Політологія

 

Більш новими якісними формами влади є: 

 

• бюрократія (фр. bureau – контора + грец. kratoz) – політична влада чиновників, виконавчого апарату; 

 

• технократія – влада науково-технічної еліти, пов’язана з процесом індустріалізації та науково-технічної революції; 

 

• меритократія (лат. merіtus – гідний + kratoz) – влада найбільш здатних до управління та гідних цього, при цьому здатність та гідність визначаються виключно особистими заслугами та досягненнями, засуджується непотизм (благовоління до родичів та знайомих при розподілі посад) та протекціонізм, створення креатур (кола осіб, особисто відданих тому хто має владу). 

 

Останнім часом набули також поширення досить екзотичні назви, пов’язані, на жаль, із викривленням владних функцій: 

 

• клептократія (грец. kleptw – викрадаю + kratoz) – влада злодіїв, тобто корумпованої верхівки; 

 

• мафіократія, або влада мафії (італ. maffіa – таємна організація протиправного спрямування) – безпосередній вплив організованої злочинності на політичну владу, або її зрощення з політичною владою.

 

4.8. Політика і мораль

 

В сучасній практиці все більш актуальним стає питання про співвідношення моралі і політики. Політика розцінюється багатьма людьми як “брудна справа”, і на це дійсно є підстави.

В сучасній практиці все більш актуальним стає питання про співвідношення моралі і політики. Політика розцінюється багатьма людьми як “брудна справа”, і на це дійсно є підстави. Давно минули ті часи, коли політика поєднувалась з етикою і вважалась засобом виховання доброчинностей (Арістотель), або розглядалась як наука про справедливість та несправедливість (Гоббс). З часів Макіавеллі аморальність в політиці розглядається не як особистий недолік, а як професійна риса. 

М.Вебер вирішував це питання розрізняючи “етику переконання” і “етику відповідальності”. Етика переконання є діянням на підставі певних принципів, отже, за наслідки цих діянь відповідає той, хто встановив ці принципи (наприклад, Бог). Етика відповідальності є діянням заради певних цілей та інтересів, де визначальним є вже не дотримання абстрактних принципів, а розуміння відповідальності за власні діяння, відповідність мети і засобів. Отже, політична мораль – в її відповідальності. Аморальною є безвідповідальна політика, хибне співвідношення мети та засобів. 

Навпаки, російська релігійна філософія намагалась відновити поєднання політики та етики, підкорити політичну діяльність моральним принципам. Так, Вол.Соловйов писав: “Здравая политика есть лишь искусство наилучшим образом осуществлять нравственные цели в делах народных и международных. Область вопросов политических есть лишь новая, более широкая и сложная сфера для применения тех самых идеальных начал, которыми должна управляться личная деятельность каждого.”. Очевидно, він прав в тому, що людина, яка діє в політиці, залишається моральною істотою, тобто або виходить, або не виходить з вимог моралі. Але якщо відділення політики від моралі – “хибний та шкідливий забобон”, то треба визнати, що цей забобон досить стійкий та переважаючий, так що “всё политическое существование человечества – наследственная болезнь”. Головною проблемою моральної філософії політики є примирення ідеалу з дійсністю.

 

Тема 5. Політика і економіка: 5.1. Співвідношення політики та економіки

 

Економіка і політика є двома підсистемами єдиної суспільної системи. За загальним законом системності вони є взаємопов’язаними, і в той же час відносно самостійними. Вони відносно самостійні остільки, оскільки підкоряються своїм особливим законам розвитку.

Економіка і політика є двома підсистемами єдиної суспільної системи. За загальним законом системності вони є взаємопов’язаними, і в той же час відносно самостійними. Вони відносно самостійні остільки, оскільки підкоряються своїм особливим законам розвитку. В той же час вони взаємопов’язані, оскільки є предметом інтересів одних і тих самих людей і соціальних груп – реалізація цих інтересів (перш за все матеріальних) відбувається через відповідну форму взаємодії, розподілу і перерозподілу економічної і політичної влади. Взаємообумовленість політики і економіки на рівні систем є предметом соціології. Для політології важливі перш за все взаємостосунки суб’єктів політичної та економічної влади, а також між суб’єктами політичної влади з приводу економіки.

 

Економічна і політична влада розрізняються за сферою своєї дії і за механізмом здійснення. Політична влада означає підкорення і примушення людей до виконання певних законів, приписів, норм суспільного і державного життя за допомогою політичного (державного) авторитету і сили. Економічна влада є регулюванням взаємостосунків між людьми з приводу виробництва, обміну та розподілу матеріальних благ, в основі якого – власність на засоби виробництва. Суб’єктами економічної влади є власники, тобто окремі особи, або трудові колективи, групи співвласників, а також держава та інші політичні або громадські організації. Взаємозв’язок і самостійність економіки і політики проявляється вже в тому, що суб’єкти економічної і суб’єкти політичної влади можуть як співпадати, так і існувати окремо. 

 

Економіка є найважливішим об’єктом політичної діяльності. З одного боку – як основа політичної влади, в розумінні її економічної могутності (це стосуєтся будь-якої держави, незалежно від характеру втручання держави в економіку). З іншого боку – як основа авторитету політичної влади в розумінні успішної економічної політики. Таким чином, економічна політика є одним з головних напрямків діяльності держави, і, одночасно, одним з головних предметів у