Політика в галузі підприємництва

Економічна і соціальна вартість безробіття є надзвичайно високою. Вона включає не лише прямі витрати на забезпечення підтримки соціальної безпеки безробітних, а й втрату податку на прибуток, який безробітні мали б сплачувати, якби працювали; підвищене навантаження соціальних служб; зростання рівня бідності, захворювань і злочинності.

Соціальний захист страхує людей від ризиків, яким піддаються люди при втраті роботи або працездатності – позбавляються доходів, медичного обслуговування, можливості здобувати освіту, оплачувати житло і взагалі все, необхідне для життя. У ЄС соціальний пакет зберігає громадянам всі ці можливості на високому рівні. Така найважливіша мета соціальної політики та інтеграції.

Важливим засобом у досягненні цієї мети є соціальні трансферти. Про їх обсяги в ЄС можна судити за показником рівня бідності до і після виплати допомоги. Відзначимо, що бідними в Євросоюзі вважаються люди з доходом, що становить 60 відсотків від рівня середнього доходу (наприклад, від 24 120 євро на людину на рік, тобто приблизно від 2 тисяч євро на місяць). Отже, за даними Євростату, у 2001 році число людей, що вважаються бідними, після соціальних виплат різко скорочується -з 24 до 15 відсотків.

Як правило, проблема безробіття загострюється при зниженні темпів економічного зростання, особливо коли в економіці спостерігаються не просто застійні, а кризові явища. Якщо подивитися на структуру безробітних, то можна побачити: безробіття в Європі вище серед жінок, ніж серед чоловіків. Безробітних з вищою освітою – 6, 3 відсотка, а з початковою і середньою освітою – 9, 8 (дані звіту Євростату за 2004 рік (Eurostat Yearbook 2004), наведені за 2002 рік).

Скорочення зайнятості в період структурної перебудови економіки збільшує навантаження на бюджет урядів. Власні кошти бюджету ЄС в основному поповнюються від податку на додану вартість (ПДВ) і від внесків держав у розмірі певного відсотка від ВВП учасника інтеграції. Під час спаду або депресії витрати на допомоги і субсидії в рамках соціальної політики збільшуються автоматично.

Але, в цілому, політика ЄС спрямована на оздоровлення економіки і відновлення зростання на новому, більш якісному рівні. Про це свідчить активізація діяльності Європейської Ради з метою надати імпульс стійкому розвитку економіки Союзу.

Суттєві переваги країнам-членам ЄС надає наявність таких європейських фондів як Європейський соціальний фонд (1960 p.), Європейський фонд регіонального розвитку (1975 p.), Аграрний, Риболовний, Фонд єднання (1994), Фонд солідарності (2002).

Слід зауважити, що Євросоюз ще з 70-х років XX ст. відмовився від амбіцій досягнення загальної зайнятості. Крім того, з прийняттям в ЄС південноєвропейських бідніших країн – Греції, Іспанії та Португалії – виникли побоювання соціального демпінгу.

У 80-і роки в ЄС посилилася дискусія про політику в галузі зайнятості. У прийнятій у 1989 р. Соціальної хартії зафіксований політичний консенсус з приводу того, що в рамках внутрішнього ринку ЄС основні соціальні права працівників не будуть порушуватися.

Амстердамський договір визначив стратегію зайнятості в ЄС як сприяння появі кваліфікованої, освіченої, здатної пристосуватися до нових умов робочої сили та ринків праці, чутливих до економічних змін.

Європейська стратегія зайнятості (ЄСЗ) була кодифікована Амстердамським договором і запущена в 1997 р. Люксембурзькою сесією.

В люксембурзькій стратегії виділені чотири теми:

підприємницькі якості (entrepreneurship) – готовність до створення нових робочих місць за рахунок скорочення трудових затрат, які не мають відношення до зарплати та інших форм податкового навантаження зайнятості,

відповідність вимогам найму (employability) – сприяння громадянам в отриманні ними додаткових якостей, умінь, які сприятимуть отриманню роботи,

адаптивність (adaptability) – вплив на підприємства та індивідів засобами податкового стимулювання,

рівність можливостей – сприяння участі жінок у ринку праці, інтеграція інвалідів до трудового життя.

В 1999 р. Європейська Рада в Кельні ухвалила Європейський пакт зайнятості, що був спрямований на припинення скорочення кількості робочих місць і визначив підхід до об'єднання всіх заходів ЄС щодо політики зайнятості:

вичерпна структурна реформа та модернізація, метою якої стало посилення інноваційної спроможності і ефективності ринку праці та ринків товарів, послуг і капіталів (Кардифський процес) ;

координування економічної політики та поліпшення ефективності взаємодії між зростанням заробітної плати та валютною, бюджетною та фінансовою політикою шляхом макроекономічного діалогу, спрямованого на збереження динаміки без зростання інфляції (Кельнський процес) ;

подальший розвиток і запровадження скоординованої стратегії зайнятості для поліпшення ефективності ринків праці шляхом підвищення рівня зайнятості, розвитку підприємництва, пристосування бізнесу та найманих працівників до нових умов, а також рівних можливостей для чоловіків і жінок у працевлаштуванні (Люксембурзький процес).

Керуючись цими пунктами, країни ЄС щорічно узгоджують основні елементи економічних політик, стратегії зайнятості, макроекономічний діалог проводиться в рамках Економіко-фінансового комітету через співпрацю з Радою з трудових і соціальних питань та за участі представників Європейської Ради, Комісії, Європейського центрального банку та соціальних партнерів. У макроекономічному діалозі іде обмін інформацією та думками підзвітних Спільноті установ і його соціальних партнерів щодо питання зіставлення плану макроекономічної політики для збільшення і повного використання потенціалу зростання зайнятості.

Лісабонська стратегія (2000) визначила мету – до 2010 р. перетворити ЄС у найбільш інноваційну, конкурентоздатну і динамічну економіку у світі. Зокрема, досягти 70% зайнятості, в т. ч. – при 60% зайнятості жінок.

У Лісабонському процесі також робиться спроба ще більше пов'язати політику в галузі зайнятості з іншими областями економічної політики, однак загальний фон при цьому сильно змінився. Якщо в Кельні на першому плані ще знаходилися міркування орієнтації на попит, то в Лісабоні утвердилася парадигма конкурентоспроможності з першочерговою метою перетворення Європи до 2010 р. в найбільш динамічний в світі, заснований на знаннях, економічний простір.

Європейська стратегія в галузі зайнятості важлива як «методична лабораторія» ЄС, тому що тут вперше було застосовано «метод відкритої координації» (МВК). Суть його полягає в тому, що на підставі спільних європейських уявлень про цілі (у даному випадку – орієнтирів в сфері політики зайнятості) розробляються національні плани дій, які Комісія та Рада коментують в щорічному Спільному звіті. При цьому Комісією розробляються специфічні для відповідних країн рекомендації, однак механізмів введення санкцій немає.

Європейська інтеграція обмежує цей процес. З одного боку, вона встановила жорсткі рамки екстерналізації витрат (наприклад, у сфері безпеки на робочому місці, екології). У тому ж напрямку діють стандарти в області рівноправності, участі у прийнятті рішень і т. д. З іншого боку, інтеграція привела до вироблення стандартів виробництва, які перешкоджають зростанню кількісної продуктивності на шкоду якості, тобто на шкоду споживача.

Ці правила знижують можливості швидкого зростання бідних держав-членів ЄС. В якості компенсації ЄС пропонує останнім сприяння регіональному розвитку -політику з'єднання, яка повинна підвищити потенційну продуктивність розміщення виробництва в бідних регіонах шляхом поліпшення мезоекономічного середовища (інфраструктури, освіти і т. д.).

Що стосується державних товарів та послуг, вони можуть використовуватися всіма незалежно від внеску в їх фінансування, що, як правило, призводить до перерозподілу на користь більш бідних верств населення. Проте тенденція, посилено підтримувана в ЄС, спрямована на приватизацію цих послуг. В одних сферах – енергетика, зв'язок, громадський транспорт, досягнуто значне просування, в інших – приватні пропозиції конкурують з державними або доповнюють їх (наприклад, виховання, репетиторство, охорона здоров'я, медикаменти і т. д.). Ефективність від перерозподілу зменшується у зв'язку з тим, що субсидування бідних споживачів з інших джерел не відбувається.

Крім того, і державні установи, які пропонують свої послуги, залежать від поставок з приватного сектора, на які, як правило, повинен оголошуватися загальноєвропейський тендер. Якщо «приватники» з декількох держав-членів ЄС пропонують свої товари або послуги, то виникає потреба не тільки в європейському регулювання, а й у встановленні відповідної компетенції ЄС. У кращому випадку конкуренція, що виникає в такий спосіб, змушує здешевлювати та підвищувати ефективність надання державних (або колишніх державних) товарів або послуг. Однак найчастіше конкурентний тиск з-за вимушеного зниження витрат ставить під загрозу як дохід і умови праці в організаціях, що пропонують такі товари (послуги), так і якість, а також асортимент пропозиції.

Висновки. Питання розвитку спільного ринку праці та зайнятості мають величезне значення для майбутнього економічного і соціального процвітання Європи. Зниження кількості робочих рук в найближчі два десятиліття може призвести до уповільнення темпів зростання, якщо воно не буде компенсовано прискоренням зростання продуктивності праці. Величезним потенціалом в області створення робочих місць мають стати нові сфери застосування праці, пов'язані з розвитком екологічних служб, дошкільної освіти, розширенням безперервної освіти, диверсифікацією медичних і соціальних послуг, послуг для бізнесу, регіонального та міського управління і т. д.

Враховуючи європейський досвід, при формуванні української моделі ринку праці та політики зайнятості слід обов'язково прийняти умови, коли соціально орієнтована ринкова економіка підтримує високі темпи економічного зростання і розумний рівень соціального захисту та соціального консенсусу. Досягнення такої рівноваги може здійснюватися лише на основі діалогу, стабільних відносин між громадянами, роботодавцями і державою, узгодження між ними на законодавчому, організаційному рівнях основних принципів партнерства.

Для України, яка планує вступ до ЄС, важливо усвідомити, що європейська інтеграція передбачає гармонізацію національного законодавства з acquis communautire («спільний доробок», термін, що використовується в рамках Європейського Союзу та вживається для визначення норм, напрацьованих за час існування Європейського Співтовариства, які мають сприйматися як факт країнами, що вступають до Союзу і не підлягають обговоренню, не можуть бути змінені або усунені шляхом переговорів), оскільки норми ЄС найбільшою мірою відповідають цілям ефективної політики зайнятості та забезпечують запобігання дискримінації у сфері зайнятості, професійного навчання і освіти в цілому, забезпечення вільного переміщення працівників, функціонування спільного ринку праці.

 

 

EU committees: social regulation, law and politics / edited by Christian Joerges and Ellen Vos. – Oxford; Portland, Or: Hart Pub., 1999. – 410 p.

Зоммер М. Європейська соціальна модель та вдосконалення прав найманих працівників за умов глобалізації / М. Зоммер // Профспілки України. – 2007. – № 10. – С. 35-36.

Использование европейского опыта для повышения эффективности социальной политики в Украине. – [Електронний ресурс]. – Доступно за: http://experts.in.ua/baza/analitic/index.php?ELEMENT_ID=34566 

Інноваційна політика Європейського Союзу в рамках Лісабонської стратегії: наміри та реалізація цілей (2000 – 2004) / Н. Я. Зінько // Соц. -екон. дослідж. в перехід. період. – 2005. – Вип. 6. – С. 200-211.

Приоритеты и ценности социально-экономической политики стран Еросоюза: Монография/ Под общ. ред. Н. Шмелева и В. Перской. -М. : Изд-во РАГС, 2008. – С. 31-50.