Політологія

 

Аналізуючи сучасну суспільно-політичну ситуацію в Україні, треба, на жаль, зазначити не тільки деякий збіг національно-самостійницьких ідеалів певних політичних сил з украй націоналістичною ідеологією, а й наявність певних об’єктивних передумов для цього. Річ у тім, що, починаючи з проголошення Україною незалежності в 1991 р., ідейна перебудова в нашій державі здійснюється занадто повільно. Політичне керівництво держави в багатьох випадках усе ще тримається за старий ідеологічний фундамент адміністративно-командної системи. Це призводить до того, що намагання певних політичних сил швидко втілити в життя національні ідеї та цінності набувають характерної для будь-якого тоталітаризму форми прямого наказу, адміністративного втручання, тотального контролю. таких прикладів безліч, починаючи від орієнтації деяких політичних сил не на економічну користь, а на збереження національної самозамкненості. Найбільш разючі з них, зважаючи на політичну невизначеність характеру економічної перебудови в державі (згадаємо лише відомий вислів одного з колишніх українських прем’єр-міністрів про необхідність визначитися, який суспільний устрій ми будуємо), трапляються не тільки в політичному й економічному житті, а й у культурному та художньо-творчому процесах. Нові чиновники, передовсім з питань культури, раз-у-раз намагаються силоміць нав’язати гуманітарній та творчій інтелігенції своє бачення су-

спільства, використовуючи типові більшовицькі методи звинувачення в ідеологічному саботажі та недостатній лояльності. Нинішня політична практика в Україні на багатьох прикладах підтверджує влучну характеристику одного з провідних дослідників націоналізму І. Лисяк-Рудницького, що «український націоналізм підходить під поняття тоталітарного руху: націоналізм прагнув охопити своїм впливом усе життя українського народу в усіх його виявах… Націоналістичний рух не обмежувався суто політичними завданнями, а намагався керувати культурним процесом» [39].

 

 

Політична сфера є порівняно самостійною сферою суспільного буття, що охоплює всі прояви і реалії функціонування політичного життя.

Політична сфера є порівняно самостійною сферою суспільного буття, що охоплює всі прояви і реалії функціонування політичного життя. Політичне життя – частина суспільного життя, пов’язана з конкретно-історичною, свідомою та цілеспрямованою політичною діяльністю людей, їхніх політичних структур щодо виявлення і реалізації соціально-політичних інтересів та потреб у процесі формування і здійснення політичної влади в суспільстві. Зміст політичного життя становлять політичні відносини з приводу встановлення влади і процесу володарювання; ставлення до держави, здійснення нею притаманних їй функцій, до системи державних органів, їхньої діяльності; відносини між партіями та громадськими об’єднаннями, між масами й політичними лідерами тощо.

 

Політичне життя багатогранне і різнобарвне. Можна його класифікувати:

 

за обсягом охоплення сфери – внутрішньополітичне, зовнішньополітичне;

 

за сферами прояву – соціально-політичне, національно-політичне, військове, адміністративно-політичне та ін.;

 

за суб’єктами політики – соціально-класове, національне, державне, партійне, громадсько-політичне тощо;

 

за видом діяльності – парламентське, адміністративне;

 

за формами діяльності – страйкове, мітингове;

 

за формами організації – організоване, стихійне, слабоорганізоване;

 

за рівнем – на рівні місцевого управління або самоуправління, на державному рівні, на міжнародному рівні.

 

4.2. Поняття політики та її функції

 

Політика є особливим видом діяльності людей, пов’язаним з організацією всього процесу соціального життя. Це така сфера, яка вирізняється, перш за все, публічним характером.

Політика є особливим видом діяльності людей, пов’язаним з організацією всього процесу соціального життя. Це така сфера, яка вирізняється, перш за все, публічним характером. За визначенням французького політолога Ж.Фрьонда, публічне – це те, що є у суспільстві організованим, структурним, безособовим, представницьким; інакше кажучи – відчуженим від приватного, особистого життя. Приватне ж – це персональне, особисте, безпосередньо людське. У сфері публічних (політичних) відносин люди виступають у певних ролях – громадян, депутатів, членів партій, президентів. Нарешті, публічні відносини відзначаються ієрархічним характером, тобто характером панування – підкорення, вони є владними.

 

Отже, політика здійснюється з приводу і для досягнення влади. За М.Вебером, політика “означает стремление к участию во власти или к оказанию влияния на распределение власти, будь то между государствами, будь то внутри государства между группами людей, которые оно в себе заключает... Кто занимается политикой, тот стремится к власти: либо к власти как средству, подчинённому другим целям (идеальным или эгоистическим), либо к власти “ради неё самой”, чтобы наслаждаться чувством престижа, которое она даёт.”