Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Повсякденність українського суспільства в її етнічному вимірі 1920-і рр

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
17
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Повсякденність українського суспільства в її етнічному вимірі
1920-і рр
 
Яскравість і політична неоднозначність доби непу робить дослідження заявленої проблематики напрочуд цікавим. Не секрет, що більшовики ставили амбітні цілі інтернаціоналізації однієї з найбільш строкатих в етнічному відношенні країн світу. Першим кроком на цьому, як передбачалося, тривалому шляху мала стати так звана радянізація. Під цим популярним упродовж 20-х рр. терміном приховувалася державна політика соціальної та культурної стандартизації етнічних громад, тобто, виведення їх на той усереднений щабель соціальної зрілості (створення модерних соціальних прошарків і класів, зокрема, національних пролетаріату та інтелігенції) та культурного розвитку (підвищення рівня писемності, насамперед політичної), який би дозволив завершити соціалістичну революцію і в масштабах СРСР запровадити цілковиту державну власність на засоби виробництва, зосередивши виробничі ресурси у великих промислових підприємствах.
На початку 20-х рр. термін мав значно виразніший синонім. Він зустрічається в справах ЦКНМ за 1924-1925 рр. Та частина етнічних громад, яка пристала до гасел жовтневої революції, називається в них «обольшевичившиеся»1. Керівники нацменсекцій ЦКНМ цілком слушно ув’язали радикальні зміни в традиційній етнокультурній поведінці етносів з пролетарською революцією. «... Часто солдати з фронту, які навчилися говорити російською краще за своїх співбратів удома, виступали й керували рухом по-російськи, тобто тією мовою, якою вони сприйняли російську революцію», – констатував С. Ялі. Додамо, що вони у добу, що передувала коренізації, не лише керували селами «по-російськи», а й принесли в повсякденність етнічних громад геть інші стандарти життя. Усвідомлення того, що ці зміні в етнічному середовищі відбулися не на користь влади більшовиків, привели останніх до усвідомлення необхідності переходу до коренізації. Дещо пом’ якшився і зміст політичної діяльності партії більшовиків в етнічному середовищі: на добу непу й коренізації було поставлене завдання поступової радянізації етнічних громад, тобто довготривалого культивування соціальної бази ідей «Великого Стрибка» в їхньому середовищі.
До початку суцільної колективізації, яка внесла нові акценти до національної політики в УСРР, повсякденне життя етнічних меншин розвивалося в контексті політики коренізації. Період цей формально розпочинається в 1924 р. зі створенням ЦКНМ при ВУЦВК. Отож, наше завдання полягає у визначенні найвпливовіших факторів видозмінення повсякденності етнічних меншин УСРР в добу непу та політики коренізації, окресленні в ньому ваги політичного та господарського, визначенні співвідношення тенденцій маргіналізації, інтернаціоналізації та природного консерватизму в етнозберігаючій поведінці етносів впродовж періоду потужного державного впливу на засадничі основи існування останніх. З цією метою пропонується розглянути сутність та проблеми повсякденного життя етнічних громад УСРР на початку 20-х рр. і надалі охарактеризувати тенденції його трансформації під впливом політики коренізації.
Зауважимо, що період від встановлення радянської влади до розгортання політики коренізації був часом критичного перенапруження сил етнічних громад, сконцентрованих на меті виживання на руїнах старого світу. Визначальними факторами повсякденного існування етнічних громад стали розруха, адміністративний хаос та голод 1921-1922 рр. Останнє соціально-економічне явище спотворило життєдіяльність низки етнічних громад – найбільшою ж мірою – селянських етнічних груп Південної України.
Обставини життя люду в голодні часи, висловлені в одній із газетних заміток стосовно грецького селянства, були типовими для України: «... Звільнившись від усіх фронтів та махновських банд, селянство заходилось над відновленням своїх розорених господарств. Були здійснені значні посіви. Але недорід [... ] продовжив розруху. На весну наступного року зупинився в селі сільгоспзавод, зачинилося багато дрібних підприємств. Населення харчувалося сурогатами замість хліба. Біднота за безцінь збувала своє майно. Бідняцькі господарства, що обробляли землю руками чи однією корівкою, – й наступними роками не спроможні були зміцніти. До осені 1925 р. тривали розпродажі майна та худоби»2.
В колишніх іноземних колоніях голод набув страхітливих форм і посилювався господарською кризою, викликаною поселищним розкуркулюванням. Відомості НКВС одностайні в описанні жахливих прикмет голоду в іноземних колоніях: німецьких, болгарських, грецьких, єврейських, шведській тощо. Промовисті відомості про поширення голоду серед німців України в травні 1922 р. наводив завідувач відділом національних меншин НКВС І. Сударський у зверненні до Міжнародного комітету робітничої допомоги в Москві: «З загальної кількості населення Запорізької губернії [... ] голодує німецького населення [... ] 80%; Миколаївська губернія [... ] 80%; [... ] Донецька губернія [... ] 50%; Одеська губернія [... ] 50% «3. Певною мірою голод 1921-1922 рр. у колишніх іноземних колоніях був проекцією майбутнього голодомору 1932-1933 рр., який мав значно глибші соціально-економічні наслідки, проте за своєю природою був викликаний однорядними причинами.
Наслідки голоду в колоністських селах були надзвичайно тяжкими й вражали перш за все, зважаючи на колись квітуче становище колоній. Значними були людські втрати в місцях компактного розселення етнічних меншин. Так, скажімо, щільність сільського населення строкатої в етнічному відношенні
Маріупольщини в 1923 р. становила 30, 5 осіб на кв. версту (для порівняння: в 1916 р. – 42, 8) 4. Загалом людність Маріупольщини скоротилася, порівняно з 1920 р., більше ніж на третину й становила 31 546 осіб5. Дещо меншими були втрати Сталінської округи: якщо в 1916 р. щільність населення становила тут 76, 1 осіб на кв. версту, то в 1923 р. – 65,96.
На жаль, хронічне недоїдання та злиденність були не єдиною прикметою повсякденної реальності першої половини 20-х рр. Населення величезної більшості регіонів України жило в умовах щоденного звичного
Фото Капча