Поняття будівельної продукції і завдання її статистичного вивчення

Загальний індекс фізичного обсягу будівельної продукції можна обчислити і як середній арифметичний з індивідуальних, що характеризують зміну обсягу продукції в натуральному виразі. З курсу загальної теорії статистики відомо, що індекси зважують по вартості продукції базисного періоду.

Підставивши значення q1 в агрегатний індекс

 

одержимо:

 

Слід зауважити, що величина середнього арифметичного індексу співпадає

з величиною агрегатного індексу лише за умови тотожності виконаних робіт, за якими проводиться підрахунок. Тому його використовують при відсутності статистичних даних за звітний період, а є дані про індекси обсягу робіт чи продукції окремих видів і дані про вартість виробництва в звітному періоді. Індекс фізичного обсягу продукції можна визначити також, виходячи з системи взаємозв'язаних індексів:

 

Якщо поділити перший індекс на другий, то одержимо індекс фізичного обсягу:

 

Наприклад, вартість будівельних робіт у фактично діючих цінах зросла у звітному періоді порівняно з базисним на 3%, а кошторисні ціни за цей період – на 2%, тоді індекс, фізичного обсягу становитиме – - 1, 0098 або 100, 98%.

Отже, фізичний обсяг продукції в цінах базисного періоду зріс на 0, 98%.

Однією з важливих проблем статистики продукції будівництва залишається розрахунок індекса обсягу продукції за тривалий період, протягом якого діяли різні порівняльні ціни.

Окрім статистичних індексів, що характеризують динаміку чи виконання завдання по обсягу продукції і відомі R статистиці як динамічні індекси, розраховуються також і статичні індекси фізичного обсягу продукції. Ці індекси визначаються і використовуються для просторових порівнянь, коли потрібно співставити дані двох районів, умови будівельного виробництва яких не співпадають, а значить і застосовуються різні ціни так як кошторисні ціни диференційовані по територіальних поясах, то один і той же обсяг будівельно-монтажних робіт для різних територіальних міст, країни буде мати різну величину.

Ось чому для розрахунку територіальних індексів обсягу будівельно-монтажних робіт слід попередньо перерахувати порівнювані обсяги в кошторисні ціни одного і того ж територіального поясу, прийнятого для порівняння, тобто взятого за базу. Для цього ділять обсяг будівельно-монтажних робіт на коефіцієнт відхилення кошторисних цін даного поясу від кошторисних цін поясу взятого за еталонний.

 

 

В практиці діяльності будівельних організацій розрізняють такі види собівартості: кошторисну, планову, фактичну. Кожна з них має своє певне значення в плануванні і обліку і тісно пов'язана з її кошторисною і плановою вартістю.

Кошторисна собівартість характеризує затрати будівельних організацій на виконання будівельно-монтажних робіт у відповідності з кошторисними нормами витрат. Це по суті розмір грошових засобів, котрі будівельна організація одержує від замовника для заміщення витрат на виробництво будівельно-монтажних робіт. Вона складається з двох частин: перша – це прямі затрати, друга – накладні витрати, і може бути визначена шляхом їх сумування або ж вирахування з кошторисної вартості планових нагромаджень.

Прямі затрати складаються з чотирьох груп: витрати на матеріали, витрати на експлуатацію машин і механізмів, витрати на основну заробітну плату робітників-будівельників і інші прямі затрати. Затрати на матеріали, деталі і конструкції складають одну із найбільших частин затрат будівельних організацій на виконання будівельних і монтажних робіт. Загальна сума витрат на матеріали, деталі і конструкції залежить від кількості витрачених матеріалів і цін на них. Витрати матеріалів на виконання будівельних і монтажних робіт регламентується кошторисними нормами витрачання матеріалів і конструкцій на одиницю виконуваних робіт. Загальна ціна на. матеріали вкладається з купівельної (відпускної з галузі) ціни, затрат на тару і упаковку, транспортних і заготівельно-складських витрат, а також націнок торговельних (постачально-збутових) організацій.

Витрати на експлуатацію машин і механізмів;, включають затрати на оплату праці робітників, які обслуговують їх при експлуатації і ремонті, на пальне, мастильні матеріали, на електроенергію, на придбання запасних частин і орендної плати за машини, якщо вони орендовані в управліннях механізації.

Витрати на основну заробітну плату складаються із суми нарахованої заробітної плати робітникам, які зайняті на виконанні будівельно-монтажних робіт. Сюди включаються також суми по соціальному страхуванні працівників, що нараховані на їх заробітну плату.

До групи інших прямих затрат входять суми вартості послуг транспорту, який здійснює перевезення грунту і матеріалів від приоб'єктного складу до місця їх укладки.

Друга частина кошторисної собівартості складається з накладних витрат, які об'єднують всі види затрат будівельних організацій на керівництво і обслуговування будівельного виробництва. Так, кожна будівельна організація в процесі виконання будівельно-монтажних робіт здійснює певні адміністративно-господарські витрати, наприклад, витрати на утримання адміністративних будівель де розміщується управлінський персонал, канцелярські видатки, заробітну плату інженерів і техніків і інші витрати, нарешті, витрати пов'язані з організацією виробництва – доставка робочої сили, зимове подорожчання, доплата за пересувні умови праці.

Величина накладних витрат визначається згідно норм, які встановлені для окремих відомств і можуть диференціюватися для окремих організацій. Норми накладних витрат встановлені в% від суми прямих затрат по будівельних і монтажних роботах. До 1984 р, норма накладних витрат диференціювалася в залежності від структури і виду виконуваних робіт: так для будівельних робіт вона коливалася в межах 12, 5% до 19% від суми прямих затрат, а для монтажних робіт – від 70% до 144% від суми основної заробітної плати робітників. Починаючи з 1 січня 1984 р. сума накладних витрат на монтажні роботи включається до кошторисної вартості цих робіт в такому ж порядку як і по будівельних роботах, тобто визначається у вигляді нормативу від суми прямих затрат. Однак, слід підкреслити, що в яких би процентах не встановлювалася диференційована норма накладних витрат, – в розрахунках з замовником використовується середня норма по галузі.

Облік кошторисної собівартості робіт здійснює кожна будівельна організація і на основі цього має можливість співставляти нормативну собівартість з сумами, що виплачені замовником.

Планова собівартість будівельно-монтажних робіт відображає затрати на виконання будівельних і монтажних робіт при зведенні будівельних об'єктів з врахуванням передбаченого завдання зниження їх собівартості. А це значить, що планова собівартість характеризує рівень допустимих затрат на виконання будівельно-монтажних робіт в плановому періоді. Практика будівельного виробництва останніх років виробила певний порядок визначення планової собівартості і оцінки рівня її виконання. З цією метою використовується встановлена гранична величина рівня затрат на 1 крб. кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт, перемножуючи яку на кошторисну вартість виконаних будівельно-монтажних робіт визначають планову собівартість фактично виконаних будівельно-монтажних робіт.

Розрахована таким чином планова собівартість співставлена з фактичною собівартістю будівельно-монтажних робіт і використовується крім того для визначення суми прибутку будівельних організацій за виконану і передану замовнику будівельну продукцію.

Граничний рівень затрат на 1 грн. будівельно-монтажних робіт визначається діленням нормативної суми затрат планового обсягу робіт на його кошторисну вартість, причому враховується обгрунтований планом організаційно-технічних заходів, яким передбачено певне зниження затрат. До 1990 p., коли показник собівартості будівельної продукції був директивним, планову собівартість визначали виходячи з встановленого диференційованого для кожної організації завдання зниження собівартості у вигляді процента від кошторисної вартості робіт. Планову собівартість будівельно-монтажних робіт визначали виходячи із даних про кошторисну вартість робіт. У цьому випадку вона рівнялась кошторисній вартості мінус планові нагромадження, мінус встановлене планом завдання по зниженню собівартості, плюс компенсації, які виплачуються понад кошторисну вартість будівельно-монтажних робіт.

Планова собівартість будівельно-монтажних робіт відіграє важливу роль в діяльності будівельних організацій.

Будучи синтетичним показником він відображає не тільки запланований рівень затрат, але і визначає систему заходів, які б забезпечили стан, коли фактичні затрати не перевищували б витрати, передбаченні планом.

Фактична собівартість будівельно-монтажних робіт – це сума фактичних грошових затрат на обсяг робіт, виконаних будівельною організацією за умов, що склалися. На відміну від кошторисної і планової собівартості до її складу, крім нормативних затрат, передбачених проектом і кошторисом, входять також не виробничі витрати, зокрема, штрафи, пені, втрати матеріалів, а також втрати в зв'язку з виробничим браком.

Фактичну собівартість будівельно-монтажних робіт визначають за даними бухгалтерського обліку і вона необхідна для виявлення наслідків господарської діяльності будівельних організацій від здачі робіт.

У відповідності до принципів господарського розрахунку величина фактичних затрат повинна бути меншою від планової собівартості: тільки в цьому випадку будівельна організація матиме запланований прибуток, який забезпечить їй вирішення завдань подальшого розвитку виробництва і стимулювання працівників.

Кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт – це нормативна вартість робіт, яка визначається сумою затрат на ці роботи та плановими нагромадженнями. Цей вартісний показник слугує базою для порівнянь і визначення інших вартісних показників.

Планова, або так звана договірна вартість будівельно-монтажних робіт характеризує суму, що виплачує замовник за виконані роботи.

Для забезпечення методологічної співставності планової собівартості виконаних будівельно-монтажних робіт з їх фактичною собівартістю, а також при розрахунку прибутку будівельної організації до планової собівартості виконаних робіт включають компенсації, які виплачують понад кошторисну вартість виконаних робіт. Показники кошторисної, планової і фактичної собівартості у відповідності з встановленим порядком калькулювання визначаються для виробленої будівельної продукції, зокрема, для готового будівельного об'єкту, технологічного етапу, чи етапу робіт.

 

Таким чином, до складу продукції будівництва як галузі матеріального виробництва включається прямий, корисний результат діяльності будівельних, монтажних, геологорозвідувальних і проектно-пошукових організацій, який складається з робіт будівельних, монтажних, робіт по проектуванню, пошуку, геологорозвідці. Наведені загальні ознаки, якими характеризується будівельна продукція, береться за основу в методології її обліку та визначення важливіших показників обсягу. Проте, в економічній літературі зустрічаються і інші тлумачення категорії будівельної продукції, згідно яких, дещо розширюються межі складових цього показника.

Так одна з точок зору зводиться до того, що до обсягу будівельної продукції слід включати і вартість технологічного обладнання, проте, з такою методикою визначення продукції погодитися важко. По-перше, це не прямий корисний результат даної галузі, по-друге, технологічне обладнання не конструктивний елемент будівлі і по-третє, воно є самостійним об'єктом основних фондів. Тому, включення будь-якого виробничого обладнання у вартість будівельної продукції так же не обгрунтовано, як і, наприклад, включення рухомого складу у вартість залізничного полотна.

У процесі вивчення виробництва і реалізації будівельної продукції статистика розв'язує такі завдання. Передусім визначає обсяги виконаних робіт по спорудженню об'єктів, визначає натуральні і вартісні показники обсягу будівельної продукції. По-друге, важливим завданням статистики є вивчення виконання виробничих планів та договірних зобов'язань по здачі об'єктів.

По-третє, здійснює аналіз динаміки виробництва будівельної продукції. Нарешті, вивчає якість будівельної продукції і якість робіт, характеризує рівномірність та ритмічність будівельного виробництва.