Політологія

 

Релігійне життя в Україні змінилось на краще після кількох десятиріч державного атеїзму починаючи з кінця 80-х років – відновили діяльність раніше заборонені церкви, зростає чисельність парафій та релігійних конфесій, будуються нові храми. Разом з тим з’явились нові проблеми – повернення церковного майна та приміщень, боротьба різних конфесій за храми, а також за провідну політичну роль у державі тощо. 

 

Як свідчать соціологічні дослідження і статистичні дані, 56% дорослого населення України відносять себе до тієї чи іншої конфесії, ще близько 30% вважають себе віруючими, але не приєднуються до якоїсь конфесії. Загалом кілікість різних конфесій (віросповідань) перевищує 60.

 

Більшисть віруючих України – приблизно 52% – православні. Але православна конфесія сьогодні розколота – фактично в Україні зараз існує три православних церкви: Українська Православна Церква, що канонічно підпорядкована Московському патріархату, – її очолює митрополит Володимир (в миру В.Сабодан); Українська Православна Церква – Київський Патріархат (створена у 1992 р.) – очолює патріарх Київський та всієї України Філарет (М.Денисенко); Українська Автокефальна Православна Церква (започаткована у 1921 р.) – очолює патріарх Димитрий (В.Ярема). (Наприкінці 1996 р. в УАПЦ стався новий розкол, і зараз існує фактично дві церкви з такою назвою). Найбільшою залишається УПЦ, вона ж є єдиною канонічно визнаною (але не як автокефальна, тобто самостійна, а як автономна, підпорядкована Московському патріархату) православними церквами інших країн. Існуючий розкол затримує вирішення питання про визнання українського православ’я автокефальним – ні УПЦ-КП, ні УАПЦ відповідного статусу не мають. 

 

Крім православних церков в Україні зараз існують також: 

 

Українська Греко-Католицька Церква, тобто уніатська, створена ще за Брестською унією 1596 р., переважає на Західній Україні, була “самоліквідована у 1946 р., легалізована у 1989 р.; 

 

Римо-Католицька Церква – головним чином серед поляків; 

 

Протестантські церкви та общини: лютеранська церква (переважно серед громадян німецького походження), реформатська церква серед угорського населення Закарпаття, євангельські християни баптисти, християни віри євангельської (п’ятидесят¬ники), адвентисти сьомого дня, свідки Єгови та ін.; 

 

Мусульманські общини, зокрема серед кримських татар; 

 

Общини іудеїв; 

 

Общини східних віросповідань, зокрема буддистів. 

 

Слід відмітити також спроби відновити язичництво у вигляді так званої “рідної української національної віри” (РУН-віра). Не обходять Україну й новомодні, здебільшого псевдорелігійні течії та навколорелігійні секти (наприклад, сумнозвісне “Біле братство”, що діяло у 1993 р.). Поширюється сфера впливу Товариства свідомості Крішни, діють об’єднання прихильників Муна та Шри Чинмоя, популярним є окультизм. 

 

Тема 12. Феномен бюрократії та бюрократизму: 12.1. Витоки і суть бюрократії

 

Термін бюрократія походить від фр. bureau – контора, і грец. влада, і може означати або певний тип соціального управління, або певну форму соціально-політичної влади та відповідну правлячу еліту.

Термін бюрократія походить від фр. bureau – контора, і грец. влада, і може означати або певний тип соціального управління, або певну форму соціально-політичної влади та відповідну правлячу еліту. Термін бюрократизм використовується, як правило, для характеристики відповідних засобів управлінської діяльності. Найпростіший зміст цих понять полягає у відриві виконавчих органів певної організації від самої організації, перетворенні органа, що має підкорятись, в орган, який підкоряє тих, чию волю він повинен виконувати. Бюрократія є апаратом панування, інструментом влади, який містить, однак, внутрішнє протиріччя – залишаючись апаратом, тобто слугою, він стає над своїм паном, перебирає владу над владою.

 

Бюрократія як поняття, яке протилежне демократії (що не зовсім точно), використовується в нашому політичному лексиконі майже виключно в негативному, навіть лайливому значенні (часто під іншим терміном – партократія). Для цього є історичні причини, але явище бюрократії є набогато складнішим, неоднозначним, втіленим в різних історичних типах.

 

Бюрократія притаманна не тільки державі, хоча це поняття часто пов’язується лише з державою, а й взагалі будь-яким організаціям. Передумовою її існування є специфічна професійна управлінська діяльність, тобто необхідність засвоєння пев¬них вмінь і навичок, а також технічна неможливість безпосередньої демократії. Особливо поширились ці передумови в сучасному індустріальному та постіндустріальному суспільстві, хоча, безумовно, бюрократія існувала і раніше, в традиційних суспільствах. Бюрократія приходить на зміну старим формам влади тому, що вона являє собою технічно більш довершений спосіб організації – настільки ж, наскільки машинне виробництво перевершує ручну працю. Типічній формі бюрократії притаманні такі риси:

 

• систематична мобілізація людських та матеріальних ресурсів для здійснення чітко визначених цілей і планів;

 

• використання професійно підготовлених кадрів, обіймаючих неспадкоємні посади з означеним колом повноважень і сферою діяльності;

 

• професійна спеціалізація і розподіл праці, що координується ієрархією підпорядкування, підзвітною певній владі або клієнтурі.

 

Отже, за словами Р.Дарендорфа, саме укрупнення організаційних утворень в промисловості, торгівлі, державному управлінні і системі освіти створює сприятливі умови для правління бюрократів, яке будується на універсалізації управління. Але при цьому бюрократична система управління приходить у протиріччя з системою лідерства, яка грунтується на індивідуальних якостях особистості. Тільки видатним лідерам вдається приборкати цю в’язку масу.