Практикум з соціології

1. Функція закріплення й відтворення суспільних відносин у певній області. Соціальні інститути транслюють досвід, цінності, норми культури з покоління в покоління.

2. Функція інтеграції й згуртовування суспільства – міститься в об'єднанні прагнень, дій, відносин індивідів, що в цілому забезпечує соціальну стабільність суспільства.

3. Функція регулювання й соціального контролю – складається з регулювання дій індивідів на основі норм, правил поведінки, санкцій, забезпечує виконання бажаних дій і забороняє небажану поведінку. 

4. Комунікативна функція або включення людей у діяльність – націлена на забезпечення зв'язків, спілкування, взаємодії людей на основі певної організації їхньої спільної життєдіяльності.

Здійснюючи свої функції, соціальні інститути заохочують дії осіб, що узгоджуються з відповідними стандартами, і придушують відхилення в поведінці від цих стандартів, тобто контролюють, упорядковують поведінку індивідів. З іншого боку, соціальні інститути задовольняють ті або інші потреби суспільства й регулюють використання ресурсів, якими володіє суспільство. 

В умовах інтенсивного протікання суспільних процесів, прискорення темпів соціальних змін може виникнути ситуація, коли суспільні потреби змінилися й не знаходять належного відбиття в структурі й функціях відповідних інститутів. 

Дисфункція соціального інституту – явища невідповідності діяльності соціального інституту наявним соціальним потребам. 

Ззовні дисфункція виражається в недостачі відповідних підготовлених кадрів, матеріальних ресурсів, в організаційних безладдях. Зі змістовної точки зору, дисфункція виражається в неясності цілей діяльності інституту, невизначеності функцій, у падінні його соціального престижу й авторитету, втрати деперсоналізації. Принцип деперсоналізації означає, що забезпечення всіх функцій інституту не залежить винятково від особистості тих, хто повинен виконувати суттєві завдання, що забезпечують існування даного інституту – не залежить від схильностей, переваг і інших суб'єктивних моментів. Ефективність соціального інституту залежить від чіткого визначення соціальних ролей і ефективної роботи механізму, що забезпечує їхнє належне виконання.

Усунення дисфункції може бути досягнуто зміною самого соціального інституту або створенням нового соціального інституту, що задовольняє дану суспільну потребу.

У діяльності кожного конкретного соціального інституту функції й дисфункції підрозділяються на явні, якщо вони офіційно заявлені, очікувані й всіма усвідомлюються, і латентні, якщо вони сховані від очей, не заявляються й не очікуються. 

Явні Неявні

Функції

 

Дисфункції

 

Явні функції соціального інституту – це ті функції, для виконання яких і створювався даний соціальний інститут, тобто функції, що відповідають його мети. Вони формуються й явно декларуються і закріплені в системі статусів і ролей. Так, явна функція соціального інституту родини – відтворення потомства, його виховання й залучення до соціального життя.

Латентні функції й дисфункції виражаються в непередбачених результатах діяльності, виступають як побічний ефект діяльності соціального інституту. 

Латентні функції відрізняються від дисфункцій, тим, що не наносять шкоди. Так, явною функцією вищої школи є підготовка майбутніх професіоналів, латентною функцією – формування середовища спілкування, явної дисфункцією є те, що зміст освіти й методи навчання не відповідають сучасним соціальним процесам, що швидко змінюють вимоги до професійних знань, латентною дисфункцією – закріплення соціальної нерівності, що має місце, наприклад, за рахунок наявності елітної й приватної освіти, яка доступна не для всіх, низьких шансів сільської молоді вступити до вузу через слабкий рівень підготовки в сільських школах.

 

3. Освіта як соціальний інститут. 

Поняття освіти багатозначне. Його можна розглядати і як процес, і як результат засвоєння систематизованих знань, умінь, навичок і розвитку особистості. Це й реальний рівень знань, якостей особистості, фактична освіченість. І формальний результат цього процесу – атестат, диплом, свідоцтво. Освіта також розглядається як система, що включає в себе різні рівні:

1.Дошкільна.

2.Початкова.

3.Середня.

4.Вища.

5.Аспірантура

Система освіти також включає різні види:

1.Масова й елітарна.

2. Загальна й технічна.

У сучасному виді освіта виникла в Стародавній Греції. Там переважала приватна сімейна освіта, яку здійснювали раби. Публічні школи функціонували для найбідніших верств вільного населення. Елітарні школи (ситарії) формують художній смак, уміння співати, грати на музичних інструментах. Фізичний розвиток і військові навики формувалися в палестрах, розвивалися в гімназіях. Саме в Стародавній Греції зародилися основні типи шкіл: гімназія, ліцей (місце викладу своєї системи Аристотелем), академія (Платон).

У Стародавньому Римі школа переслідувала мету вирішення прикладних, утилітарних завдань, була націлена на підготовку воїнів і державних діячів, у якій панувала тверда дисципліна. Вивчалися мораль, право, історія, риторика, література, мистецтво, медицина.

У середні століття формується релігійна освіта. Функціонують 3 види навчальних закладів:

1.Парафіяльні.

2.Кафедральні.

3.Світські.

В 1213 століттях у Європі виникають університети, а при них колегії для вихідців з найбідніших верств. Типовими факультетами були факультети мистецтва, права, теології й медицини.

Широке поширення освіта одержала протягом останніх двохтрьох століть. Розглянемо ті соціальні зміни, які сприяли розвитку освіти.

Першій з таких змін стала Демократична революція. Як видно на прикладі Французької революції (17891792 р.), вона була викликана зростаючим прагненням нижчих верств брати участь у політичних справах.

У відповідь на цю вимогу були розширені можливості одержання освіти, адже нові актори на політичній сцені не повинні являти собою неосвічені маси,