Правові системи світу

Уряду дозволяється законотворча функція, але судові преценденти і законодавство не вважаються джерелами права. Суддям дані широкі повноваження, щоб усіма можливими способами примирити справедливість і владу, навіть коли існує відповідний закон.

Ці країни довгий час були колоніями Англії, слідством цього став вплив англосаксонського права, яке засноване на судовому преценденті. Але правило прецендента не стало головніше традицій індуського права.. Англо-саксонське право діє тільки в містах, а в селах продовжує регулювати суспільні відносини правовий звичай.

Багато інститутів і норм цього права зазнали модифікації, але повного витіснення індуського права не сталося. Склалося нове право, де індуське право зберігло своє регулююче значення, правда з деякими обмеженнями.

Конституція 1950 р. відхилила систему каст і заборонила дискримінацію за кастовою належністю. В індуському праві відбулася свого роду революція. Однак Основний закон застосовується тільки до індусів, а не до всіх громадян Індії[14, 91].

До норм індуського права, які діють в сучасних умовах, належать регламентація приватного статуту, включаючи шлюб і розлучення, неповноліття і опікунство, наслідування, спільну власність, релігійні інститути.

Отже, ми бачимо, що вірність традиціям прослідковується скрізь всі перетворення, вікові корені пов’язані з релігією дають про себе знати.

Право Далекого Сходу

Зовсім інша картина відкривається при погляді на Далекий Схід, і особливо на Китай.

Тут мова не йде про те, щоб побачити якесь ідеальне право, яке відрізняється від норм, вироблених законодавцем, чи інших норм, які застосовують на практиці. Тут під сумнівом стоїть сама цінність права. Право в цій системі не тільки далеке від того, щоб бути фактором ладу і символом справедливості; воно знаряддя свавілля, фактор, який порушує нормальну чергу речей. Добропорядний громадянин не зобов’язаний поважати право і навіть думати про нього: його образ життя повинен виключати будь-які правові посягання і будь-які позови до правосуддя. В своїй поведінці людина повинна керуватися не юридичними мотивами, а прагненням до гармонії и спокою. Погоджуючі процедури цінніш правосуддя, і конфлікти потрібно вирішувати шляхом посередництва, а не шляхом права. Увесь Далекий Схід традиційно притримується саме такого погляду, виражаючи його у формулі «право добре тільки для варварів».

Правова система сучасного Китаю представляє собою складне переплетіння двох протилежних історично обумовлених концепцій[2, 178]:

Конфуціанства, яке закликало будувати відношення людей на засадах добродіяння і моралі.

Вчення законників, які заснували ідею пріорітетної ролі закону, підриманого силою держави.

Комуністичний режим в Китаї і вестернізація Японії не змінили значно цього погляду, який закріпився у свідомості людей.

 

 

Соціалістична правова сім’я (або соціалістична правова система) складає, або точніше складала, ще одну численну правову сім’ю.

Соціалістична система була виділена в науці порівнюючого права за її цільовою направленністю. Тут прво розглядається як знаряддя і засіб революційного перевлаштування суспільства, побудови нового ладу. Ця система охоплювала колишній СРСР і соціалістичні країни. За юридичними ознаками ця система більш близька до романо-германської системи.

На соціалістичні правові системи Єворопи, Азії і Латинської Америки, які складали соціалістичний табір, значний вплив зробила перша соціалістична правова система – радянська. Національні правові системи зарубіжних соціалістичних держав являлись і являються різновидами радянського права. Тому на прикладі права СРСР можна розглянути основні риси, які притаманні соціалістичному праву[16, 40].

Соціалістичне право має деяку схожість із романо-германською правовою системою. Воно достатньо широко зберегло її термінологію, а також хоча б по-зовнішньому вигляду – її структуру. Для радянського права характерна концепція правової норми, яка мало чим відрізняється від французької чи німецької концепції. Виходячи з цього, деякі західні автори, особливо англійці і американці, відмовляються бачити в радянському праві оригінальну систему, і тому відносять її до романо-германської правової сім’ї.

Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них право – це надбудова, відображення відповідної єкономічної структури. Радянські автори заперечували, тільки те, щоб відмінності в системах праві зводилися тільки до формальних моментів, без розгляду змісту будови галузей права. В державі соціалістичній і не соціалістичній постають різні проблеми, які розглядаються марксистсько-ленінським вченням під новим, індивідуалістичним кутом зору[16, 44].

Соціалістичне право має яскраво виражений класовий характер. Єдине, або основне у соціалістичного права, є спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше, нормативно-правові акти, у відношенні яких декларувалось, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім всього народу, керованого комуністичною партією. Із нормативно-правових актів, що приймалися, більшу частину складали підзаконні (таємні і напівтаємні накази, інструкції і т. д.), які фактично виражали перш за все і головним чином волю і інтереси партійно-державного апарату.

Соціалістичне право розглядається як реалізація марксистсько-ленінської доктрини. Те, що стосується категорій і інститутів, то тут неможна не визнати оригінальністю радянського права. По зовніш-ньому вигляду в ньому збережені категорії і інститути романо-германської системи, однак за своєю суттю вони корінним образом оновлені. В суспільстві нового типу, заснованим на іншій економічній системі, і яка керується іншими ідеалами, виникають зовсім інші проблеми.

Радянська система права, хоч зовнішньо і залишається такою ж,