Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Право на звернення до органів влади в СРСР та Радянській Україні у 1945-1991 рр. : характеристика та регулювання інституту

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ПРАВО НА ЗВЕРНЕННЯ ДО ОРГАНІВ ВЛАДИ В СРСР ТА РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ У 1945-1991 рр. : ХАРАКТЕРИСТИКА ТА РЕГУЛЮВАННЯ ІНСТИТУТУ
 
Журавльов Ярослав (м. Київ)
Аспірант відділу історії України другої половини ХХ ст.
Інституту історії України НАН України.
Стаття присвячена аналізу нормативної бази, що регулювала інститут права звернень громадян до органів влади СРСР у 1945-1991 рр. Здійснено спробу дослідження специфіки законодавства УРСР з цього ж питання.
Ключові слова: влада, СРСР, Радянська Україна, звернення громадян, правове регулювання.
Актуальність статті пояснюється потребою з’ясування процесів правового регулювання інституту звернень громадян до органів влади у 1945- 1991 роки, та обумовлюється широким інтересом істориків до цього явища.
Нині спостерігається значна зацікавленість істориків таким колом джерел, як звернення до органів влади. Метою цієї розвідки є вивчення нормативно-правової бази, що регулювала цей процес у повоєнні роки до часів незалежності України. Відповідно, необхідно вирішити наступні завдання: виявити особливості нормативно-правових актів, що регулювали інститут звернень у Радянському Союзі; відобразити специфіку правових актів УРСР з цього питання; з’ясувати тенденції правового регулювання інституту звернень у 1945-1991 рр.
Історіографія даної проблеми не є широкою і здебільшого представлена правознавцями, хоча історики (в тому числі історики права) також не оминули цю тематику. Перш за все варто виділити радянських юристів, які приділяли увагу регуляції інституту звернень та вивчали це питання у 1960-1980-х рр. Це такі дослідники як – Л. Ніколаєва, В. Рем- ньов, Д. Цабрія, О. Шоріна1. Сучасні вітчизняні правники здебільшого акцентують увагу на специфіці законодавства УРСР з цього питання. Тут варто згадати Л. А. Лазаренко, О. О. Мирошниченко, М. П. Міняйло, Н. Б. Писаренко2. Серед істориків, які займались цим питанням, варто зазначити російських дослідників С. Кабашова, О. Тарасова, Ю. Орлову3.
Отже, практична реалізація правової політики та ідеології держави щодо захисту прав громадян у адміністративно-правових відносинах здійснюється інститутом права громадян на звернення. Звернення громадян, зокрема, право скарги, традиційно відносяться до найважливіших засобів забезпечення законності в державному управлінні, в теорії адміністративного права.
Однак, як зазначає вітчизняний дослідник Н. Б. Писаренко, наприкінці 1940-х років у зв’язку з проведенням робіт з систематизації цивільного процесуального законодавства в СРСР проблеми адміністративної юстиції привернули увагу вчених. Більшість з них стверджували, що в Радянському Союзі не існує підстав для виникнення і розвитку адміністративної юстиції та адміністративного процесу, а спроби обґрунтувати наявність у СРСР цих інститутів може завдати лише шкоди. Свої міркування автори аргументували насамперед тим, що адміністративна юстиція в буржуазних державах має яскраво виражений класовий характер5. Відповідно, інститут звернень громадян і надалі, як і в довоєнний період, залишався у віданні органів держконтролю.
Згідно із законом Верховної Ради СРСР від 15 березня 1946 року Раду Народних Комісарів було перетворено на Раду Міністрів, а наркомати перетворено у міністерства. Відповідно і союзно-республіканський Наркомат держконтролю було перетворено у Міністерство державного контролю СРСР, яке зберігало у своєму складі спеціальний відділ скарг. Аналогічно указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 березня 1946 року Раду Народних Комісарів УРСР також було перетворено на Раду Міністрів УРСР з перейменуванням відповідних комісаріатів на міністерства.
Змінився характер звернень, у повоєнні роки люди писали про побутові проблеми, проблеми з харчами тощо, однак кількість звернень продовжувала залишатись дуже високою. Продовжувала роботу зі зверненнями населення і приймальня голови Президії Верховної Ради СРСР (розпочала свою діяльність ще у 1919 році). Наприклад, за 1952 рік, коли посаду голови займав М. М. Шверник, на особистому прийомі у нього побувало 124 тисячі людей, а поштою було отримано 281 тисяча звернень.
Після смерті Сталіна, до органів прокуратури і ЦК КПРС почали надходити десятки тисяч заяв, скарг, листів засуджених і їх родичів з проханнями перегляду справ. Як наслідок, 4 травня 1954 року відповідною постановою Президії ЦК КПРС була створена Центральна комісія по розгляду скарг громадян, засуджених за «контрреволюційні злочини» (комісію очолив Генеральний прокурор СРСР Р. Руденко). На виконання постанови ЦК КПРС Президія ЦК КП України створила республіканську комісію, до якої увійшли М. Підгорний, Д. Панасюк, І. Голинний. Республіканській комісії доручалось відслідковувати реабілітаційні процеси в республіці і в разі необхідності інформувати ЦК КП України про стан роботи7.
В подальшому аналіз звернень населення ставав важливою державною функцією, про що вказувалось у наказі Генерального прокурора СРСР від 14 грудня 1957 року «Про роботу органів прокуратури по вирішенню скарг і заяв громадян»8. Однак, потік скарг у партійні і радянські органи наприкінці 1950-х років підтверджував бюрократизм системи.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 серпня 1957 року Міністерство держконтролю СРСР ліквідовувалось та створювалась Комісія радянського контролю Ради Міністрів СРСР. Планувалось, що новоство- рений орган усю контрольну роботу буде вести спільно з місцевими партійними, радянськими органами, буде залучати широкі маси населення, в тому числі і до роботи зі зверненнями населення9. Аналогічні зміни були відтворені і в УРСР. Міністерство держконтролю УРСР ліквідовувалось. Постановою Ради Міністрів УРСР від 13 лютого 1958 р. № 128 створювалась Комісію радянського контролю Ради Міністрів УРСР. Цікаво, що новостворений орган очолив О. А. Стоянцев, який до реформування займав посаду міністра держконтролю УРСР.
В серпні 1958 року ЦК КПРС
Фото Капча