Політичний режим як функціональна характеристика політичної системи суспільства

Третім елементом структури політичного режиму є партійні системи. Відомо, що в реалізації суспільних інтересів держава активно взаємодіє з іншими політичними силами, які представляють і захищають потреби громадянського суспільства. Серед таких сил особливе значення мають політичні партії, які беруть свій початок у громадянському суспільстві і відстоюють інтереси різних груп цього суспільства. Тому можна стверджувати, що партійні системи визначають сутність політичних режимів. Вони визначають політичний курс держави, способи його реалізації. Проте роль партій при різних формах політичного устрою держави неоднакова. У парламентських демократіях уряд формується з представників однієї або декількох партій, які перемогли на виборах, а парламентські вибори перетворюються на суперництво, змагання партій. Для перемоги партій необхідна єдність дій, сувора дисципліна. Партія або коаліція партій, які перемогли на виборах, формують уряд і без її згоди депутат парламенту, член партії, не може зайняти місце в урядовому кабінеті. У президентських демократіях формування інститутів законодавчої та виконавчої влади здійснюється шляхом прямих виборів, а не внаслідок просування кандидата на цю посаду зусиллями окремої партії. Тому вплив партії на передвиборчу боротьбу обмежений, а сама боротьба стає суперництвом яскравих особистостей.

Четвертим елементом структури політичного режиму є форма держави. Питання форми держави має важливе теоретичне ц практичне значення і означає сукупність ознак, які визначаються характером і змістом діяльності держави. У науковій літературі виділяють дві основні форми держави – форму державного правління і форму державного устрою. Вони різноманітні і утворилися на основі історичних традицій державності, особливостей її становлення. Форми державного правління – це зовнішнє виявлення змісту держави, зумовлене структурою та правовим станом органів державної влади. Від характеру і правового стану вищих органів державної влади залежить кінець кінцем різниця між двома основними формами державного правління – монархією (абсолютною і парламентською) та республікою (президентською, парламентською та змішаною).

Форма державного устрою – це національно-територіальна організація держави і взаємовідношення центральних та територіальних органів. Ця форма дає відповідь на питання про те, з яких частин складається територія країни та про їх правове положення, яке співвідношення та взаємозв'язок ієрархічних структур держави. Виділяють дві форми державного устрою – унітарну та федеративну держави. Є й змішані форми державного устрою. Наявні в сучасному світі конфедерації не належать до форми державного устрою, бо є формою об'єднання суверенних держав, які координують свою діяльність за деякими питаннями.

Для глибшого дослідження сутності політичного режиму треба звернутися до питання їх класифікації та типології. Перші спроби класифікації політичних режимів зроблені ще античні вчені. І це не дивно, бо людей завжди цікавило, як і цікавить зараз, чому в одних державах люди живуть краще, ніж у інших, і що треба змінити в своїй державі, щоб і самим жити добре? Хоча, відверто кажучи, античні вчені не вживали поняття «політичні режими», а користувалися поняттям «форма правління». Так, Платон класифікував їх аналогічно душевному стану людини і виділяв: монархію (честь), аристократію (справедливість), тимократію (войовничість і почесті), олігархію (жадібність), демократію (волелюбність), тиранію (лють). Арістотель виділяв три правильні форми правління – монархію, аристократію і полі-тію, та три неправильних – тиранію, олігархію і демократію. При правильних формах правління здійснюється згідно з законами в інтересах багатьох громадян, при неправильних – в особистих інтересах, позазаконними методами.

Полібій, підхопивши ідеї Платона про політичне виродження форм правління, розглядав кругообіг політичного життя держав, який виражається в послідовній заміні один одним шести форм правління. Першою виникає монархія – правління однієї особи. Розкладаючись, монархія перероджується на протилежну форму – тиранію.

Незадоволеність тираном призводить до того, що шляхетні громадяни позбавляють правителя влади. Внаслідок цього встановлюється аристократія – правління небагатьох, які переслідують інтереси спільного блага. Аристократія, в свою чергу, поступово вироджується в олігархію – правління тих, хто використовує свою владу для особистого збагачення.

Умови цього правління породжують незадоволення, що неминуче призводить до наступного перевороту, в результаті чого утворюється правління багатьох – демократія. її спотворенням є охлократія – панування натовпу.

У сучасній політичній науці одним з перших до проблем класифікації політичних режимів підійшов Г. Моска. Він не завершив свою класифікацію, а його послідовники виділяють чотири типи політичних режимів: аристократично-авторитарний, аристократично-ліберальний, демократично-авторитарний, демократично-ліберальний.

Існує особливий, своєрідний підхід до класифікації політичних режимів в українській політичній думці. Автор цього підходу В. Липинський у «Листах до братів-хліборобів» виділяє три типи політичних режимів: 1) демократію з республікою; 2) охлократію з диктатурою; 3) класократію з правовою монархією. Під демократією фактично розуміється парламентська і президентська республіка. Під охлократією розуміється такий суспільно-політичний лад, за якого активна меншість згуртовується шляхом організації елементів в одну верству і панує над усім суспільством, тобто не влада натовпу, а влада над натовпом. І під класократією В. Липинський розуміє такий соціально-політичний лад, коли активна меншість, виборна