Поняття і структура норми права

6. Науковість – залучення до розробки нормативних актів (законів) кваліфікованих фахівців із відповідних галузей науки, котрі мають необхідні знання і досвід; наявність глибокої обґрунтованості відповідності нормативного акта потребам розвитку суспільства та інтеграції держави у європейський простір, що міститься в науковій концепції. Проведення наукової експертизи, проектів нормативно-правових актів (законів), щоб запобігти їх прийняттю з недостатньо обґрунтованими положеннями, прогалинами, суперечностями.

7. Професіоналізм – наявність не тільки знань, а й навичок, умінь зі складання нормативних актів, що передбачають залучення фахівців у відповідних сферах суспільного життя, врахування узагальненої практики реалізації чинних правових норм, у процесі якої виявляються їх помилки, прогалини, колізії, фактично недіючі норми, їх застарілість, невідповідність реаліям життя.

Спеціальні принципи нормотворчості:

1. Цільове спрямування – створення нормативно-правового акта відповідно до мети, предмета правового регулювання, з використанням відповідних правових засобів, типів та методів правової регламентації.

2. Системна погодженість – узгодження прийнятого нормативно-правового акта з функціонуючими, тобто прийнятими раніше, а також з чинними міжнародними договорами.

3. Оперативність – швидке реагування на зміни в суспільстві, їх врахування при плануванні нормативних актів; незволікання підготовки проектів нових, скасування застарілих та вдосконалення чинних нормативних актів.

4. Поєднання динамізму і стабільності – досягнення стабільності законодавства шляхом створення досконалого нормативного акта з орієнтацією на його якомога більшу тривалість та можливістю вносити до нього доповнення і зміни у разі необхідності.

5. Планування – складання, додержання планів розробки і ухвалення нормативно-правових актів (законів), строків їх скасування чи зміни, приведення чинних актів у відповідність із прийнятими. Планування передбачає правове обґрунтування необхідності видання чи вдосконалення нормативних актів (заповнення прогалин, усунення колізій).

6. Техніко-юридична досконалість – упорядкування нормативно-правових актів з додержанням обов'язкових правил, способів, прийомів юридичної техніки, лінгвістичних стандартів їх мови тощо.

3. 3. Нормотворча діяльність міністерств в Україні: проблеми реалізації

Нормотворча діяльність – це особлива форма діяльності компетентних суб’єктів нормотворчості з підготовки, розробки, прийняття та офіційного оприлюднення норм права, яка заснована на пізнанні об’єктивних соціальних потреб та інтересів суспільства

Стадії нормотворчого процесу:

• нормотворча ініціатива;
• розробка проекту нормативно-правового акта;
• обговорення проекту нормативно-правового акта;
• прийняття нормативно-правового акта;
• опублікування нормативно-правового акта та надання йому чинності

Види нормотворчої діяльності:

• нормотворча діяльність органів держави;
• санкціонована нормотворчість;
• народна нормотворчість

Нормотворчість державних органів – це діяльність щодо створення нормативно-правових актів органами державної влади й управління.

Санкціонована нормотворчість – це дозволена державою нормотворча діяльність підприємств, установ та організацій всіх форм власності щодо створення правових приписів локального характеру в межах їхніх повноважень. Народна нормотворчість представлена діяльністю щодо створення правових приписів органами місцевого самоврядування, котрі реалізують право територіальної громади села, селища, міста, та народом на референдумі з найбільш важливих питань державного та суспільного життя.

Постановка проблеми. Як зазначається в щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України, нова модернізаційна стратегія держави передбачаєформування ефективної влади, здатної до впроваджен- ня системних і послідовних рішень

Основним завданням у цьому напрямі є розмежування функцій центральних органів виконавчої влади, що в результаті мало б призвести до раціонального розподілу завдань між органами виконавчої влади, уникнення дублювання функцій при здійсненні державного управління. Наслідком такого розподілу за міністерством як органом, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері державного управління, закріплено головні завдання – забезпечення нормативно-правового регулювання та визначення пріоритетних напрямів розвитку

Водночас під час реалізації нормотворчої функції міністерства Украї- ни постала проблема відсутності розробленої теоретичної моделі нормо- творчої діяльності. Практика застосування Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» свідчить про наявність спірних питань щодо нор- мотворчих функцій між міністерством та іншими центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується відповід- ним міністром. Очевидними є також прогалини та колізії у правовому регу- люванні нормотворчої діяльності міністерства. Вирішення зазначених питань потребує теоретичного осмислення та обґрунтування

Аналіз наукової літератури дає змогу зробити висновок, що пробле- матика нормотворчої діяльності міністерства України на сучасному етапі реформування центральних органів виконавчої влади належно не відобра- жена в наукових дослідженнях. Деякі аспекти зазначеної проблеми розглядав І. Б. Коліушко. Але питання нормотворчої діяльностіміністерства не були об'єктом самостійного теоретичного аналізу. Невирішені раніше частини загальної проблеми. Питання встановлення меж нормотворчої діяльності міністерства України залишаються не дослідженими, хоча вони є особливо актуальними в контексті реформ у сфері державного управління.

Мета статті полягає у встановленні проблем щодо реалізації нор- мотворчої функції міністерства України та формуванні нової теоретичної моделі реалізації цієї функції в контексті модернізаційних процесів систе- ми державного управління. Виклад основного матеріалу. У розвиток положень щорічного Послання Президента України мають з'явитися нові організаційно-правові форми реалізації державної влади, що передбачає суттєве оновлення нормативно- правової бази, орієнтованої на регламентацію, організацію та функціону- вання всієї системи органів виконавчої влади.