Практикум з соціології

Ретритизм припускає заперечення, як цілей даного суспільства, так і засобів досягнення цих цілей. Інакше кажучи, людина дистанціюється від суспільства. До цього різновиду девіації можна віднести ченців, пустельників, з одного боку, і наркоманів, алкоголіків і самогубців – з іншої.

Бунт також виражається в запереченні й цілей суспільства, і засобів їхнього досягнення. Але на відміну від ретритистів, бунтівники не відходять від суспільства, а намагаються запропонувати йому нові цілі й нові замоби їхнього досягнення. До цього виду девіантів можна віднести реформаторів і революціонерів.

Культурологічні теорії акцентують увагу на аналізі культурних цінностей. З погляду цих теорій, девіація має місце тоді, коли індивід ідентифікує себе із субкультурою, норми якої суперечать нормам домінуючої культури. Ідентифікація із субкультурою відбувається в ході спілкування з носіями цієї культури. Важливу роль грають не контакти з безособовими організаціями або інститутами (законодавчими органами, церквою тощо), а повсякденне спілкування – у школі, будинку, «на вулиці». На інтенсивність засвоєння людиною девіантних цінностей впливають частота контактів з девіантами, а також їхня кількість і тривалість. Важливу роль грає й вік: чим людина молодша, тим з більшою готовністю вона засвоює зразки поведінки, що нав'язуються іншими.

Розглянуті теорії засновані, головним чином, на аналізі соціальних і культурних факторів, що сприяють девіації. Наступний ряд соціологічних теорій основну увагу звертає на тих, хто оцінює людину з погляду девіації, яким чином формується ставлення до людей як до девіантів, а також на те, як поводяться з індивідом, якому приклеєний ярлик девіанта.

Теорія стигмації (таврування). Основним положенням тут є теза, відповідно до якої девіантність не є характеристикою, внутрішньо властивою певній соціальній поведінці, а з'являється наслідком соціальної оцінки (стигматизації) певної поведінки як девіантної. Девіація пояснюється здатністю впливових груп суспільства нав'язувати іншим верствам певні стандарти, ставити клеймо девіантів на поведінку менш захищених груп. З людиною можуть поводитися так, начебто вона порушила правило, навіть якщо вона це не робила, тільки тому, що інші стверджують, що вона це зробила. Так, поводились з неграми в Америці. Вони піддавалися переслідуванню й іноді лінчуванню по неправдивих обвинуваченнях у зґвалтуванні білих жінок. Під час хрестового походу проти алкоголізму – сухого закону – створювалася нова система правил і нові девіанти. 

Аналіз причин девіантної поведінки спрямований у цьому випадку на вивчення процесів, явищ і факторів, що визначають або впливають на приписування статусу девіантності поведінці й статусу девіанта індивідам, тобто, дослідженням того, яким чином формується ставлення до людей як до девіантів.

Конфліктологічний підхід. Дана теорія не цікавиться тим, чому люди порушують закони, а займається аналізом сутності самої законодавчої системи. З даної точки зору, закони й діяльність правоохоронних органів – це знаряддя, що правлячі класи, які володіють засобами виробництва, використовують проти тих, хто їх позбавлений. Більш того, прихильники цієї теорії розглядають девіантів не як порушників загальноприйнятих правил, а скоріше як бунтарів, що виступають проти капіталістичного суспільства, що прагне «ізолювати й помістити в психіатричні лікарні, в'язниці й колонії для неповнолітніх безліч своїх членів, що нібито потребують контролю».

Новітні теорії набагато більш критичні до існуючого соціального устрою, вони доводять необхідність виправлення не окремих людей, а всього суспільства.

 

Тема 3 СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА І СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

 

1.Поняття «соціальна спільнота» і «соціальна група».

2.Соціальна структура суспільства.

3.Сутність і історичні типи соціальної стратифікації.

4.Соціальна мобільність, види мобільності.

 

1.Поняття «соціальна спільнота» і «соціальна група». Взаємодія індивіда і суспільства опосередковується соціальними групами, які є фундаментом суспільства.

В суспільстві існують різні об’єднання людей і далеко не всі з них можна віднести до соціальних груп. Термінове випадкове об’єднання людей зі слабкими соціальними зв’язками і різнорідним соціальним складом можна назвати соціальною спільнотою, а не соціальною групою. До таких спільнот відносять, наприклад, людей, що опинилися в одному місці (пасажири громадського транспорту, перехожі тощо), натовп, що спостерігає за наслідками дорожньотранспортної пригоди, чи людей, що мітингують на майдані, аудиторію читачів газети або глядачів у кінотеатрі.

Соціальна група – це сукупність людей, які мають спільну соціальну ознаку і виконують суспільно необхідну функцію в загальному розподілі громадської праці і діяльності. Соціальні групи класифікують за різними ознаками:

За характером зв’язків індивіда з групою відокремлюють:

1. Групи членства – будьяка група, членом якої є індивід.

2. Референтна група – це та група, цінності якої є важливими для індивіда, з якою він порівнює себе як з еталоном. Наприклад, підлітки орієнтуються на стиль життя своїх кумирів, робітник організації, який бажає зробити кар’єру, – на поведінку вищого керівництва. 

В залежності від розміру групи і характеру взаємодії її членів відокремлюють: 

1. Малі групи – це малочислені (від двох до декількох десятків осіб) соціальні групи, члени яких знаходяться в безпосередньому стійкому особистому спілкуванні (сім’я, студентська група, бригада, дружня компанія та інш.). 

2. Середні групи – це групи, об’єднані в організації (трудовий колектив підприємства, організації, закладу). Тут уже не всі члени групи можуть спілкуватися особисто, контакти будуть мати опосередкований характер.

3. Великі групи – це численні групи людей, розпорошені на великому просторі, які характеризуються опосередкованою солідарною взаємодією (класові, територіальні,