Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Покаяння в духовно-моральному бутті людини

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

життєдіяльності, тому що включає момент універсально-історичного порядку.

В процесі розвитку морально-творчого потенціалу внутрішнього світу людини совість стає її найбільш багатою формою, якщо людина здатна до постійної внутрішньої роботи, до самооновлення.
У другому параграфі “Виникнення покутних обрядів в релігіях світу” дисертант розглядає очищення, які були особливо притаманні персидській релігії, значне місце їм відводилось і в старозавітній іудейській теократії. Також доводиться в роботі, що покаяння язичників має характер формальний або обрядовий. Якщо ми звернемо увагу на покутну практику язичників, то помітимо, в першу чергу, багатство та різноманітність очищувальних та задобрювальних засобів: жертви, обмивання, очищення, молитви, сповіді та епітімії. Майже кожний з цих покутних засобів, в свою чергу, має декілька родів та видів, і деякі з них з боку свого обряду відрізняються неймовірною складністю. В цьому відношенні заслуговують особливої уваги обряди очищення та епітімії.
Не можна сказати, що у кожного язичника покаяння мало зазначений характер. В язичництві зустрічаються іноді приклади і такого покаяння, яке виходить з глибин душі людини, що розкаюється, і не мають формалізму. Згадаємо покаяння Ниневитян при пророці Іоні. Але такі приклади в язичництві становлять виключне явище.
Дисертант зупиняється на розгляді смислу покаяння в християнстві, причин, чому переважними часами покаяння в житті цілих народів та окремих людей бувають часами лиха, нещасть та горя.
Покаяння має безпосереднє відношення до духовно-морального настрою людини. Цей настрій і обумовлює собою можливість або неможливість покаяння.
Неможливо не визнати благотворного психологічного та морального значення за сповіддю, яка є вербалізацією думок, переживань, що не знаходять упорядкування, а можливо й належного осмислення у свідомості людини. Відкрите визнання перед іншою людиною полегшує душу. Це є психологічна потреба людини, совість якої обтяжена.
Дуже цікавим і показовим, щодо досліджуваної проблеми, є таке явище в православній культурі, як “старчество”. Автор зазначає, що подібне явище було притаманне суто православній релігії. Дисертант доводить, що етнокультура сама не в змозі задовольнити потреби трансцендентного в бутті людини (сенсу життя) яке не вичерпується земним існуванням. Віра в понадзміст – як в метафізичній концепції, так і в релігійному смислі проведіння – має велике психотерапевтичне та психологогігієнічне значення.
Автор зазначає та показує розбіжність понять “очищення”, “омивання” та “розкаяння”, “покаяння”. І те, що самі по собі “очищення” та “омивання” залишилися в релігійних та народних обрядах. Дисертант доводить, що ініціації є ядром людського існування. Переживаючи кризи, провали, падіння, людина переживає катастрофу, а потім – самовідродження, “смерть та відродження”.
Як підсумок, автор зазначає, що феномени “розкаяння” та “покаяння” слід розрізняти між собою, а також їх відмінність від обрядів очищення, що спочатку мали суто практичне значення, а потім і символічне. Виокремившись, на шляху моральнісного розвитку людства, вони набули суто морального значення, на відміну від “очищень”, які зберегли свою символічну роль.
У другому розділі “ЕТИКО – ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПОНЯТТЯ “ПОКАЯННЯ” поряд з психологічним аналізом та характеристикою феномена в структурі особистості, покаяння розглядається в системі етичних понять, відбувається його етико-філософський аналіз.
Перший параграф “Етико – філософський аналіз феномена покаяння” присвячений як виникненню термінів, що означають “покаяння” в різних мовах, так і філософському аналізу емоційних, вольових, інтелектуальних аспектів феномена. Автор доводить, що дійсне, справжнє покаяння не пов’язується з намаганнями самовиправдання чи заспокоєння нервової системи чи совісті. Це покаяння перед обличчям смерті. Покаяння, що розуміється як визнання, усвідомлення та прийняття відповідальності за всі скоєні в житті вчинки. Момент же прийняття відповідальності насправді і є сакральним моментом входження в нову сферу бачення речей, “таїнством” або “прозрінням”. Жага досконалості, перероблення своєї натури, досягнення довершеності – природно присутні людській особистості. На цьому шляху через саморефлексію людина знаходить відповіді на основні буттєві запитання, пов’язані із сенсом життя, покликаності, служіння, свободи. Безумовно, на цьому шляху людина не задовольняється суто реальним досвідом повсякденного життя. Висновки, мрії, навернення, відкриття заохочують до осмислення реалій не тільки через досвід, а й через “прозріння”, “одкровення”, “таємницю”, не тільки того, що пізнається, а й відчуваного.
Антропологія Юркевича, виходячи з древньої містики, позначає в православному богослівії і релігійній філософії шляхи – антропології таємниці. Юркевич виходить з визнання в людині “допсихічної”, “задушевної” глибини.
Не ставлячи в кут проблеми її приналежність суто християнській, богословській основі, автор звертає увагу на витоки і формування сповідальних мотивів та покаяння в філософсько-теологічних роздумах.
Переходячи до аналізу лінгвістичного досвіду, дисертант спирається на погляди Мерло-Понті, який в першу чергу намагається виявити його дійсно філософські завдання. А саме, яким чином виникає лінгвістична поведінка, який сенс має цей досвід для становлення людського суб’єкта. Ось чому так важливі бувають при аналізі своєї поведінки та життя сповідальні навернення. Через акт мовлення (а саме, через сповідь) – людина розкриває своє суб’єктивне буття в його найфундаментальнішому, моральнісному аспекті на шляху самовдосконалення. В літературних сповідях митці назавжди, так би мовити, вплітають своє індивідуальне життя, самий його процес сходження моральнісними сходами, в історію людства, що, таким чином, поєднує буття покутного з тим, хто його сповідь сприймає.
Автор доводить, що природною в суто біологічному, психологічному та метафізичному смислі, можна визнати потребу людини до відновлення. Також, як і клітини тіла людини протягом життя,
Фото Капча