Практикум з соціології

Під соціальною мобільністю розуміють пересування суб’єкту у соціальному просторі. Кожного разу, коли ми отримуємо диплом про вищу освіту, змінюємо роботу, переїжджаємо до іншого міста, ми демонструємо соціальну мобільність.

Види соціальної мобільності:

1) Горизонтальна мобільність – це переміщення у соціальному просторі, які не призводять до змін соціального статусу індивіда. Прикладом може бути перехід спеціаліста, скажімо юриста, з однієї компанії до іншої, якщо не змінюється посада, прибуток, обсяги влади. 

Вертикальна мобільність – це такі переміщення, які призводять до змін у соціальному статусі. Вертикальна мобільність може бути висхідна і низхідна. 

2) Висхідна соціальна мобільність – пересування індивіда чи групи, яке призводить до підвищення соціального статусу. Наприклад, студент отримує диплом про вищу освіту і перетворюється на молодого спеціаліста, або спеціаліст з інформаційних технологій стає керівником проекту.

Низхідна соціальна мобільність – це пересування індивіда чи групи, результатом якого є зниження соціального статусу. Наприклад, партія не отримує підтримки на парламентських виборах і її верхівка втрачає депутатські мандати.

3) Інтергенераційна мобільність – зміни соціального статусу дітей порівняно з соціальним статусом батьків. Тобто, якщо соціальний статус сина (доньки) такий самий, як і соціальний статус батька (матері), інтергенераційна мобільність відсутня, якщо соціальні статуси дітей і батьків відрізняються, ми спостерігаємо інтергенераційну мобільність. 

Інтрагенераційна мобільність – зміни соціального статусу індивіду протягом його (її) життя, перш за все мається на увазі зміни професійного статусу, тобто кар’єра індивіда. Один і той же індивід може нам демонструвати наявність інтергенераційної мобільності і відсутність інтрагенераційної та навпаки.

4) Індивідуальна мобільність – зміни соціального статусу індивіда завдяки його власним зусиллям і особистим досягненням.

Групова мобільність – зміни соціальних статусів цілих соціальних груп внаслідок якихось історичних подій. Так, П.Сорокін наводить приклад Великої Жовтневої революції, внаслідок якої відбулося зниження соціального статусу дворянства. У післяреволюційні часи було не лише не престижно пишатися дворянським титулом, це могло стати загрозою самому життю. Протилежна картина спостерігалася з представниками робітничого класу. Соціальний статус цієї групи після революції підвищився, приналежність до цієї групи розглядалася як запорука благонадійності і відкривала двері для просування партійною ієрархією тощо.

5) Структурна соціальна мобільність – зміни соціального статусу індивідів внаслідок структурних змін, що відбулися у суспільстві, зокрема, у економічній сфері. Тут можна пригадати приклади селян, які у 30ті роки 20 ст. підвищили соціальний статус шляхом поповнення лав робітничого класу. Це стало можливим завдяки процесу індустріалізації, що відбувався у радянському суспільстві, і змінам соціальнокласової структури суспільства. Структурні зміни також можуть провокувати масові процеси низхідної мобільності. Наприклад, розвиток комп’ютерних технологій призвів до вивільнення зі сфери зайнятості великої кількості індивідів, що виконували некваліфіковану нефізичну працю (машиністки, клерки тощо).

Обмінна соціальна мобільність – зміни у соціальних статусах індивідів, що відбулися завдяки розширенню соціальних можливостей, розвитку системи соціальної підтримки вразливих верств населення, розширенню доступу до сфери вищої освіти. Так, у період після Другої Світової війни у країнах Західної Європи і Америки були створенні системи надання стипендій одарованій молоді, і доступ до сфери вищої освіти отримали дітивихідці із сімей нижчого класу.

Для того щоб підвищити соціальний статус, індивіди можуть скористатися так званими каналами соціальної мобільності – соціальними інститутами, які сприяють висхідним соціальним пересуванням. Основними каналами вертикальної висхідної мобільності є освіта, власність, сім’я, армія, церква. 

Переходячи з групи в групу людина може опинитися у маргінальному стані. Маргінальність – стан особистості чи спільноти, яка знаходиться на стику різних культур. Маргінальним може бути не тільки особистість, але й суспільство. Наприклад, Україна в наш час внаслідок перехідного періоду може бути охарактеризована як маргінальне суспільство.

 

 

 

 

Тема 4. ЕТНОС І ҐЕНДЕР ЯК ЧИННИКИ СОЦІАЛЬНОЇ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ.

1.Поняття і історичні типи етносу.

2.Етнічні відносини. Етнічна свідомість народу України.

3.Поняття ґендеру. Ґендерні відмінності у сучасному світі.

1.Поняття і історичні типи етносу.

Формування етносу пов’язано з усвідомленням приналежності до спільноти, прийняттям її цінностей, норм. Етнічність передбачає відчуття єдності, яке виражається через протиставлення «ми – вони». 

У соціологічній думці до 70х років вважалося, що загальне значення етнічності буде поступово зменшуватися, оскільки будуть стиратися релігійні, культурні і інші етнічні відмінності. Але останні десятиріччя продемонстрували відродження етнічності. В умовах зростання соціальної напруженості, заглиблення економічної кризи звернення до етнічних джерел виконує захисні функції. Етнічність не може зникнути, тому що вона уособлює культурну спадщину.

Слово "етнос" має грецьке походження, перекладається як народ. Етнос – це історично сформована на окремій території стала сукупність людей, які мають спільні риси, стабільні особливості культури і психологічного складу, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності від інших схожих утворень (самоусвідомленням). Формування етносу звичайно відбувається на основі спільної території і господарської діяльності. До основних характеристик етносу можна віднести наступні:

•спільна назва,

•міф про спільних предків, 

•спільна історична пам’ять,

•один або декілька диференційних елементів