Правова природа умовного засудження

1.1 Підстави для застосування умовного засудження

1.2 Іспитовий строк, як важлива сторона умовного засудження

1.3 Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Розділ 2. Застосування умовного засудження на практиці

 

 

Кримінальний закон повинен забезпечити диференційований підхід до правопорушників. До осіб, що неодноразово порушили кримінальний закон або скоїли тяжкі злочини необхідно застосовувати суворі міри покарання. До тих же хто винен в скоєні діянь, що не являють великої суспільної небезпеки, кого можна виправити без ізоляції від суспільства, слід, економно витрачаючи кримінальну репресію, застосовувати заходи покарання, що не пов'язані з позбавленням волі, та умовне засудження або відстрочку виконання вироку.

Предметом дослідження у даній курсовій роботі є суспільні відносини, що виникають в процесі призначення кримінального покарання, зокрема при застосуванні таких інститутів як умовне засудження та відстрочка виконання вироку.

Безпосереднім об'єктом дослідження стали норми чинного законодавства України в сфері застосування умовного засудження та відстрочки виконання вироку, що містяться в Конституції України, в кримінальному кодексі України, кримінально-процесуальному кодексі України, в постановах Пленуму Верховного Суду України "Про виконання судами України законодавства з питань призначення покарання", "Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань пов'язаних з виконанням вироків".

Відповідно теми та мети даної курсової необхідно розглянути наступні питання:

- розкрити суть інституту звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, а також яке місце в ньому займає умовне засудження та відстрочка виконання вироку;

- всебічно проаналізувати та описати вказані вище інститути, а також порядок їх застосування на сучасному етапі;

- дослідити зміст кримінально-правового інституту умовного засудження та відстрочки виконання вироку в Україні.

 

 

Інститут умовного засудження є яскравим проявом гуманізму і економії кримінальної репресії при здійсненні правосуддя. 

За своєю юридичною природою умовне засудження є умовним звільненням засудженого від відбування покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт з метою виправлення і перевиховання без реального застосування призначеного покарання з наступним можливим звільненням від покарання при виправленні засудженого або направленням для відбування призначеного вироком покарання, коли мета виправлення не була досягнута. 

Інститут умовного засудження має багато ознак і особливостей, що ускладнює вияв його суті, юридичної природи. В науковій літературі його вважають: 

- відстроченням виконання покарання; 

- умовним незастосування покарання; 

- особливим порядком відбування покарання; 

- особливою формою звільнення від покарання. 

В певній мірі умовне засудження має всі ці ознаки . 

Не будучи покаранням, умовне засудження виступає однією з форм реалізації кримінальної відповідальності. Згідно із Кримінальним кодексом України суд постановляє у вироці не застосовувати до засудженого призначене йому покарання за умовою невчинення ним на протязі встановленого судом строку нового злочину. 

Умовне засудження – це звільнення особи під певними вимогами до неї від реального відбуття позбавлення волі або виправних робіт. 

Вводячи умовне засудження в якості інституту кримінального права законодавець виходив із вказівок про необхідність постійного і діючого сполучення різних форм переконання і примусу, про важливість широкого втілення умовного засудження в практику боротьби із злочинністю. 

За допомогою умовного засудження кримінальна відповідальність реалізується в три етапи: 

- після призначення покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт і прийняття рішення про застосування умовного засудження здійснюється умовне звільнення особи від реального відбування покарання; 

- йде етап виправлення і перевиховання засудженого, обмежений рамками іспитового строку; 

- після закінчення вказаного строку і в залежності від досягнення поставленої мети настає один з двох можливих правових наслідків: звільнення від призначеного вироком покарання або направлення для його відбування. 

Отже, умовне засудження – це особлива форма звільнення від відбування покарання, умовне незастосування покарання. В умовному засудженні вдало поєднується – державний примус, громадський вплив і можливості досягнення загальних завдань покарання без ізоляції засудженого від суспільства. При умовному засудженні суд визнає особу винною у вчиненні злочину, призначає їй покарання і звільняє її під умовою відбування цього покарання. 

Кримінальний кодекс України передбачає умови і порядок загального умовного засудження. Умовне засудження може бути застосоване у випадках призначення покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт і при тому лише на весь строк покарання. 

Підставою умовного засудження є сукупність обставин, що стосуються як вчиненого злочину так і особи винного і свідчать про можливість виправлення та перевиховання засудженого без реального позбавлення волі або виправних робіт, але в умовах обов'язкового контролю за його поведінкою з боку вказаних у законі суб'єктів. 

У законі немає будь-яких винятків для певних видів злочинів чи осіб, що їх вчинили, які не давали б підстав для застосування умовного засудження. Проте це не означає, що умовне засудження може бути застосоване в усіх без обмеження випадках. Суд повинен переконатися про недоцільність відбування винним призначеного покарання. 

 

 

Кримінальний кодекс України передбачає такі підстави застосування умовного засудження: 

- вчинення злочину, який не являє собою великої