Правові системи світу

Німецькі вчені К. Цвайгерт і Г. Кьотц поклали в основу класифікації правових систем критерій «правового стилю». «Стиль права» складається на думку авторів, із п'ятьох чинників[17, 64]:

1) походження і еволюція правових систем;

2) своєрідність юридичного мислення;

3) специфічні правові інститути;

4) природа джерел права і засоби їх тлумачення;

5) ідеологічні чинники.

Російський вчений А. Х. Саїдов визначив таку групу критеріїв[15, 22]:

1) історія правових систем;

2) система джерел права;

3) структура правової системи – провідні інститути і галузі права

Сама по собі класифікація критеріїв лише допоміжний засіб, що застосовується для впорядкування правих систем світу.

Протягом останніх двох століть, коли відбувалися зміни на політичній карті світу, зазнали змін правові системи багатьох країн. Тому змінювалися погляди вчених, які вже не вважали за потрібне виділення таких правових систем як, наприклад, кельтська, правова система нецивілізованих народів та ін. Але з появою нових держав з новим політичним, соціальним устроєм з'явилась потреба у виділенні правових систем, які мали б відрізнятися від тих що склалися під впливом історії. Прикладом є соціалістична правова система, яскравішим представником якої був СРСР. Оскільки виділення соціалістичної правової системи базувалось виключно на основі державного устрою, то в сучасних умовах це є недоцільним.

Але залишаються правові системи, які є загально визнаними, проте кожен з вчених має свій погляд на їх кількість, на які групи вони поділяються, та чи поділяються взагалі. О. Ф. Скакун у підручнику “Теорія держави і права “ виділяє наступні, які багато хто вважає основними[16, 90]:

романо-германська (країни континентальної Європи: Франція, Іспанія, Португалія та ін.) ;

англо-американська (Великобританія, Північна Ірландія, США, Канада);

змішана (виникла на стику двох класичних правових систем романо-германської та англо-американської; Данія, Швеція, Аргентина та ін.) ;

релігійно-традиційна (Індія, країни Арабського Сходу, Китай, країни Африки).

Кожну з цих систем можна поділити на підвиди. Романо-германську на:

романську (Франція, Бельгія, Італія та ін., провідною у цій групі є національна правова система Франції) ;

германську (Німеччина, Австрія та ін., провідною у цій групі є правова система Німеччини).

В англо-американській системі розрізняють два підтипи:

європейське загальне право (Англія, Північна Ірландія) ;

американське загальне право (США, Канада).

У рамках змішаного типу можна виділити дві групи:

північно-європейські (скандинавські) правові системи (Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія, Фінляндія) ;

латино-американські правові системи (Аргентина, Парагвай та ін.).

Релігійно-традиційний тип має декілька підтипів:

релігійно-общинний (мусульманська, індуська, іудейська, християнська групи) ;

далекосхідний-традиційний (основні групи – китайська, японська) ;

звичаєво-общинний (африканська група – країни Африки, Мадагаскара).

 

 

В стародавньому світі найбільш розвинутою правовою системою було римське право, юриспруденція Древнього Риму. Рецепція римського права стала головною складаючою частиною формування в середньовічній Європі романо-германської правової системи, «правової сім’ї». Свої цінності, особливості притаманні правовій системі, яка сформувалась в Англії і яка стала основною сім’єю загального права. На формування індуського, іудейського, а також мусульманського права вирішальний вплив справила релігія.

Розглянемо більш детально основні правові сім’ї.

 

 

Однією із основних правових систем сучасності є романо-германська правова сім’я. Це яскравий приклад того, як всередині одного історичного типу існує декілька різноманітних правових систем.

Романо-германська правова сім’я об’єднує правові системі багатьох держав сучасного світового суспільства. Існує вона на європрейській території в країнах латинської (Італія, Іспанія, Португалія, та ін.) та романо-германської (Франція, Німеччина, Швеція, та ін.) мовних груп. Крім цього, до цієї правової сім’ї відносяться правові системи держав Латинської Америки, значної частини Африки, країн Близького Сходу. В багатьох країнах, наприклад, в Японії, можна помітити вплив цієї правової системи[7, 60].

Характерною особливістю романо-германської правової сім’ї є те, що вона спирається на нормативно-правові акти, які як правило кодифіковані. На таких кодифікованих основах законодавства засноване право Франції, Німеччини, Іспанії, Італії та ін.

На саме становлення романо-германської правової системи вплинуло право Древнього Риму, і зараз вона існує на запозичених із Римського права основних поняттях, правових інститутах.

Економічний, соціально-політичний розвиток суспільства є головним джерелом становлення національної правової системи. В країнах Європи, які тяжіють до романо-германської правової системи, такими умовами стали: феодальна роздробленність, формування централізованих держав, становлення буржуазії, як панівного класу. Тут стали керувати за допомогою законів і кодексів, в яких чітко визначалось: що не заборонено, то дозволяється. В цьому міститься особливості романо-германської правової системи.

Важливим джерелом романо-германської системи права виступаэ закон. Закони приймаються парламентами країн системи, мають вищу юридичну силу и розповсюджуються на всю територію держави, на всіх її громадян. Згідно романо-германської доктрини закони розподіляються на конституційні і загальні.

У всіх країнах системи закріплені принципи пріорітету конституційних законів над загальними. Крім законів в країнах романо-германської системи приймається багато підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри та багато інших[7, 66].