Правотворчість міжнародних міжурядових організацій

Зроблена спробувати дати класифікацію міжнародних організацій з точки зору різних критеріїв (по характеру членства, по колу учасників, по характеру повноважень). Окремо розглянуто категорію наднаціональності.

По характеру вповноважень можна виділити міждержавні і наднаціональні (наддержавні) організації. До першої групи відноситься більшість міжнародних організацій, метою яких є організація міждержавного співробітництва. Рішення цих організацій адресуються державам-членам й носять, як правило, рекомендаційний характер.

Наднаціональні організації по деяким питанням можуть приймати рішення, безпосередньо зобов*язуючї як держави-члени (навіть, якщо вони не голосували за таке рішення), так і фізичні та юридичні особи цих держав. Метою наднаціональних організацій є інтеграція і їх рішення поширюються безпосередньо на громадян і юридичних осіб держав-членів. У значній мірі елементи наднаціональності присутні Європейському союзу (ЄС). ЄС має механізм примусового здійснення своїх рішень. Більш того, з вступом в силу Маастріхтських угод ЄС передані вповноваження в таких галузях, як валютне, податкове, соціальне регулювання, зовнішня політика, оборона. Таким чином, в багатьох сферах держави-учасники ЄС в тій чи іншій мірі добровільно втратили право на самостійне регулювання у цих сферах. Маасстріхтська угода також підтвердила той факт, що подальший рух по шляху інтеграції неможливий без розширення кола питань, що вирішуються на рівні ЄС, тобто без посилення ролі інститутів Європейського Союзу. Це, в свою чергу, поставило проблему правової природи ЄС, характера його владних повноважень і питання про те, чи дійсно ЄС є наднаціональною організацією і що взагалі є суттю поняття “наднаціональність”.

Одже, наднаціональність, з точки зору міжнародного права можно визначити як сукупність повноважень (юридично закріплених або тих, що маються на увазі, якими держави наділяють визначений міжнародний орган для ціленаправленого регулювання їх взаємовідносин відповідно до компетенції держав-членів, навіть без їх згоди.

Більшість організацій є міждержавними, вони не наділені наддержавною владою, члени не передають їм своїх владних функцій. Їх задача полягає в регулюванні співробітництва держав. Але якщо прослідкувати хід розвитку міжнародних організацій, а саме розвиток міжнародних відносин в цілому, то можна прийти до конкретного висновку про те, що уже більш як сто років міжнародний правопорядок встановлюється нарівні з державами, іншими суб*єктами, тобто за допомогою міжнародних організацій. За цей період міжнародні організації пройшли довгий шлях як внутрішнього, так і міжорганізаційного розвитку. І зараз вони підійшли до такої межі, коли для виконання ними ролі одного з стратегічних засобів, який використовують держави, потрібен якісно новий рівень їх розвитку, який може бути пов*язаний с наділенням міжурядових організацій елементами наднаціональності. До створення ООН, в системі міжнародно-правового регулювання не було універсальної міжурядової організації, яка б мала таку ознаку, як наднаціональність. Однак, в теперішній час, з точки зору автора, елементи наднаціональності досить легко можна помітити в рішеннях Ради Безпеки ООН. Про це говорить її виключне право приймати рішення про застосування примусових заходів з використанням збройних сил при відсутності такого права у держав, за виключенням права на самооборону.

Теоретично абсолютна наднаціональність, могла б виникнути лише тоді, коли держави, що уклали угоду про створення наднаціонального об*єднання, втратили б при цьому право вийти з нього в майбутньому.

Серед ознак наднаціональної організації з формально-юридичних позицій можно назвати:

1 – можливість зобов*язувати своїми конкретними діями держави- засновники, не заручаючись їх згодою в кожному окремо взятому випадку, тобто організація набуває по відношенню до них (держав) певний об*єм самостійних роспоряджувальних повноважень і за рахунок цього ніби піднімається над ними. Серед цих повноважень можна назвати:

по-перше, право організації приймати рішення, які зобов*язують і уповноважують фізичних та юрдичних осіб держав;

по-друге, наділення широкими повноваженнями по створенню правил й контролю за їх виконанням непредставницькі органи, тобто міжнародних службовців;

по-третє, право організації на втручання у питання, що відносяться до внутрішньої компетенції держав відповідно до їх конституцій;

по-четверте, повноваження організації на створення з метою регулювання цих питань правил, що є обов*язковими для держав-членів, механізмів контролю й примусу до дотримання цих правил;

2 – наділення беззаперечними зовнішніми аспектами, тобто право на укладання міжнародних договорів від імені наднаціональних об*єднань.

3 – право застосування мір примусового характеру, в тому числі й по відношенню до держав-нечленів.

У третьому розділі “Функції міжнародних міжурядових організацій” дано визначення та проаналізовано функції ММУО. Під функціями організації слід розуміти зовнішні прояви процесів її діяльності по виконанню доручених їй завдань (наприклад, регуліруючі, контрольні, оперативні та інші).

Вказано, що організація може діяти тільки в рамках своєї компетенції. Повноваження організації закріплені її статутом. Компетенція міжнародної організації, також як її правосуб*єктність має договірну основу й обмежена договірними рамками.

Висвітлено концепцію “м”якого права”. Багато принципів і норм міжнародного права були сформульовані в резолюціях міжнародних організацій. Досить згадати роль резолюції ГА ООН в утвердженні основних принципів міжнародного права і в розкритті їх змісту.

Аналіз літератури і міжнародно-правових матеріалів показує, що термін “м*яке право” використовується для двух різних нормативних явищ. В одному випадку мова йде про особливий вид норм міжнародного права, в другому – про необов*язкові міжнародні норми (наприклад, резолюція ГА ООН від 19 грудня 1994р.