Покаяння в духовно-моральному бутті людини

В тісному зв’язку з усіма видами аксіологічного досвіду стоїть досвід моральнісний, що відкриває вимоги абсолютного ідеалу досконалості та включає в себе голос совісті. Наявність в людині постійної невдоволеності собою, пошуку виходу до того, що вона не може навіть чітко визначити, потреба розкаятися навіть тоді, коли не скоєно поганих проступків, чи навіть помислів, – (як писав св. Серафим Саровський), все ж вказує на глибинну потребу людського єства до “очищення”, “прозріння”, “виходу”, “злету” і т. д. Що нарешті можна назвати словом, в зміст якого включається ціла наука моральних смислів – “покаяння”.

Роблячи висновок, дисертант зазначає, що пройшовши багатовікову історію розвитку, закріпившись в різних мовах, термін “покаяння” дійсно використовується дещо в різних аспектах. Часто, навіть в словнику, поняття “покаяння” використовується синонімом слова “розкаяння”. “Покаянням” називають релігійний покутний обряд сповіді. “Покаянням” же можна назвати і не тільки обряд, чи акт розкаяння, що виконаний, аж до “останньої крапки”, але й метафізичний акт входження людини в нову сферу “інтелектуального бачення”, – за словами Шелера, або “цілісний вихідний елемент сприйняття, що веде до відкриття світу ”, – за словами Мерло-Понті.

В другому параграфі “Покаяння в структурі особистості (психологічна характеристика феномена “покаяння”) автор намагається відповісти на таке запитання: ”Чи можливо здійснити гармонічну внутрішню інтеграцію? ”. Розв’язавши цю проблему, людина може вилікуватись від відчаю, знайти сенс життя, нарешті подолати неврози. Глибоке пізнання своєї особистості та перебудова навколо нового центру – завдання складне, але не безнадійне.

Безумовною і можливо єдиною перевагою людини є гнучкість її нервової системи. Здійснити гармонійну внутрішню інтеграцію та встановити правильні відносини з іншими людина зможе за умов глибокого пізнання своєї особистості (дослідження свідомості та підсвідомості), здійснення контролю над різними елементами особистості (ці функції частково здійснює совість та сором), виявлення нового, істинного центру свого єства та перебудова особистості навкруги цього нового центру. Функції таких феноменів, як “розкаяння” та “покаяння” полягають саме в здійсненні цієї задачі.

Розглядаючи погляди гештальтпсихології, автор відзначає своєрідність гештальтпідходу, який полягає в тому, що факти, сприйняття, поведінка та феномени набувають своєї специфіки та певного значення завдяки своїй специфічній організації. Контакт з середовищем та залишення його, прийняття та відкидання – найбільш важливі функції цілісної особистості. Це позитивний та негативний аспекти психологічних процесів нашого життя. Якщо ця здібність починає погано функціонувати, індивід не спроможний вести себе належним чином, і його вважають невротиком. При нормальному функціонуванні здібності до розрізнення її складових – прийняття і відкидання, контакт та залишення – постійно присутні та діють. Можливо таким чином можна пояснити моральний феномен “розкаяння”. Люди здібні глибоко переоцінювати своє минуле, скидати багато з накопиченого, як баласт, змінюватися настільки, що ставати по суті непричетними до своєї хибної чи навіть злочинної частини минулого життя. Совість – це наша ре-акція на самих себе. Або, як описується вона в гештальтпсихології – сила реактивного гніву, направленого на самих себе. Завдяки розкаянню людина може внутрішньо роз’єднатися із зробленою нею дією. Переживаючи це розкаяння можна повернути зроблене, але в сфері духовній, моральній. Для того, щоб, висловлюючись мовою гештальтпсихології, – завершити позитивний гештальт. Таким чином, розкаяння служить для того, щоб “виправити” минуле, розв’язуючи проблему, яку ніякі абстрагування та наркотики розв’язати не в змозі. В ситуації конфлікту потреб індивід повинен бути здатним до прийняття ясного і чіткого рішення. Коли він прийняв таке рішення, він або в “контакті”, або його “залишає”. Але якщо він не здатний до розрізнення та не може прийняти рішення, він не може повноцінно залишатися в “контакті”, та повноцінно “залишити”, і це негативно діє як на нього, так і на оточуючих.

В гештальтпсихології, зазначає дисертант, поняття покаяння можна порівняти з поняттям “інсайту” – раптового, що не виходить з минулого досвіду, розуміння суттєвих відносин та структури ситуації в цілому, за допомогою якого досягається осмислене рішення проблеми.

В третьому параграфі “Феномен “покаяння” в системі понять” дисертант, описуючи феномен “покаяння” в системі моральних понять, приходить до своєрідної схеми, або навіть кола, яке замикається: “свобода” – “трагедія” – “конфлікт” – “надія” – “покаяння” – “спокута” – “Свобода”.

У третьому розділі “МОРАЛЬНО – ВИХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ В ПОКУТНИХ НАВЕРНЕННЯХ ЛЮДСТВА” розглядається тема “розкаяння” та “покаяння” в мистецтві, а також приділяється увага особливому літературному жанру – сповіді.

Перший параграф “Сповідь” – як особливий жанр літературної творчості” автор починає з положення про те, що потреба сповідатися, відкрити душу комусь іншому, щиросердно признатися у тім, що тривожить нас та мучить і, як говориться, залишається на нашій совісті, що ми хотіли б приховати, але більше не в змозі носити в собі, наодинці, -- це звичайна, й природна потреба людини як істоти моральної та соціальної. Класичним зразком