Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Право на звернення до органів влади в СРСР та Радянській Україні у 1945-1991 рр. : характеристика та регулювання інституту

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 

прийняв постанову «Про серйозні недоліки в розгляді листів, скарг і заяв трудящих». Цей документ посилив значення таких юридичних гарантій, як дотримання строків та порядок розгляду звернень10.

Як вказує російський дослідник С. Ю. Кабашов, серйозним недоліком організації інституту звернень у 1960-ті роки було те, що Комісія радянського контролю Ради Міністрів СРСР не мала своєї «вертикалі». Самостійність республіканських комісій у питаннях державного контролю призводила до відособленості та виключала можливість виробити єдині форми і методи роботи11.
Саме тому, згідно постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 13 липня 1961 року № 644 «Про перетворення Комісії радянського контролю Ради Міністрів СРСР в союзно-республіканський орган та засоби посилення контролю за виконанням рішень Партії та Уряду», комісію було реорганізовано у новий орган – Комісію державного контролю Ради Міністрів СРСР, що повинно було дати можливість для створення більш розгалуженої мережі державного контролю12. Рада Міністрів УРСР продублювала це рішення, прийнявши 30 листопада 1961 року постанову № 1627 «Про затвердження Положення про Комісію державного контролю Ради Міністрів УРСР».
Рішенням листопадового (1962 р.) пленуму ЦК КПРС, для створення єдиної системи контролю створювався Комітет партійно-державного контролю ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. Одним із завдань комітету було оперативне реагування на звернення громадян. Саме для цього створювалась «вертикаль» із союзного, республіканських, крайових, обласних, міських та районних комітетів партійно-державного контролю13. Елементом цієї «вертикалі» в Україні став Комітет партійно-державного контролю Ради міністрів УРСР і ЦК КП України, головою якого у грудні 1962 року було призначено І. С. Грушецького.
Починаючи з 1961 року, було досягнуто певних змін щодо забезпечення юридичних гарантій захисту прав і інтересів громадян. Основним було введення до системи органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, адміністративних комісій при виконкомах районних, міських, сільських і селищних радах депутатів трудящих, до ведення яких було віднесено значну кількість справ про адміністративні правопорушення.
На VII сесії Верховної Ради СРСР (9 грудня 1965 року) було прийнято закон «Про органи народного контролю в СРСР», згідно з яким Комітет партійно-державного контролю ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР було реорганізовано. На цей раз створювався Комітет народного контролю при Раді Міністрів СРСР (який проіснував до 1990 року, коли була створена Контрольна палата СРСР). У складі комітету залишався спеціальний відділ скарг. Комітет народного контролю УРСР утворювався Верховною Радою УРСР, а його голова включався до складу уряду УРСР, про що зазначалось, наприклад, у законі «Про Раду Міністрів Української РСР» за № 4157-ІХ від 19 грудня 1978 року.
Згідно положення про органи народного контролю в СРСР, затвердженому спільною постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 19 грудня 1968 року, саме на них покладався контроль за дотриманням посадовцями законів при розгляді пропозицій, скарг і заяв громадян.
Однак наприкінці 1960-х років стає зрозумілим, що законодавство, яке регулює цю сферу суспільних відносин, є застарілим і таким, що не відповідає потребам часу. У постанові ЦК КПРС від 29 серпня 1967 року «Про покращення роботи по розгляду листів і організації прийому трудящих» особливо підкреслювалось, що «листи громадян являються однією з важливих форм укріплення та розширення зв’язку партії з народом, участі населення в управлінні державними справами, засобом висловлення суспільної думки, джерелом інформації про життя країни»15. Відповідно, партійні вказівки послужили основою для прийняття дуже важливого документу – указу Президії Верховної Ради СРСР від 12 квітня 1968 року № 2534^11 «Про порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг громадян»16 (редакції від 4. 03. 1980 року № 1662-Х, та від 2. 02. 1988 року № 8422-ХІ). Одночасно цим указом визнавались такими, що втратили силу постанови Президії ЦВК СРСР від 13 квітня 1933 року «Про розгляд скарг трудящих та прийняття по ним необхідних мір» та від 14 грудня 1935 року «Про положення справ з розбором скарг трудящих».
Указ був підзаконним актом однак окремим рішенням Верховної Ради СРСР йому було надано силу закону17.
Видання цього указу було значним кроком у організації інституту звернень громадян до влади. Наприклад, у ньому вперше в СРСР, окрім поняття «скарга», закріплювались такі види звернень як «заява» і «пропозиція»; детально прописувався порядок роботи зі зверненнями та відповідальність посадовців; значною новацією було визнання як особливого різновиду звернень «пропозицій, заяв і скарг громадян, що надходять з редакцій газет, журналів, телебачення, радіо та інших засобів масової інформації, а також виступів і опублікованих у пресі матеріалів, пов’язаних з пропозиціями, заявами, скаргами». Однак були і певні недоліки, наприклад в указі була відсутня норма, яка була у постанові Президії ЦВК від 14 грудня 1935 року «Про положення справ з розбором скарг трудящих», яка передбачала, що питання по скарзі вважається закритим лише після фактичного виконання прийнятого по скарзі рішення. Також указ встановлював, що «письмове звернення громадянина має бути ним підписним із зазначенням прізвища, ім’я, по-батькові й містити, крім викладеної суті пропозиції, заяви чи скарги також дані про місце його проживання, роботи чи навчання». Також передбачалось зобов’ язання державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій, їх керівників та інших посадовців «систематично аналізувати і узагальнювати пропозиції, заяви, скарги, критичні зауваження, які у них містяться, з метою своєчасного виявлення та усунення
Фото Капча