Походження української мови

Найкраще відбили мову дохристиянської Русі українські народні пісні, яких записано, як стверджують вчені, понад 200 тис. (аби створити таку кількість, потрібно було не одне тисячоліття), а якщо співати по одній пісні на день потрібно витратити близько 550 років. Відразу слід зазначити, що народ як колективний автор пісень не перекладає, він може лише редагувати їх, доповнювати або скорочувати. Але ось ця щедрівка, яку й тепер співають із 13 на 14 січня в Доброгостові Львівської області, не редагувалася.

 

Чи спиш, чи чуєш,

Господаречку,

У своїм домочку

На Новий рік, на Новий рік ?

Підем орати, підем сіяти

Яру пшеницю

На Новий рік, на Новий рік.

 

На перший погляд незрозуміло, як це можна сіяти яру пшеницю в січні. Але наприклад Іван Білик (відомий письменник, історик та лінгвіст), спираючь на етнографічні матеріали, наводить в своїх творах наступну версію зустрічі слов’янами різдва (Нового Року – Коляди):

Яскравий сріблясто-золотий Плуг (сузір’я Оріона) з’являється на небі першого листопада, з’являється незадовго до опівночі й стоїть сторч. В кінці листопада Плуг виходить на небо відразу з кінцем дня, здіймається дуже високо й заходить аж над ранок, дедалі дужче й дужче схиляючись лемешем до землі, а люди з завмиранням у серці чекають, коли він нарешті зовсім упаде. Зазвичай це має статися в двадцять і п’яте грудня.

Й ось нарешті цей день настає.

Волохи-колядники визначали, що Зоря-Зоряниця ввійшла в перші зорі могутнього Перуна: народилось прадерево світу — Молочна Путь і в серці її — Мати-земля. До того в світі не було анічогісінько.

Цього ж дня всесилий Сварог, володар вогню небесного, батько Сонця, Місяця та Зоряниці-Зорі, який перед цим навчив був людей жити сім’ями, — скинув їм з неба Золотий Плуг, навчив орати землю й кувати залізо.

Споконвіку то був день святого різдва. Різдва Світу.

На святвечір Плуг з’являвся в небі разом з першими зірками, він стояв майже над заходом і хилився лемещем, униз. Булгари, які першими прийняли християнство, жодної уяви не мали про справжнє Світове Різдво, бо церква вважала його «поганським» святом і твердила, нібито в цей день народився син божий Христос, хоча він народився перед 2000-ми роками, а Різдво Світу людство відзначало багато тисячоріч до того.

Коли Золотий Плуг ось-ось мав упасти – кожен перебирався в чужий кожух і свиту й мав личину на голові, щоб його ніхто не зміг упізнати, бо ще вчора ці люди махали молотами в кузні чи працювали на княжому дворі, а сьогодні вони були колядниками — славили Світове Різдво:

Ой, як же було ізпрежди віка

Ой, дай Бо[г].

Ой, як не було неба і землі

Ой, дай Бо’.

А тільки було синєє море

Ой, дай Бо’…

 

Волохи-колядники ще звечора поволошили і передрікли людям усе зле й добре, а тепер уславляли небесний Золотий Плуг, який уже майже впав на землю.

Пане господарю!

На твоїм подвір’ї верба стояла

тонка, висока, листом широка…

Верба — це берегиня. Цебто земля з Молочною Путтю заразом.

На тій вербі трійця горіла,

три Іскри впало –

три морі стало…

Це про Сонце, Місяць і Зорю.

Колядка тривала, в ній ішлося про те, як Сварог узяв собі за жону Дану Лелю — богиню небесної води, й вона породила йому на різдво першого сина – ясноокого юнака:

Слава тобі, Леле, —

син божий народився!..

Дажбог Сварожич! А не якийсь там Христос… Через це назавтра дні почнуть довшати.

Золотий Плуг уже торкався чепігами землі — тільки леміш іще виснув у небі. До знаменної події лишалася якась мить. І раптом лунала пісня. Голос був проникливий і сріблясто-дзвінкий. Співав півень.

На західному прузі непорушно лежав сорокацвітний Золотий Плуг.

Пане господарю!

Бери Плуга Золотого

за серебляні чепіги

та йди в поле орати,

орати, жито сіяти –

Золотим Плугом орати,

святий хліб сіяти,

діток годувати,

пане господарю-у!..

 

Півні галасували, а люди стояли й захоплено слухали вісників першого різдвяного дня, до якого лишалося ще добрих дві години, бо не буває довшої за різдвяну ніч.

Такою ж давньою, дохристиянською є й ця купальська пісня, записана на Івано-Франківщині й відома в інших краях України:

Гей, око Лада, Леле Ладове,

Гей, око Ладове, ніч пропадає,

Бо око Лада з води виходить,

Ладове свято нам приносить.

Гей, Ладо! А ти, Перуне,

Дай дочекати Ладі Купала.

Усе тут — і особливий ритм, й імена дохристиянських бо¬жеств — старовинне.

Можливо, ще давніші погляди наших предків відбиває вес¬нянка, записана на Волині: