+3 8(066) 185-39-18
fРоль держави не обмежується виконанням функцій «нічного сторожа», а передбачає більш широке поле діяльності. Державне регулювання в ринковому господарстві – цілеспрямований вплив держави на мікро – і макроекономічні процеси розвитку економіки в цілях підтримки її стабільності або зміни в потрібному суспільству напрямку. Виділяють різні сторони – практичну і наукову. Практичний досвід – це сукупність конкретних заходів з реалізації державного регулювання. Теоретичний аспект – систематичне наукове дослідження мотивів, дій, заходів, націлених на формування найбільш ефективного розвитку національної економіки. Виходячи із сутності, визначаються цілі державного регулювання. Аналізуючи стрімкі темпи зростання економіки країн Східної Азії, експерти Світового банку ретельно і досить всеосяжно досліджували систему і ефективність політики втручання урядів країн цього регіону в розвиток економіки своїх держав. Підсумок реферованого дослідницького досвіду в узагальненому вигляді сформулював резюме наступній політико-економічної конструкції: певні види і способи державного втручання – це кращий шлях стимулювання економічного підйому, ніж ортодоксальна (класична) теорія вільних ринкових відносин.
Перша з чотирьох чорт «східно-азіатської моделі» – це те, що економіка цих країн починала свій шлях розвитку при диктаторських або жорстких політичних режимах. До інших трьох відносяться: експортна орієнтація промислового виробництва; розвиток приводить до початку демократизації; економічна свобода. Звідси народився вираз: «спочатку економіка, потім демократія». Батько сінгапурських реформ Лі Куан, аналізуючи успіхи КНР, сказав: «Китайці спочатку зробили перебудову, і тільки потім прийшла гласність. Вони зробили це саме в цій послідовності, а не навпаки, у чому була найбільша помилка росіян «. Політика державного управління економікою в східно країнах час від часу зазнає вельми істотні зміни, коригування основних, базових напрямків розвитку економіки. Зокрема, Південна Корея у 60-ті роки перейшла від стратегічного курсу на всіляке заохочення експорту до розвитку важкої та електронної промисловості в 70-і роки. У 80-і роки «центр ваги» перемістився в бік розвитку технологій та розбудови більш слабких областей. Слід зазначити, що майже всі східно-азіатські уряду всіляко підтримували і широко розповсюджували пільгове кредитування та податкові преференції окремим галузям, при цьому всіляко заохочувався експорт. Всі країни Східної Азії, за винятком Гонконгу і Сінгапуру, на первісній стадії розвитку покладалися на імпортні бар'єри для захисту своєї промисловості, тобто протекціонізм був стрижнем зовнішньоекономічної політики. Навіть до початку 80-х років більшість галузей промисловості Південної Кореї було захищено поєднанням тарифних і нетарифних бар'єрів. На Тайвані ще 1980 понад 40% імпорту обкладалося протекціоністськими тарифами, що перевищують 31%. Індонезія, Малайзія і Таїланд в перші роки розвитку дотримувалися лінії на заміщення імпортних товарів власними промисловими виробами. Уряду згаданих країн найчастіше використовували комплексні політичні заходи для збільшення інвестицій в людський і фізичний капітал. Державні витрати на освіту в країнах Східної Азії не перевищували подібні асигнування в інших країнах. Однак азіати основну частину коштів спрямовували на розвиток початкової та середньої освіти з метою підготовки кваліфікованої, «білокомірцевої» робочої сили, а не на потреби університетів та інститутів. Але і вища освіта не обділене увагою. «Подивіться на кількість і якість інженерів, яких в даний час готують китайці», – вказує Лі Куан. В останні 25 років частка інвестицій приватного сектора в валовий внутрішній продукт країн Східної Азії була майже в два рази вище, ніж в інших країнах, що розвиваються. Заслуговують на увагу деякі види втручання держави у формі податкових пільг, субсидій і дешевих позик, що необхідно ретельним чином вивчити і таким же чином технічно абсорбувати і викори... стовувати в Киргизстані. Найбільшого успіху втручання урядів держав Східної Азії досягло в двох аспектах економічних реформ: - сприяння зростанню експорту; - в цільових кредитах. Більшість країн проводило політику енергійного стимулювання експорту шляхом надання субсидій, створення сприятливих умов для залучення іноземних кредитів та інвестицій. Упор на зовнішні ринки сприяв піднесенню продуктивності промисловості, підйому приватного підприємництва. Певною мірою важливе значення надавалося маніпуляціям урядів з процентними ставками. Зокрема, держава втручалася у фінансово-кредитну систему і розподіл коштів, з тим, щоб знизити вартість капіталу для вітчизняних компаній і фірм, надати пільгові цільові кредити для мали пріоритетність галузей економіки. З метою зведення до мінімуму витрат державного втручання урядами країн Східної Азії були створені відповідні механізми і структури для контролю за преференційними галузями в рамках їх виробничої діяльності. На думку експертів Світового банку, Східна Азія дала світові деякі уроки. Найважливіший з них полягає в тому, що основи економіки: - стабільність управління макроекономікою, - інвестиції в людський фактор, - відкриті ринки - надання цінами можливість відображати недоліки економіки – є найважливішими для успіху. Аналізуючи вельми складну «азіатську» конструкцію державного управління ринковою економікою, не можна не згадати і про роль ідеології, традицій, певних морально-етичних цінностей і характеристик, притаманних народам країн Східної Азії, що має важливе значення в позитивному і негативному розвитку держави і суспільства. Найбільш складні ідеологічні та політичні «насадки», як, наприклад, «конфуціанський капіталізм», ідеї Сухарто, Махатхира (руху Негара), вимагають, звичайно, більш ретельного, більш глибокого вивчення і осмислення.
3.1 Особливості Японської моделі державного регулювання економіки
Економічна основа розвитку Японії і нових індустріальних країн Східної і Південно-Східної Азії на початкових етапах практично однакова. Частково трансформована японська модель прийнята в інших країнах, що йдуть по шляху Японії. Але ці шляхи не можна вважати абсолютно ідентичними, так як