Правова природа умовного засудження

1) звільнення за рішенням суду від відбування призначеного винному покарання

2) погашення у зв'язку з цим судимості. 

Несприятливі: 

1) направлення засудженого для реального відбування призначеного покарання; 

2) призначення покарання за сукупністю вироків у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину.

Найбільш бажаним для держави, самого засудженого і його близьких є сприятливий наслідок, тобто звільнення від відбування призначеного покарання. Таке звільнення здійснюється судом після встановлення, що іспитовий строк пройшов благополучно, засуджений виконав покладені на нього обов'язки, не вчинив протиправних діянь. У цьому разі, як уже було зазначено, закон передбачає пільгове погашення судимості. Воно випливає із попереднього наслідку — звільнення від відбування призначеного покарання і настає одночасно з ним у день ухвалення рішення судом, а у разі призначення винному додаткового покарання, строк якого перевищує тривалість іспитового строку, — з дня відбуття цього додаткового покарання.

Несприятливі наслідки настають для засудженого в двох випадках. Перший — коли засуджений направляється судом для реального відбування призначеної міри покарання через те, що він не виконав покладених на нього обов'язків або систематично вчиняв правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення. При невиконанні покладених на засудженого обов'язків суд у кожному випадку повинен з'ясувати причини їх невиконання.

Другим несприятливим наслідком є вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину. Відповідно до Кримінального кодексу України суд призначає покарання за новий злочин, а потім приєднує до нього повністю або частково покарання, раніше призначене при звільненні з випробуванням. 

Пленум Верховного Суду України вказує, що при задоволенні клопотання громадськості про передачу умовно засудженого для виправлення і перевиховання, суди повинні роз'ясняти колективу високу моральну відповідальність за проведення з умовно засудженим виховної роботи і надавати колективу необхідну допомогу. Виключну увагу в цьому відношенні слід приділяти умовно засудженим неповнолітнім, перевиховання який потребує повсякденної турботи. 

Кримінальний кодекс України передбачає можливість покладення не визначені колективи, або на окремих осіб з числа членів даного колективу, або на громадські організації з їх згоди обов'язок по нагляду за умовно засудженими і проведенню з ними виховної роботи при відсутності вказаних клопотань. Питання про клопотання перед судом про умовне засудження винного або про виявлення згоди прийняти на себе обов'язки по нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи повинні вирішуватись на загальних зборах громадських організацій або трудових колективів . 

Велику роль у виховній роботі відіграє облік умовно засуджених і загальний контроль за їх поведінкою. Це та інше покладено на суд, що виніс вирок. Ефективність цього роду діяльності судів залежить від чітко налагоджених зв'язків з трудовими колективами, громадськими організаціями, що взяли на себе обов'язок по нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи. 

Контроль за поведінкою умовно засудженого також покладається на органи внутрішніх справ, а щодо неповнолітніх на комісії у справах неповнолітніх при виконавчих комітетах місцевих рад. 

У разі систематичних (не менше трьох разів) порушень умовно засудженим протягом іспитового строку громадського порядку, що потягли за собою застосування заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, суд за поданням органу внутрішніх справ, а що неповнолітніх – комісії у справах неповнолітніх може винести ухвалу про скасування умовного засудження і про направлення засудженого для відбування покарання призначеного вироком. 

Якщо умовно засуджений переданий на виправлення і перевиховання, а також під нагляд громадській організації або трудовому колективу, не виправдав їх довіри, порушив обіцянку зразковою поведінкою і чесною працею довести своє виправлення або залишив трудовий колектив з метою ухилитися від громадського впливу, то за клопотанням громадської організації або трудового колективу суд може винести ухвалу про скасування умовного засудження і про направлення засудженого для відбування покарання призначеного вироком. Громадськість, таким чином, має сильні важелі впливу на умовно засуджених, що ухиляються від добросовісного виконання умовного засудження. 

Якщо умовно засуджений протягом іспитового строку вчинить новий злочин, то суд призначає йому покарання за правилами, тобто до покарання призначеного за новий злочин повністю або частково приєднує покарання, що було призначено умовно. 

Повторне умовне засудження не допускається. 

Якщо умовно засуджений протягом іспитового строку не вчинює будь-якого нового злочину і при цьому умовне засудження не скасовується з інших передбачених законом підстав, то він автоматично звільняється від покарання і вважається таким, що не має судимості. 

Таким чином, умовне засудження можна розглядати як один із таких заходів державного впливу на злочинців з допомогою яких здійснюється поступовий перехід до заміни заходів кримінальної репресії заходами громадського впливу. 

Відносно юридичної природи умовного засудження в юридичній літературі має місце ряд точок зору. 

Найбільш визнаний погляд, відповідно до якого умовне засудження розглядається як особлива форма звільнення від покарання. Співставлення даного інституту з іншими видами звільнення від покарання дозволяє виявити спільні для них риси. У всіх випадках звільнення від покарання, в тому числі і при умовному засудженні, винна особа фактично не відбуває покарання. Як і при інших формах звільнення від покарання, умовне засудження співпадає з заходами громадського впливу. 

Відмінність умовного засудження від інших форм звільнення від покарання заключається в тому, що винному, по-перше, судом призначається покарання, що не властиво звільненню від покарання;