Показники еколого-економічної ефективності природокористування

 

 

Плата (збори) за спеціальне використання лісових ресурсів регулюється таксами (ставками) затвердженими Постановою КМ України від 20. 01. 97 р. № 44. Такси передбачають плату за кожний пень (зрізане дерево).

При таксації ліси України поділяються на два лісотаксові пояси:

перший – всі ліси, крім тих, які зазначені в п. 2;

другий – ліси Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та гірської частини Львівської області. Тут ставки в середньому на 15% нижчі ніж для першого поясу.

В залежності від відстані лісосіки до пункту вивозу ліси поділяються на 5 розрядів: 1-й – до 10 км; 2-й – 10, 1 – 25 км; 3-й – 25, 1- 40 км; 4-й – 40, 1 – 60 км; 5-й – 60, 1 км і більше.

Зазначені відстані корегуються на – 1, 10 (для лісів з рівнинним рельєфом) ; 1, 25 (для лісів з горбистим рельєфом та площі яких понад 50% зайняті болотами) ; 1, 5 (для лісів з гірським рельєфом).

Такси встановлюються по кожній лісовій породі в залежності від розміру деревини. За розміром деревина поділяється на 3 групи:

велика – відрізки стовбура діаметром від 25 см у верхньому перерізі без кори;

середня – діаметром від 13 см до 24 см;

дрібна від 3 до 12 см.

Для некондиційної, „дров’яної” деревини такси складають 25% від такс дрібної ділової деревини.

У таблиці 1 наведені такси для двох характерних порід: сосни (представник основних порід), самшит (представник неосновних порід).

 

Таблиця 1

Такси за деревину, що відпускається на пні (перший лісовий пояс)

 

 

Для забезпечення ефективного використання ПР та не допущення погіршення стану НПС будь-які проектні рішення (будівництво нових та реконструкція старих підприємств, будівництво доріг, проведення зрошувальних та осушувальних робіт, перепрофілювання земельних та водних басейнів і ін.) проходять еколого-економічну оцінку (ЕЕО).

ЕЕО передбачає:

забезпечення раціонального природокористування і охорони НПС;

дотримання норм і правил рекультивації земель та збереження родючого шару ґрунту;

обґрунтування доцільності вибору земельних угідь для проведення меліорації земель;

оцінку ефективності заходів, що виключають забруднення атмосфери, водоймищ і ґрунтів шкідливими викидами і скидами;

обґрунтування санітарно-гігієнічної доцільності спорудження об’єктів;

аналіз наявних заходів по запобіганню водної та вітрової ерозії, вторинного засолення, підтоплення і забруднення земель;

наявності заходів з запобігання забруднення підземних та поверхневих вод шкідливими викидами та скидами;

експертизу проектів на відповідність вітчизняним та зарубіжним екологічним стандартам.

ЕЕО проводиться в чотири етапи:

оцінка допустимості будівництва нових та реконструкції діючих підприємств;

еколого-економічне обґрунтування передбачуваного будівництва нових підприємств;

мінімізація впливу запроектованого об’єкту на НПС;

визначення порівняльного еколого-економічного ефекту капітальних вкладень на будівництво нових і реконструкцію діючих виробничих об’єктів.

 

 

Критерієм для розрахунку платежів за забруднення є збитки від нього. Ці збитки проявляються рівночасно в моральному, соціальному, естетичному, натуральному, економічному аспектах. Але здебільшого оцінюються економічні збитки, які завжди є тільки частиною, хоч і дуже вагомою, загальних збитків. Оцінка моральних і соціальних збитків становить певні труднощі через відсутність відповідних методик.

Під економічними збитками від шкідливого впливу на навколишнє середовище відходів виробництва розуміють фактичні або можливі витрати на компенсацію цих утрат. Забруднення навколишнього середовища призводить до виникнення двох видів витрат: на запобігання впливу на забруднення середовища та на запобігання впливу забрудненого середовища на них. Витрати на відвернення забруднення здійснюються безпосередньо на підприємстві чи в іншому джерелі забруднення для зменшення шкідливих викидів. Це може бути будівництво очисних споруд, впровадження екологічно чистих технологій, попередня обробка палива (наприклад, видалення сірки) тощо. Ці витрати зменшують економічні збитки.

Витрати на компенсацію збитків разом із власне збитками і становлять економічні збитки. Ці дві форми збитків виступають одна щодо одної як своєрідна альтернатива.

Економічні збитки – величина комплексна. Найчастіше їх виражають сумою основних локальних збитків:

а) від погіршення здоров’я населення;

б) в комунальному господарстві;

в) у сільському та лісовому господарствах;

г) в промисловості.

Сутність збитків від погіршення здоров’я населення полягає в недовиробництві національного продукту через втрати робочого часу, додаткові витрати на медичне обслуговування, на виплату за листом непрацездатності і пенсій тощо. Збитки в комунальному господарстві можна розглядати як додаткові витрати на прибирання пилу, часте фарбування дерев’яних і металевих конструкцій, витрати на миючі засоби тощо. Збитки в сільському господарстві обумовлюються зниженням цінності посівних площ на забруднених ділянках, причому це, по-перше, зниження врожайності сільськогосподарських культур,