Практикум з соціології

3.Стадія колективних ігор. З 8ми – 9ти років діти починають брати участь в організованих іграх, заснованих на чітких правилах, понятті справедливості й рівної участі (футбол, баскетбол). На цій стадії дитина вчиться оцінювати свою поведінку з погляду не конкретних людей, а «узагальненого іншого» – так Мід називає загальні цінності й моральні норми, які виступають основою культури. 

4.Орієнтація на «узагальненого іншого», засвоєння норм взаємодії в широкому колі ситуацій (а не тільки в грі), з різними людьми, тобто загальних правил поведінки в даному суспільстві.

 

Матеріал для самостійного вивчення

 

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА.

 

1.Поняття й види поведінки, що відхиляється.

2.Теорії, що пояснюють причини виникнення девіації.

 

1. Поняття й види поведінки, що відхиляється. У більшості випадків члени суспільства відповідають як офіційно встановленим, так і фактично сформованим соціальним нормам, що в чималому ступені зберігає його як систему. Залежно від внутрішніх мотивів можна виділити два варіанти нормативної поведінки:

•якщо людина відповідає певним соціальним нормам, не замислюючись над тим, чи вірні вони, то таку поведінку прийнято називати конформізмом, що припускає пасивне прийняття існуючого порядку, відсутність власної позиції, некритичне слідування будьякому зразку;

•якщо індивід слідує нормам з метою привести свою поведінку у відповідність до вимогам більш високого авторитету (Бог, громадськість, батьки, начальник), то це визначається як підпорядкування.

З погляду зовнішньої оцінки обидва типи поведінки можна назвати нормативною, або конформною поведінкою. У цьому випадку індивід є "корпоративним", тобто є "гравцем команди". Нормативна поведінка відображає ефективність процесу соціалізації відносно домінуючих стандартів культури.

Разом з тим у суспільстві також має місце неприйняття й невиконання соціальних норм. Таку поведінку індивідів або соціальних груп називають неконформною, або ненормативною. Вона може носити позитивний характер, що сприяє встановленню в суспільстві більш прогресивних норм поведінки, діяльності (мистецтво, науковотехнічна й соціальна творчість), або мати патологічний, негативний, дисфункціональний характер, що веде до руйнування прогресивних тенденцій. Таку поведінку, діяльність індивідів і соціальних груп і прийнято називати власне девіантною (такою, що відхиляється) поведінкою.

Девіантна (така, що відхиляється) поведінка (франц. deviation від лат. deviare – збиватися зі шляху) – вчинок, діяльність суб'єкта, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим у даному суспільстві нормам, стереотипам, зразкам.

Можна говорити про девіантність в широкому й вузькому значеннях цього слова.

У широкому змісті термін «девіантність» має на увазі будьяке відхилення від прийнятих у суспільстві соціальних норм, починаючи із найменш значних, наприклад, порушення пропускного режиму в установі, і закінчуючи найбільш серйозними типами вбивства. 

У вузькому значенні девіантність позначає провини, які не схвалюються громадською думкою, не є протиправними, не підпадають під статтю Кримінального кодексу (наприклад, більш висока зарплата дружини у порівнянні з чоловіком оточуючим може здатися ненормальним явищем, тому що чоловік споконвіку вважався головним джерелом сімейних доходів). Для більш серйозних форм порушень фахівці застосовують інші терміни, а саме делінквентність і злочинність (кримінальне поведінку). 

Делінквентна поведінка – сукупність вчинків, які не схвалюються законом, але не караються згідно Кримінального кодексу. Насамперед, це адміністративні правопорушення: дрібне хуліганство, перехід вулиці або паління в неналежному місці тощо.

 Злочинна поведінка – це кримінально карна поведінка. Наприклад, бійка з нанесенням тяжких тілесних ушкоджень, вбивство.

Характерна риса девіантної поведінки – культурний релятивізм. Це означає, що соціальна норма, прийнята або суспільством, або законодавством, – явище сугубо відносне. Вчинок може вважатися в одному суспільстві нормальним, в іншому – розглядається як соціальна патологія. Наприклад, у первісний час канібалізм, убивство старих і дітей, кровозмішення вважалися нормальним явищем, викликаним економічними причинами (дефіцит продуктів харчування) або соціальним устроєм (дозвіл шлюбу між родичами), але в сучасному суспільстві це вважається девіантною, а в деяких випадках і кримінальною поведінкою. 

Основні види девіації (у широкому змісті слова).

1.Культурна й психологічна девіація.

Культурна девіація – це поведінка, що відхиляється від норм культури. Це поведінка вивчається соціологами. Психологічна девіація – відхилення в особистісній організації: психотики, невротики, параноїки та ін. Ці відхилення вивчаються психологами. Ці два види девіації часто перетинаються: культурна девіація може бути наслідком особистісних патологій. Радикальна політична поведінка часто розглядається як вихід емоційної войовничості. Проституція часто пояснюється як результат недоліку емоційної близькості й підтримки в дитинстві, коли дівчинка мала обмежені можливості формування безпечної особистості. Однак особистісні психопатології є не єдиною причиною появи культурної девіації. Причинами останньої можуть також виступати соціальні передумови, які будуть розглянуті далі.

2.Індивідуальна й групова девіація.

Підліток, що виріс в інтелігентній родині, який стає наркоманом, тим самим демонструє індивідуальну девіацію. У складному суспільстві може існувати безліч девіантних субкультур, норми яких суперечать загальним моральним нормам. Діти, що виросли в родинах алкоголіків, які згодом стають частиною групи бездомних, де токсикоманія є повсякденним явищем, демонструють групову девіацію. Вживання токсичних речовин у цій групі дітей є не протестом проти норм субкультури, а механізмом знаходження статусу всередині групи. Таким чином, існує два чистих типи девіантів: 1) індивідуальні девіанти заперечують норми, які їх оточують, 2) групові девіанти є конформістами в рамках девіантних груп.

3.Первинна й вторинна девіація.

Первинна