%. Не менш поширеною стала практика вступу українських соціалістів до спільного з відповідними російськими і єврейськими партіями блоку. Так, наприклад, в Херсоні українським соціалістам, які лише влітку створили тут свої осередки, вдалося досягти досить широкого представництва в соціалістичному блоці і офіційно провести в думу 8 гласних. Відносно ж загальних результатів виборів по регіону слід констатувати, що перемогу отримав соціалістичний блок загальноросійських партій з радами робітничих і солдатських депутатів. Друге місце зайняв блок Єврейських національних партій та організацій, які стояли в основному на позиціях сіонізму.
У розділі висвітлюється і земська кампанія осені 1917 р., яка на регіональному рівні поки що не вивчалась.
У четвертому розділі – “Боротьба за владу в регіоні в процесі розгортання українсько-більшовицького протистояння (жовтень 1917- лютий 1918 рр.) ” зроблено акцент на динаміку змін у співвідношенні партійно-політичних сил, як під час виборів до Всеросійських та Українських Установчих зборів, так і в ході загострення боротьби за владу у регіоні в кінці 1917 – на початку 1918 рр. Названі виборчі кампанії носили для України доленосний характер, тому що їх результати відкривали перспективи суспільно – політичного розвитку України. І вибори показали не тільки бажання, а й спроможність українців, особливо селян, зробити серйозний крок до розбудови власної держави, віддаючи свої голоси провідникам національного руху. Результати виборів були досить обнадійливими. Значно посилили, порівняно з результатами муніципальної кампанії, свої позиції українські соціал-демократи, які отримали в Одесі 5, 7% голосів виборців, Херсоні 7, 8% і в Миколаєві – 9, 4%. Але найбільший успіх українці мали в Катеринославі – блок УСДР з УПСР отримав тут 16, 4% голосів і посів третє місце після більшовиків та єврейського національного блоку. Ця ж тенденція збереглась і на рівні повітових міст Наддніпрянщини та Херсонської губернії. Вибори ж в повітах показали, що в південноукраїнському селі політичні симпатії виборців були дуже різноманітними, але домінуючим був український настрій: в 4-х повітах Катеринославській губернії (Верхньодніпровському, Катеринославському, Новомосковському і Олександрівському) за український блок проголосувала абсолютна більшість сільських виборців – відповідно 69, 3%, 71, 8%, 89, 4% і 77, 4%. У Херсонській губернії ситуацію вияснити складніше, оскільки українські соціал-демократи виступили тут з окремим списком і набрали в Херсонському, Одеському, Єлисаветградському і Тираспільському повітах в середньому близько 7% голосів, тоді як українські есери і губернські ради селянських депутатів виступили в блоці з російськими есерами і ОЄСРП і визначити їх роль в цьому блоці важко. Але, враховуючи загальну українізацію краю, ми вважаємо, що селяни в більшості голосували в першу чергу за українців. Результати по цьому списку були такими: у Херсонському повіті за нього віддали свої голоси 54, 1% виборців, Одеському – 51, 3%, Тираспольському – 62, 6% і Єлисаветградському 77, 6%. Тобто можна з впевненістю говорити, що в цей час на селі домінували не лише соціальні, а й національні гасла. Селяни віддавали голоси партіям, які питання суверенітету пов’язували з вирішенням національного питання.
На материкових повітах Таврійської губернії домінували російські есери, які в блоці з губернською радою селянських депутатів отримали в Мелітопольському повіті 63, 8% голосів, а в Дніпровському 79, 3%. Список українських соціал-революціонерів і селян – хліборобів набрав відповідно лише 16, 1 і 6, 3%.
Збереглись ці тенденції і під час виборів до Українських