Покаяння в духовно-моральному бутті людини

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на науково-практичних семінарах для аспірантів філософського факультету, засіданнях кафедри етики, естетики і культурології Київського університету імені Тараса Шевченка, “Днях науки “ (Київ – 1997, 1998) філософського факультету, Міжнародній науковій конференції “Динаміка української культури на зламі тисячоліть” (29-31 жовтня Київ, 1998), Міжнародній науковій конференції з нагоди 50-річчя прийняття Загальної Декларації прав людини (10-11 грудня, Київ, 1998).

Низка положень пропонованого дослідження опублікована у збірниках наукових статей.

Структура дослідження визначається метою й завданнями дослідження, логікою розгортання наукового матеріалу, методологією його структурування. Робота складається з вступу, трьох розділів (7 параграфів), висновків та списку літератури.

Розділи дисертації відображають логіку розгляду теми в концептуальних проблемних напрямах. Перший розділ “Виникнення та становлення феномена “покаяння” в культурно-історичному контексті” присвячений аналізу проблеми морального зла в контексті історії культури та виникненню покутних обрядів в релігіях світу, формулюється концептуальне визначення необхідності ритуального очищення в міфологічній та релігійній структурі світосприйняття. В другому розділі “Етико-психологічний аналіз поняття покаяння” поряд з аналізом та психологічною характеристикою феномена в структурі особистості, “покаяння” розглядається в системі етичних понять, здійснюється його етико-філософський аналіз. Третій розділ “Морально-виховне значення художньої творчості в покутних наверненнях людства” присвячений темі “розкаяння” та “покаяння” в мистецтві, “сповіді” як особливому жанру літературної творчості.

 

 

У ВСТУПІ обгрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробленості, визначаються мета і завдання дослідження, вказується методологічна основа роботи, формулюються її новизна та положення, що виносяться на захист. А також теоретичне і практичне значення.

У першому розділі “ВИНИКНЕННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ ФЕНОМЕНА “ПОКАЯННЯ” В КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ” розглядається проблема морального зла в контексті історії культури та виникнення покутних обрядів в релігіях світу, формулюється концептуальне визначення необхідності ритуального очищення в міфологічній та релігійній структурі світосприйняття.

У першому параграфі “Проблема морального зла в контексті історії культури” дисертант, розглядаючи поняття розкаяння, покаяння, які являють собою зумовлені роботою совісті акти глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки і свідомості з необхідністю звертається до проблеми морального зла, хибних нахилів, пороку. Звісно, “Загальна історія безчестя”, яку задумав скласти аргентинський письменник Х. Л. Борхес, не менш важлива для самопізнання людства, ніж історія доброчесності.

Поняття розкаяння, очищення вимагають, певним чином, можливості очищення від “чогось”, що забруднює тіло, або ж свідомість людини. Потому, дисертант розглядає походження та розвиток понять морального зла в культурі, тобто в повсякденній свідомості, міфології, етиці.

Різні способи відношення людини до світу висвітлюють різні грані зла. В емоційно чутливому відношенні зло виступає як неприємне, що викликає відразу, страждання або жах – різні види психічного дискомфорту. В утилітарному відношенні воно набуває виразу шкоди, тобто того, що перешкоджує цілеспрямованій діяльності по задоволенню матеріальних потреб. З естетичної точки зору воно виливається в форму потворного. В коло дослідження морального зла попадає, таким чином, відображення суперечливого існування людини в культурі, і насамперед в моралі.

Цілком зрозуміло, що “початки” й “влада” – то є духовно-вольове начало в людині, воно й несе відповідальність за всі різновиди морального зла.

Звертаючись до передісторії людства, дисертант намагається прослідкувати первісні нрави та історичну генеалогію зла, пороків.

Культура, виробивши поняття морального добра та зла, здобула схильність дивитися крізь призму якогось одного з них на цілі історичні епохи, вважати або те, або інше вихідним станом людського роду. Насправді, моральне зло не співпадає цілком ні з тваринною спадкоємністю людини, ні з результатом відходу від природи. Люди впадають в аморальність не тільки тому, що зберігають в собі занадто багато “тваринного”, і не тільки через те, що занадто віддаляються від природи. І та і інша причини часто діють разом. Завдяки культурі люди стають більш самостійними в відношеннях до природи та один до одного. Вони знаходять здібність свідомо опанувати зовнішнім та внутрішнім світом, втручатися в хід процесів, раніш регульованих самою природою, але своїм впливом порушують той баланс протилежностей, який підтримує природа.

Сходження культури по стриманню ворожнечі та насильства дисертант простежує на прикладі канібалізму.

Розглядаючи крайні випадки людської агресивності та розвиток в культурі моральних норм, що стримують, витісняють та забороняють її прояв, автор приходить до висновку про здатність людини усвідомлювати ганебність деяких вчинків, навіть якщо вони твердо склалися в суспільстві і мали грунтовне пояснення. Визнання своєї провини, свого поганого вчинку надає можливості для розвитку та формування моральності взагалі.

Дисертант зазначає, що дослідження природи прояву в людині моментів сходження по шляху моральності велике значення має ірраціональне в людській природі. Моральні норми не дають достатніх відомостей про моральнісну свідомість. Норми, як говорить М. Шелер, по суті не основні факти моральнісного життя, глибше норми лежать цінності, задля здійснення яких виробляються норми.

Дійсність добра, з одного боку, пов’язана лише з особливою волею, але з іншого – має в собі момент абсолютного, що не є механічним аналогом абсолютного початку людини в практиці і в інших органічно-конкретних цілях