Політика в галузі підприємництва

Відповідно до змін соціально-економічної ситуації, наступні Європейські Ради спрямовували і корегували ЄСЗ. Найважливішими в подальшому розвитку ЄСЗ стали Кардіффський саміт (червень 1998 р.), Кельнський (червень 1999 р.), Лісабонський (березень 2000 р.), Стокгольмський (жовтень 2000 р.) і Барселонський (березень 2002 р.). В Лісабоні була вироблена так звана “Лісабонська стратегія”, ключовим елементом якої назвали Європейську стратегію зайнятості. Згідно з метою, визначеною в Лісабоні, до 2010 року загальна зайнятість в ЄС повинна сягнути 70%.

Можливості євроінтеграції України тісно пов'язані з гармонізацією національного законодавства з законодавством ЄС, зближенням основних стратегій соціально-економічного розвитку, досягненням відповідних соціальних стандартів. Одним з найбільших досягнень Євросоюзу можна вважати створення спільного ринку праці, вільного руху робочої сили, спільну стратегію зайнятості. І хоча світова економічна криза, тенденції демографічного старіння, глобальна конкуренція суттєво вплинули на ринок праці, погіршивши умови зайнятості, Євросоюз продовжує проводити цілеспрямовану політику щодо збалансованості ринку праці, використовуючи можливості загальноєвропейського та національного рівня.

Зокрема, після розширення Євросоюзу виникли певні проблеми, пов'язані з міграцією з нових країн-членів Спільноти. Загальна кількість мігрантів може скласти близько 3% чисельності населення країн ЦСЄ, або 3 млн. чоловік. Країни ЄС-15, очевидно, не готові протягом перших років після розширення Євросоюзу лібералізувати доступ на свої ринки праці для вихідців з «нових» країн. Якщо країни ЄС-15 зіткнуться з серйозним дисбалансом на своїх ринках праці, то обмежувальні заходи будуть збережені до 2011 р.

Механізм формування загального ринку праці, вільного переміщення робочої сили та соціального захисту мігрантів формувався в рамках ЄС, починаючи з Паризької угоди 1951 p., коли було засновано Європейське об'єднання вугілля і сталі, у якому були зафіксовані соціальні права робітників: часткове фінансування виплат при звільненні, при професійній перепідготовці, працевлаштуванні, створенні альтернативних робочих місць при закритті сталеливарних заводів або скороченні ву-гледобування; права профспілок, гарантії проти необгрунтованого зниження зарплати і соціальних виплат, права трудящих-мігрантів.

Серед основних «соціальних вимірів» спільного європейського ринку праці слід виділити:

зняття обмеження на доступ до кваліфікованої роботи за національним громадянством;

визнання права всіх робітників-мігрантів на рівну оплату за рівний труд чоловіків і жінок, прагнення гармонізувати національні системи страхування, розвиток діалогу між трудом і капіталом (Римська угода 1957 p.) ;

введення наднаціонального режиму, який уточнював, за яких умов соціальні виплати, отримані в рамках однієї національної системи можуть бути конвертованими та експортованими в рамках ЄС (Регламент 1408 /1971 p.), правил гармонізації стандартіву сфері захисту здоров'я і безпеки на робочому місці (Єдиний європейський акт 1986 p.).

Спільний ринок праці у Євросоюзі регулюється відповідними угодами і передбачає:

ліквідацію будь-якої дискримінації працівника на грунті громадянства в питаннях працевлаштування, зарплати та інших умов роботи та найму;

право проживати у країні, де оселився громадянин після звільнення разом з родиною, яка не втрачає це право і після смерті особи;

боротьбу з дискримінацією через релігійні та інші переконання, інвалідність, вік чи сексуальну орієнтацію.

В рамках ЄС робітники та члени їх сімей, що виїжджають на роботу до інших європейських країн мають право на:

об'єднання періодів для нарахування та отримання виплат, пенсій, соціального

захисту для себе та своїх дітей;

подібне за типом пенсійне право, на яке було зароблено в різних державах-членах Спільноти, можна об'єднати в одну пенсію, але не більше розміру найвищої пенсії, яку отримала б дана особа, якби постійно проживала в одній країні;

державні службовці та особи, яких до них прирівнюють, отримують загальне пенсійне забезпечення;

додаткові пенсійні права осіб, що працюють або мають власний бізнес, однаково гарантовані на території всіх країн Спільноти;

єдине законодавство для студентів.

Починаючи з 1989 р. в ЄС діє Хартія основних соціальних прав трудящих, яка включала 47 акцій для впровадження соціального виміру ЄС, а в 1992 р. до Маастрихтського договору було включено додатковий Протокол з соціальної політики, що закріплює соціальні права трудящих та соціальний діалог на європейському рівні між соціальними партнерами: Європейською конфедерацією профспілок (ETUC), Союзом конфедерацій промисловців і роботодавців в Європі (UNICE), Європейським центром підприємств за участю громадськості (СЕЕР). Соціальні партнери можуть ініціювати європейські домовленості (European agreements).

Це дозволило з 1975 по 1980 в рамках ЄС прийняти 10 директив по соціальній політиці в рамках Програми соціальних дій (ПСД) : 3 – по захисту робочих місць, З – щодо рівності незалежно від статі, 4 – щодо безпечних і здорових умов праці. Основний принцип цих документів та організацій – координація, взаємне визнання і зближення соціальної політики, але протидія «соціальному туризму».

Найбільш серйозною проблемою країн ЄС є безробіття, причинами якого є: економічні кризи, пожвавлення конкуренції з боку нових індустріальних країн з дешевою робочою силою, ступінь насиченості попиту на промислові товари в Європі та перехід економіки і