Правова природа умовного засудження

Суд не може допустити таке пом'якшення покарання без встановлення по справі і наведення у вироку конкретних підстав застосування Кримінального кодексу України, а у випадках прийняття такого рішення має вказати у вироку, які саме обставини він визнає винятковими і які дані про особу підсудного він бере до уваги.

Відповідно до вимог Кримінального кодексу України за наявності передбачених законом підстав суди мають обговорювати питання про умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці або застосування відстрочки виконання вироку і мотивувати своє рішення. Разом з тим суди не повинні застосовувати умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці або відстрочку виконання вироку, якщо з урахуванням обставин справи і особи винного можливе умовне засудження або покарання, не пов'язані з позбавленням волі (виправні роботи, штраф).

Особам, виправлення яких неможливе без ізоляції від суспільства, суди відповідно до вимог закону повинні призначати покарання у вигляді позбавлення волі з наведенням відповідних мотивів прийнятого рішення.

Необхідно також неухильне виконання вимог Кримінально-процесуального України про те, що в мотивувальній частині вироку повинні бути вказані обставини як пом'якшуючі, так і обтяжуючі відповідальність, мотиви призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші міри покарання, не пов'язані з позбавленням волі; мотиви застосування умовного засудження, умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці, призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин.

Правила призначення покарання за сукупністю злочинів застосовуються, коли особа, визнана винною у вчиненні двох або більше злочинів, ні за один з яких її не було засуджено, а також коли після винесення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку по першій справі.

Призначення покарання за кількома вироками застосовується, коли особа уже засуджена і після проголошення вироку, але до повного відбуття основного і додаткового покарання вчинила новий злочин.

Визнавши підсудного винним у вчиненні кількох злочинів, суд в силу повинен спочатку призначити і вказати в резолютивній частині вироку вид і розмір основного і додаткового покарання окремо за кожний злочин, а потім остаточно визначити міру покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. Додаткові покарання, не можуть бути визначені тільки за сукупністю злочинів, якщо вони не призначені ні за жоден із злочинів, що входять у сукупність.

Принцип повного або часткового складання покарань за сукупністю злочинів може застосовуватись як у випадках призначення однорідних, так і різних видів покарань за окремі злочини. 

Остаточне покарання повинно бути визначене по найбільш суворому виду і в межах санкцій тієї статті, яка передбачає більш суворе покарання.

Якщо за злочини, які входять в сукупність, призначені покарання різних видів, які не підлягають заміні, суд може або застосувати принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим, або визначити кожне з них до самостійного виконання.

Призначивши за найбільш суворим законом, який передбачає відповідальність за злочин, що входить в сукупність, максимальне покарання, а за інші злочини покарання, які не підлягають заміні, у тому числі і штраф в якості основного покарання, суд при визначенні остаточної міри покарання зобов'язаний застосувати принцип поглинення покарань.

Визначаючи покарання за правилами Кримінального кодексу України, судам треба мати на увазі, що остаточне покарання за сукупністю злочинів не може бути нижче покарання, призначеного за першим вироком, оскільки в таких випадках при поглиненні або складанні покарань суд має виходити із розміру всього покарання, призначеного за першим вироком, а не з його невідбутої частини.

У випадку умовного засудження особи за першим вироком до позбавлення волі або виправних робіт без позбавлення волі, а за новим вироком за злочин, який вчинений до винесення вироку по першій справі, до покарання, яке належить відбувати реально, застосування принципів повного чи часткового складання або поглинення призначених покарань виключається. За таких умов кожний вирок виконується самостійно.

У випадках, коли особа засуджується за сукупністю злочинів, один із яких вчинений з необережності, а другий умисно, при призначенні позбавлення волі за умисний злочин до 3-х років, а за злочин, вчинений з необережності, до 5 років і за сукупністю на строк до 5 років, суд може застосувати відносно винного умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Визначаючи покарання за кількома вироками, суд має призначити вид і розмір основного і додаткового покарань за знову вчинений злочин, а потім, повністю чи частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Якщо за знову вчинений злочин призначено максимальне покарання, встановлене законом для даного виду покарання, невідбута частина покарання за попереднім вироком підлягає поглиненню.

Невідбуте за попереднім вироком додаткове покарання приєднується як додаткове покарання до основного покарання, визначеного за кількома вироками, або складається з призначеним за