Правотворчість міжнародних міжурядових організацій

Деякі дослідники, що вивчають “м*яке право”, негативно оцінюють це явище, вважають, що його поширення не сприяє зміцненню міжнародно-правової системи. Однак автор не згодний з їх точкою зору. Він вважає, що вони можуть вирішувати специфічні задачі, наприклад, регулювати міжнародні відносини за участю суб*єктів національного права. Економічні, культурні і науково-технічні зв*язки здійснюються в основному приватними особами й організаціями, незалежними від держави. Тому в угоди включаються постанови “м*якого права”, які зобов*язують держави-учасники заохочувати до такого співробітництва й полегшувати його.

Другий вид норм, що відносяться до “м*якого права” – це положення, що містяться в необов*язкових актах, в резолюціях міжнародних організацій, конференцій, в спільних заявах та комюніке. Необов*язкові норми являються частиною міжнародної нормативної системи і в значній мірі компенсують труднощі функціонування міжнародного права. “М*яке право” другого виду – явище, що тісно взаємодіє з “твердим” правом, але й відмінннне від нього. В нього свій власний “м*який” механізм дії, що включає й “м*яку” відповідальність. Цей механізм є не юридичним, а політичним. Порушення норми “м*якого права” тягне не юридичну, а політичну відповідальність. Дія такого роду норм не регулюється правом, однак це зовсім не означає, що здійснені на їх основі дії можуть виходити за рамки права.

Говорячи про механізм дії “м*якого права”, не можна не сказати про такий важливий засіб, як вплив на масову свідомість, включаючи правосвідомість, й утвердження в ньому відповідних принципів й правил. ООН приділяє цій проблемі велику увагу. В роботі також показано, що в процесі регулювання міжнародних відносин на сучасному етапі створюється багато норм, які нерідко не узгоджуються одна з одною. Подолати ці розходження, з точки зору автора, якраз може “м*яке право”.

В роботі проведена классифікація міжнародно-правових санкцій, які можуть застосовувати міжнародні організації до держав-правопорушників. В першу чергу міжнародні організації застосовують санкції за порушення зобов*язань, що витікають з норм міжнародного права. Серед цих правопорушень найбільш серйозними є порушення цілей й принципів, що вказані в статуті організації, порушення будь-яких зобов*язань по відношенню до іншої організації, з якою дана міжнародна організація зв*язана угодою про співробітництво.

В другій главі – “Правотворча функція міжнародних організацій” детально досліджена правотворча діяльність ММУО, обгрунтовується роль резолюцій міжнародних організацій та їх органів в новому механізмі правотворчості.

В першому розділі “Поняття правотворчої діяльності міжнародних організацій” проаналізовано поняття правотворчості.

Міжнародне право – це особлива система юридичних норм, регулюючих міжвладні міжнародні відносини методом встановлення взаємних прав і обов*язків незалежних суб*єктів цих відносин. Особливість нормотворення даної правової системи полягає в тому, що в цьому процесі приймають участь самі її суб*єкти шляхом добровільного волевиявлення відносно змісту правил поведінки і визнання його юридично обов*язковим.

В цьому розділі обгрунтовані вимоги до правотворчості як до процесу створення конкретних норм міжнародно-правового регулювання, їх перегляду і поновлення, подальшого прогресивного розвитку міжнародного права в цілому. Згода держав в міжнародно-правотворчому процесі є необхідною умовою для створення й утвердження міжнародного правила в якості юридично обов*язкового принципу або норми загального міжнародного права. Узгодження позицій держав є в наші дні необхідною передумовою для послідуючого практичного здійснення рішень міжнародних конференцій всіма без винятку державами, які приймали участь в їх розробці, і прийнятті. В роботі проведена класифікація норм та проаналізований поетапний процес підготовки норм.

В другому розділі приведені результати дослідження по виявленню юридичних особливостей правотворчої діяльності ММУО, вказано, що вони визвані їх вторинною природою, як похідних від держав. Звідси й особливості власної волі ММУО. Щодо міри самостійності волі організації, автор вважає, що справедливим є думка про відносну автономність волі організації від волі держав-членів. Дякуючи інтегративним якостям воля міжнародної організації є не просто сукупністю воль, а цілісною системою. Своєрідність міжнародної організації як суб*єкта міжнародного права стосовно правотворчості найбільш яскраво проявляється в її компетенції. Вона має важливе значення для правотворчої діяльності, адже кожен правотворчий орган має коло повноважень, що визначає рамки й юридичну силу нормативних юридичних актів. Міжнародна організація діє в рамках прав і обов*язків, які визнасені в її установчому акті, вона створюється для виконання конкретних завдань й наділяється для цього визначеною компетенцією.

В третьому розділі розглянуто основні форми участі ММУО в правотворчому процесі. Правотворча функція міжнародних організацій проявляється в декількох формах. Це безпосередня участь в створенні норм міжнародного права й участь в нормотворчому процесі держав: а) пряме зазначення конкретних видів і форм нормотворчої діяльності в установчому акті, б) нормотворча компетенція, в) вказівка на види й форми правотворчості в угодах, укладених між державами-членами, що розглядається як конкретизація установчого акту, г) загальна реалізація в багатосторонніх договорах нормотворчої діяльності визначених категорій міжнародних організацій.

В четвертому розділі аналізуються різні підходи до питання функціонування внутрішнього права ММУО, аргументується висновок про його існування, описане коло відносин, які регулюються саме цим