+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Індивідуальне завдання
К-сть сторінок:
99
Мова:
Українська
девіація – девіантна поведінка індивіда, що є конформістом у всіх інших своїх проявах. Дана людина не розглядається в якості девіанта ні нею самою, ні іншими, її вважають трохи ексцентричною. Вторинна девіація – девіація, яка має місце після публічної ідентифікації людини як девіанта. Часто одиничного девіантного вчинку (гомосексуальний половий акт, вживання наркотиків, злодійство та ін.) або навіть підозри в здійсненні такого вчинку буває досить, щоб на людину навісили «ярлик» девіанта. Цей процес навішення ярлика має вкрай важливе значення. Людина, що робить первинну девіацію, в цілому підтримує систему соціальних норм і піддається соціальному впливу. Після «таврування» девіантом, людина ізолюється, примикає до групи собі подібних і виключається із суспільства. Девіація стає центральним місцем її життєвої організації.
4.Позитивна й негативна девіація.
Позитивна девіація – відхилення від норм, які заохочуються в даному суспільстві. Геній, герой, духовний лідер – позитивні девіанти. Хоча позитивна девіація має місце в будьякому суспільстві, найбільшу увагу соціологів викликає девіація негативна. Негативна девіація – поведінка, що засуджується суспільством і спричиняє покарання. Злочинці, наркомани, алкоголіки, повії – негативні девіанти.
2. Теорії, що пояснюють причини виникнення девіації. Пильну увагу вчених привертає питання про причини виникнення девіантної поведінки. Існують три основних підходи, що пояснюють причини виникнення девіацій:
1)біологічний підхід;
2)психологічний підхід;
3)соціологічний підхід.
1. Біологічний підхід. Його прихильниками були Ч. Ломброзо й У. Шелдон. Суть цього підходу в тому, що девіантна, зокрема злочинна поведінка, обумовлена певними фізичними рисами. Наприклад, тим що виступає нижня щелепа, сплющений ніс, рідка борода, знижена чутливість до болю (Ч. Ломброзо), або мезоморфністю, (коли будова тіла відрізняється силою й стрункістю – У. Шелдон). В останні роки девіантність у руслі даного підходу пояснюється аномаліями полових хромосом (наявність додаткової хромосоми У).
Біологічні особливості організму, безумовно, впливають на поведінку людини (ріст, зовнішність, наявність фізичних недоліків). Не можна скидати з рахунків і генетичну схильність деяких людей до девіантної поведінки, однак не треба абсолютизувати даний підхід, тим більше, що значна частина злочинів викликана не біологічними, а соціальними причинами (наприклад, "змушена" або корислива злочинність).
2.Психологічний підхід – причину виникнення девіації бачить у психологічних конфліктах, проблемах і травмах, особливо пережитих у дитинстві. Його основоположником вважається 3. Фрейд. Девіантна поведінка, по З. Фрейду, виникає в результаті конфлікту між Ego і Id або Superego і Id. Наприклад, злочини виникають у тому випадку, коли Superego – цивілізований самоконтроль індивіда – не може подолати примітивні, деструктивні, жорстокі імпульси Id. Різні імпульси можуть придушуватися, тим самим переходити в несвідомі шари психіки.
Вочевидь, варто погодитися з думкою, що за допомогою аналізу якоїсь однієї психологічної риси, конфлікту або комплексу не можна пояснити сутність (рівень) злочинності або будьякого іншого виду девіації. Більш імовірно, що й біологічна, і психологічна схильність до девіантної поведінки в деяких випадках, з'єднуючись із певними соціальними умовами, дають відповідний результат.
3.Соціологічний підхід – пояснює виникнення девіації через пошук соціальних і культурних факторів, що впливають на людей.
Теорія аномії (разрегульованості, "безнормності") Э. Дюркгейма – девіація, зокрема самогубства, відбуваються внаслідок порушення або відсутності ясних соціальних норм. Норми управляють поведінкою людей, вони знають, чого очікувати від інших і чого чекають від них. Однак під час криз або радикальних соціальних змін, наприклад, у зв'язку зі спадом ділової активності й невтримною інфляцією, люди відчувають заплутаність й дезорієнтацію. Статистичні дані свідчать, що під час несподіваних спадів і підйомів рівень самогубств стає вище звичайного. Дюркгейм вважав, що несподівані занепад і процвітання пов'язані з порушенням «колективного порядку». Соціальні норми руйнуються, люди втрачають орієнтири – все це сприяє девіантній поведінці.
Теорія аномії Р. Мертона. На його думку, девіантна поведінка обумовлена аномією як неузгодженістю між проголошеними даною культурою цілями й соціально схвалюваними засобами їхнього досягнення. У рамках своєї концепції Мертон розробив типологію девіантних учинків (див. таблицю).
Типологія вчинків (по Р.Мертону)
У системі Мертона конформізм припускає згоду й із цілями суспільства, і з засобами їхнього досягнення. Наприклад, загальновизнаним мірилом успіху в американському суспільстві (а останнім часом також і в українському) вважається досягнення багатства. Соціально схвалювані засоби досягнення цієї мети мають на увазі такі традиційні методи, як одержання гарної освіти, вступу на роботу й побудову кар'єри. Але далеко не всі люди можуть отримати гарну освіту, кращі фірми приймають на роботу досить обмежену кількість фахівців. Коли люди зіштовхуються з неможливістю досягти фінансового успіху соціально схвалюваними засобами, вони можуть вдатися до незаконних способів.
Інновація припускає згоду із цілями суспільства, але заперечує соціально схвалювані засоби їхнього досягнення. Прикладами інновації є шантаж, пограбування, розтрата чужих грошей, шахрайство та ін. Даний вид девіантної поведінки виникає в тому випадку, коли індивід зіштовхується з обмеженим доступом до ресурсів, з одного боку, і сильним бажанням виглядати успішним в очах суспільства – з іншої.
Ритуалізм припускає ігнорування цілей даної культури, але згоду (часом доведену до абсурду) використовувати соціально схвалювані кошти. Прикладом може виступати бюрократ, фанатично відданий своїй справі, який ретельно заповнює бланки, перевіряє їхню відповідність всім інструкціям, регулярно підшиває їх до справи й т.і., але не усвідомлює, для чого все