Політологія

 

1) Державна влада не може належати нікому без правового повноваження.

 

2) Державна влада у межах кожного політичного союзу має бути єдиною.

 

3) Державна влада завжди має здійснюватись кращими людьми, які б відповідали етичному та політичному цензу.

 

4) Політична програма може містити тільки такі заходи, які переслідують загальний інтерес.

 

5) Програма влади може включати тільки такі заходи та реформи, які можуть бути здійснені.

 

6) Державна влада повинна дотримуватись соціальної справедливості, яка не зводиться до формальної рівності громадян, а має враховувати також їх неоднаковість.

 

3. Як бачимо, в цих аксіомах мова йде не тільки про легітимність влади, але й про її спрямованість, мету. Влада є об’єктом політичної діяльності, але вона може використовуватись у загальних інтересах, а може (і часто-густо відбувається саме це) – у власних інтересах тих, хто її має; нарешті, для декого вона має цінність як така, безвідносно до благ або привілеїв, що з нею пов’язані. Виправданість влади її справедливістю та відповідальністю перед інтересами усього суспільства є третьою докорінною засадою її авторитету. Влада нелегітимна є свавіллям, влада безсила є нісенітницею, влада несправедлива та корумпована є зграєю розбійників.

 

4.5. Співвідношення політичної та державної влади

 

Поряд з визначенням державної влади як особливої форми політичної влади, тобто як більш вузького поняття відносно до більш загального, існує і дещо інше співставлення цих понять.

Поряд з визначенням державної влади як особливої форми політичної влади, тобто як більш вузького поняття відносно до більш загального, існує і дещо інше співставлення цих понять. Воно зустрічається здебільшого в політичній агітації та заявах політиків, які проголошують намір займатись виключно державним управлінням, а не політичною діяльністю. Безумовно, державне управління є формою політичної діяльності, але особливою формою, в якій власне політична боротьба за владу нарешті посідає своє дійсне – підпорядковане цілям використання цієї влади – місце. Втім, на практиці державна влада часто використовується у вузьких політичних ці¬лях, тобто владних інтересах окремих груп, партій, осіб, і тоді боротьба за її утримання знову стає важливішою, аніж її використання за призначенням. Тому усвідомленню дійсної суті державної влади може допомогти її протиставлення недержавній політичній владі (йдеться переважно про владу політичних партій).

 

4.6. Суб’єкти та об’єкти політики і влади

 

В системі політичних відносин діють суб’єкти і об’єкти.

В системі політичних відносин діють суб’єкти і об’єкти. Суб’єкти політики – це всі учасники політичних відносин (окремі громадяни, соціальні групи, громадсько-політичні організації, держави, коаліції держав тощо). Об’єктом політики, як вже зазначалось, є політична влада. Втім, суб’єкти політики можуть бути як активними, так і пасивними. Активні суб’єкти політики, тобто ті сили, які реально здійснюють регулювання політичних відносин, яким тією чи іншою мірою належить політична влада, називають суб’єктами влади. Це перш за все держава та її органи, політичні партії та громадсько-політичні організації, органи місцевого самоврядування, окремі політичні діячі або групи політиків, певною мірою – у демократичних режимах – увесь народ. Натомість пасивні суб’єкти політики – пересічні громадяни, соціальні та етнічні групи або народ в цілому, а також інші сили, яки не мають на даний час доступу до влади, є об’єктами влади. Власне, народ завжди, навіть у найрозвинутіших демократіях, є об’єктом влади, – адже влада й виникає для того, щоб керувати суспільством. Відмінності між державами полягають лише в тому, наскільки народ та окремі його частини є одночасно і суб’єктами влади.

 

4.7. Традиційні форми влади

 

Залежно від характеру суб’єкта влади розрізняються традиційні форми влади. Кількісна характеристика суб’єкта дозволила ще у давнину виділити три форми...

Залежно від характеру суб’єкта влади розрізняються традиційні форми влади. Кількісна характеристика суб’єкта дозволила ще у давнину виділити три форми: 

 

• монархія (грец. monaria – одновладдя) – влада одного (детальніше буде розглянута далі як одна з форм правління); 

 

• олігархія (грец. oligarcia – влада небагатьох) – правління невеликої купки людей – або родової знаті, або заможних землевласників, або фінансистів тощо; 

 

• демократія (грец. dhmokratia – влада народу) – влада належить безпосередньо або опосередковано народу або його більшості. 

 

Також в давнину виникають й інші характеристики форм влади, які відображають вже якісну характеристику суб’єкта: 

 

• аристократія (грец. aristokratia – влада найзначніших) – влада небагатьох, які належать до привілейованих родин, людей шляхетного походження; 

 

• плутократія (грец. ploutoz – багатство + kratoz – влада) – влада належить представникам найбагатіших прошарків суспільства; 

 

• охлократія (грец. ocloz + kratoz – влада натовпу) – сліпа, деспотична демократія, тобто влада народу, яка не обмежена ніякими законами;