Практикум з соціології

2.Соціальноекономічні конфлікти, в яких висуваються вимоги вирівнювання рівня життя визначених етнічних груп.

3.Статусні конфлікти пов’язані з висуванням вимог із змін політичного статусу і обсягу владних повноважень окремої автономної етнотериторіальної структури.

4.Територіальні.

5.Сецессійні конфлікти, в яких висуваються вимоги створення власної незалежної державності або возз’єднання з сусідньою державою.

Виходячи з особливостей сторін, що протистоять одна одній, виділяють:

горизонтальні конфлікти між етнічними групами (осетиноінгушський);

вертикальні конфлікти між етнічною групою і державою (чеченський).

Для актуалізації конфліктів потрібні конфліктна ситуація і конфліктні люди (групи). Конфліктні люди – це сили, що прагнуть влади і власності, які використовують стихійну незадоволеність, підігрівають її, виставляючи себе захисниками нації.

Обставини, необхідні для врегулювання конфліктів (за Дарендорфом):

Поперше, наявність ціннісних передумов. Кожна з конфліктних сторін повинна визнати наявність конфліктної ситуації і право опонентів на існування. 

Подруге, деякий ступінь організованості сторін: чим краще вони організовані, тим легше досягти домовленостей і добитися виконання умов договору. 

Потретє, конфліктуючі сторони повинні узгодити певні правила гри, за дотримання яких тільки і можливий переговорний процес. Ці правила повинні надавати рівність можливостей, тобто забезпечувати баланс інтересів. Ця передумова фактично у всіх конфліктах відсутня.

Шляхи вирішення конфліктів:

1)усунення сверхцентралізації;

2)розробка загальної концепції перебудови всієї системи міжнаціональних відносин, яка базується на рівноправ’ї, балансі інтересів, діалозі;

3)розвиток економічних зв’язків;

4)створення у районах з напругою в міжнаціональних відносинах громадських структур на кшталт круглих столів, антиконфліктних комісій, формування інституту медіаторів;

5)розвиток прогнозування, націленого на прийняття швидких заходів з попередження, локалізації чи найшвидшому вирішенню з найменшими збитками. 

3.Поняття ґендеру. Ґендерні відмінності у сучасному світі. 

Термін ґендер (від англ. Gendeг – род) був введений у науковий обіг американським психоаналітиком Р. Столером у другій половині 20 ст., означає соціальну стать на відміну від поняття «біологічна стать» (в англ. – sех), яке вбирає в себе біологічні відмінності між жінками і чоловіками (анатомічні, генетичні, фізіологічні). 

Ґендер – змодельована суспільством і підтримана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої і жіночої поведінки, стилю життя, ролей і відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями у процесі соціалізації, яка визначається соціальним, політичним, економічним і культурними контекстами суспільного життя. У сучасному суспільствознавстві прикметник статевий використовується лише в тих випадках, коли ми бажаємо підкреслити біологічні відмінності між жінками і чоловіками (наприклад, статева конституція). В усіх інших випадках коректним вважається використання прикметника ґендерний (ґендерні ролі, ґендерна нерівність, ґендерна соціалізація тощо).

Ґендер як соціальний феномен існує на двох рівнях:

1) соціетальному; 2) індивідуальному.

На соціетальному рівні ґендер вбирає в себе наступні елементи:

1.Ґендерний розподіл праці (або ґендерні ролі) – розподіл продуктивної і домашньої праці між членами суспільства на підставі їх статі. Так, жінкам здавна приписувалася роль берегині домашнього вогнища, чоловікам – роль полювальника за здобиччю. Як продовження цього розподілу у суспільстві виникла ґендерна сегрегація праці – розподіл професій на чоловічі і жіночі, при цьому жіночими професіями стали ті, що продовжують жіночі функції у сім’ї (вихователька, вчителька, медсестра, соціальний робітник і т.п.).

2.Ґендерні ідеали – прийняті у даному конкретному суспільстві уявлення про те, якою повинна бути жінка і яким повинен бути чоловік. Найбільш розповсюдженими є ідеали фемінності і маскулінності.

Фемінність – модель поведінки, яка приписується суспільством представницям жіночої статі, вона асоціюється із залежністю, невпевненістю у собі, пасивністю, емоційністю, сентиментальністю тощо. 

Маскулінність – модель поведінки, яка приписується суспільством представникам чоловічої статі, вона асоціюється з незалежністю, активністю, впевненістю у собі, раціональністю, емоційною витриманістю тощо. 

С точки зору ґендерного підходу, зовсім необов’язково жорстко прив’язувати існування чоловіка до маскулінної поведінки і існування жінки до фемінної поведінки, тому що модель поведінки не програмується біологічно, а зумовлена цінностями тієї чи іншої культури. Вищий рівень близькості рис фемінності і маскулінності, досягнутий окремим індивідом, свідчить про андрогінність (от аndro – чоловік, gynе – жінка). Андрогінний індивід має більш широкий вибір варіантів поведінки, є більш гнучким в плані соціального пристосування. 

3.Ґендерні біологічні сценарії поведінки – нормативні зразки сексуального бажання і сексуальної поведінки, що диктуються суспільством в залежності від біологічної статі. В українському суспільстві в якості норми розглядаються гетеросексуальні контакти.

4.Ґендерний соціальний контроль – формальне чи неформальне прийняття і заохочення поведінки, що відповідає статі, і соціальна ізоляція, презирство і медичне лікування індивіда, що демонструє поведінку, яка не відповідає статі.

5.Ґендерна ідеологія – система ідей, що виправдовує існування у суспільстві ґендерної нерівності. В українському суспільстві розповсюджена ідеологія патріархату, з точки зору якої, центром суспільного життя виступає чоловік, він виконує функції керування, жінки виконують функції підтримки. 

На індивідуальному рівні ґендер надбудовується над біологічною статтю індивіда і вбирає в себе наступні елементи:

1.Ґендерна ідентичність – усвідомлення особистістю своєї приналежності до конкретної статі і прийняття відповідних моделей поведінки. 

2.Ґендерна особистість – інтерналізовані (тобто включені до внутрішньої структури особистості) моделі поведінки, почуттів і емоцій, які сприяють укріпленню сімейних структур та інститутів материнства і батьківства.

3.Ґендерний шлюбний і репродуктивний статус – виконання чи відмова від виконання шлюбних,