Політологія

 

Втім, політична влада завжди була засобом економічного збагачення – держав, суспільних груп або окремих осіб. Використання політичної влади в особистих або групових матеріальних інтересах називається корупцією (з лат. corruptіo – підкуп). Це не тільки хабарництво державних службовців і політиків, вона може виявлятись також у проведенні економічної політики у власних інтересах, використанні державних ресурсів в особистих цілях, прямому грабунку державних коштів або цінностей.

 

5.2. Ринкова та адміністративна моделі економічної політики

 

Характер економічної політики залежить від типу взаємозв’язку політики і економіки. Принципова відмінність тут – співпадають або не співпадають суб’єкти політичної і економічної влади. В одному випадку держава є не тільки головним знаряддям політичної влади, але й головним, якщо не єдиним власником.

Характер економічної політики залежить від типу взаємозв’язку політики і економіки. Принципова відмінність тут – співпадають або не співпадають суб’єкти політичної і економічної влади. В одному випадку держава є не тільки головним знаряддям політичної влади, але й головним, якщо не єдиним власником. В іншому – держава може виступати лише як один з власників, в той час як значна – і, як правило, більша – частка економічної влади розподілена між приватними або асоційованими власниками. В першому випадку держава здійснює безпосереднє управління економікою, в другому – проводить політику економічного регулювання. В першому випадку формується адміністративно-командне господарство, в другому – ринкова економіка. 

 

В адміністративному господарстві – політика панує над економікою, влада – над власністю. Господарське управління підкоряється не економічним законам, а політичним та ідеологічним пріоритетам. Характерними рисами цієї системи є планування економіки, особиста залежність працівника від держави, дефіцитність споживчого ринку, затратність виробництва, гальмування науково-технічного прогресу, соціальне споживацтво. 

 

Ринкове, або капіталістичне виробництво базується на накопиченні, прагненні до прибутку шляхом раціоналізації підприємництва і праці. Механізм переходу від традиційного господарства до капіталістичного, тобто від статичного до саморухливого, трактується різноманітно (за Марксом – це жорстоке первісне накопичення; за Вебером – наслідок дії особливої протестантської етики, тобто світської аскези; деякі вчені ставлять зростання продуктивності у залежність від певної політико-правової системи). У всякому разі безумовно, що процеси формування ринкової капіталістичної економіки, громадянського суспільства, яке базується на особистій свободі громадян, і демократичної політико-правової системи були взаємопов’язаними і взаємообумовленими. 

 

У ринковій системі економічна влада намагається взяти під свій контроль політичну владу. Американський політолог Ч.Мерріам писав: “Экономическая власть неизбежно стремится перерасти в политическую власть... Те, кто контролирует собственность, обязательно будут стремиться превратить свои доллары в голоса избирателей, свою собственность – в политическую власть.” Але відносна самостійність політичної сфери накладає обмеження на пряму владу “лантуха з грошима”, а саме, вимагає більш-менш сумлінного виконання соціально-значимих функцій держави, отже, врахування інтересів й інших прошарків суспільства. 

 

У процесі демократизації суспільства відбувається ускладнення стосунків між власниками і політиками – розвивається політичний бізнес, тобто реалізація економічних інтересів політичними засобами. Політичний бізнес – це створення великих підприємницьких організацій, взаємозв’язок бізнесу з політичними партіями, регламентація фінансування виборчих кампаній, правове регулювання лобістської діяльності.

 

5.3. Основні механізми і функції держави в ринковій економіці

 

Ринок і держава – центральна пара західної політичної філософії. Ще у XVІІ ст. визначились основні напрямки у цьому питанні – консервативно-етатистський та ліберальний.

Ринок і держава – центральна пара західної політичної філософії. Ще у XVІІ ст. визначились основні напрямки у цьому питанні – консервативно-етатистський та ліберальний. Так, Гоббс віддавав провідну роль державі, Локк – ринковому регулюванню. Межі втручання держави в ринкову економіку змінювались протягом часу, і зараз не є статичними. Втім, головним залишається принцип, визначений творцем німецького економічного дива Л.Ерхардом: “Государство должно вмешиваться в жизнь рынка только в той степени, в которой это требуется для поддержания работы механизма конкуренции или для контроля тех рынков, на которых условия вполне свободной конкуренции не осуществимы.” Виходячи з цього, можна визначити основні механізми, функції і об’єкти державного регулювання.

 

Основні механізми економічної політики держави в ринковому суспільстві: 

 

• фінансова політика (емісія, бюджет, кредит, облікова ставка); 

 

• податкова політика, 

 

• митна політика, 

 

• антимонопольна політика, 

 

• політика націоналізації і приватизації, 

 

• зовнішньоекономічна політика, 

 

• соціальна політика. 

 

Функції держави в ринковій економіці: 

 

• створення правової основи ринкового господарства; 

 

• забезпечення макроекономічної збалансованості (зменшення циклічних коливань за допомогою позикового проценту); 

 

• вплив на розподіл ресурсів і умови виробництва з метою підвищення ефективності (зокрема, за допомогою податків); 

 

• перерозподіл прибутків з метою забезпечення соціальної справедливості (прогресивні податки, соціальні гарантії).

 

Об’єкти державного регулювання: 

 

• обсяг виробництва; 

 

• зайнятість; 

 

• рівень цін; 

 

• зовнішній баланс. 

 

Серед трьох найважливіших економічних показників – безробіття, інфляції, зростання прибутків – саме безробіття має найбільший вплив на електорат. 

 

Особливою проблемою для багатьох держав є