Практикум з соціології

Р.Мертон вважає, що елементи соціальної системи не обов'язково виконують позитивні для всієї системи функції, тобто вони можуть заподіювати системі шкоду. Крім того, не всі функції елементів системи е очевидними. Таким чином, Р.Мертон увів поняття дисфункцій і прихованих (латентних) функцій.

Конфліктний підхід: Р. Дарендорф, Л. Козер.

Якщо функціоналізм наголошує на механізмах, які зберігають суспільство, то конфліктний підхід звертає увагу на механізми, що виводять суспільство з рівноваги.

Основні положення конфліктного підходу:

• Будьякі ресурси в суспільстві обмежені, отже, розподіляються нерівномірно.
• Нерівномірний розподіл ресурсів викликає конфлікт.
• Конфлікти ведуть до реорганізації суспільного устрою.
• У результаті виникає новий вид нерівності.

У конфліктному напрямку існує 2 течії:

1. Представник – Л. Козер: завдяки конфлікту система стає більш стійкою, для цього конфлікт треба направляти по потрібному руслу, конфлікт – природний стан суспільства. Причина конфлікту – боротьба за ресурси.
2. Представник – Р. Дарендорф. Конфлікт приводить до розвалу старих систем і виникнення нових. Головна причина конфлікту – нерівномірний розподіл авторитету або влади.

Символічний інтеракціонізм (або теорії взаємодії): Дж. Мид, Ч. Кулі.

Якщо інші сприймають суспільство як щось споконвічно існуюче, як сукупність готових, закінчених структур, то в символічному інтеракціонізмі суспільство – продукт постійної взаємодії людей, і те, як вони взаємодіють, визначає специфіку суспільства. Основні положення інтеракціонізму:

• Люди живуть і діють не у світі об'єктів, а у світі символів.
• Символи виникають у ході соціальної взаємодії.
• Значення символів можуть змінюватися на основі процесів взаємодії.

Символ – річ, що має значення.

Соціальне життя можливе, тому що деякі групи людей розділяють систему загальних символів. В інших символічних системах взаємодіяти важко.

Теорія ролей: Дж. Морено.

• З його погляду життя – це театр.
• Як і актори, члени суспільства займають певні позиції, статуси в суспільстві.
• Актори дотримуються сценарію, а людина – писаних і неписаних норм.
• Актори підкоряються режисерові, а члени суспільства тому, у кого статус, влада.
• Актор реагує на роль партнера, а люди на ролі один одного, і , таким чином, коректують свою поведінку.
• Актори реагують на публіку, а члени суспільства – на інші групи, у першу чергу – на референтну групу.
• Актор програє роль залежно від таланта, а людина від знань ролі, її засвоєння, можливості зрозуміти іншого, увійти в його положення, а також під впливом «Я образу», розуміння самого себе, навичок програвання цих ролей.

Теорії обміну: П. Блау, Дж. Хоманс.

Соціальний світ – це ринок, де люди вступають у складну мережу обмінних операцій. Люди мають у своєму розпорядженні певні ресурси, які можуть бути виміняні на інші ресурси.

Люди розраховують цінність своїх ресурсів і цінність тих ресурсів, які вони можуть одержати замість. На базі цих розрахунків вони обмінюються ресурсами, і система таких обмінів лежить в основі суспільного устрою. Конфлікт пояснюється тим, що одна зі сторін, що обмінюються, вважає угоду для себе невигідної.

Аксіоми теорії обміну:

• Чим більше буде винагороджуватися людська дія, тим вище буде ймовірність повторення цієї дії.
• Якщо одержання винагороди за певні типи поведінки залежить від якихось умов, людина буде прагнути відтворити ці умови.
• Якщо винагорода велика, людина готова затратити більше зусиль для її одержання.
• Коли потреби людини у винагороді близькі до насичення, даний вид діяльності стає менш привабливим

Таким чином, соціологія – це наука про суспільство як цілісний організм, тенденціях, соціальних законах і механізмах функціонування й розвитку суспільства через вивчення його елементів (особистості, соціальних груп і соціальних інститутів), що інтегрує теоретичні й емпіричні знання й методи, спирається на макросоціологічні й мікросоціологічні підходи. 

 

 

1. Соціологічний погляд на особистість. Структура особистості.
2. Соціальний статус і соціальна роль. Типи особистості.
3. Соціалізація особистості.

Структура особистості. Вивчення особистості є одним з основних напрямків у соціології. Це пов'язане з тим, що суспільство й інші групи, які вивчаються в соціології, складаються з окремих особистостей. Для того щоб зрозуміти певне суспільство або групу треба зрозуміти поведінку окремої людини, виявити ті фактори, які визначають її специфіку. Поведінка людини залежить не тільки від її спадковості, особливостей унікальних життєвих ситуацій, але й від умов життя, які типові для певного суспільства, групи. Таким чином, соціологія вивчає формування подібних якостей завдяки спільним умовам життя, місця людини в суспільстві в порівнянні з іншими людьми, пристосованість до життя в певному оточенні, вплив соціальних характеристик людини (вік, стать, сімейний стан, освіта, місце проживання, професія тощо) на її поведінку.

У повсякденній мові ми вживаємо такі слова, як людина, індивід, особистість. Часто між ними не робиться ніякої різниці, тобто ці слова використовуються як синоніми. Але вчені закріпили за ними певні значення, які дозволяють вивчати різні аспекти сутності людини.

З наукового погляду, людина – це найбільш загальне поняття, категорія, що позначає вид у біологічній класифікації. Від інших біологічних видів людина відрізняється тим, що має не тільки біологічні, але й соціальні характеристики. Тобто не тільки те, що успадковує індивід від своїх батьків (ріст, колір волосся, фігура, темперамент), але й ті якості, які формуються під час життя в суспільстві (риси характеру, звички, цінності, інтереси тощо).

Одиничний