Правові системи світу

Використання древніх форм, особливої «юридичної мови», вміння знаходити судовий прецедент, виключає можливість роботи в судових установах, осіб без спеціальної юридичної підготовки.

У країнах, правова система яких заснована на загальному праві, закон будується по загальній доктрині. Але це не означає, що наприклад, всі правові інститути і форми, які склалися в праві Великобританії, діють і на територіях США, Канади і т. д. Тут застарілі форми загального права замінені, і хоча існують посилання на англійське загальне право, але судові системи цих країн засновуються тільки на своїх прецендентах[12, 55].

В загальному або англосаксонському праві підвищене значення надано процедурно-правовим правилам, і правова система, не виражена в абстрактно сформульованих правилах, в стуктурно складному, в логічно замкнутій побудові, носить харктер відкритої системи методів вірішення юридично значимих проблем.

Структура права в англо-американській правовій сім’ї (поділення на галузі і інститути права), сама концепція права, система джерел права, юридична мова, зовсім інші ніж в романо-германській правовій сім’ї. В англійському праві відсутній розподіл права на публічне і приватне, тут його змінює розподіл права на «загальне право» і «право справедливості».

Галузі англійського права виражені не так чітко як в континентальних правових системах, та й проблемам їх класифікації приділялось менше уваги. Відсутність різко вираженого права в галузях обумовлено переважно двома факторами. По-перше, всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розглядати різні категорії справ: публічні, приватно-правові, цивільні, торгові, кримінальні і т. д. Розподіленна юрисдикція веде до розмежування галузей права, а уніфікована – діє, що очевидно, у зворотньому напрямку. По-друге, англійське право розвивалося поступово, шляхом судової практики і законодавчих реформ з окремих питань[10, 130].

В Англії немає кодексів європейського типу, тому англійському юристу право представляється однорідним. Загальна доктрина не знає дискусій про структурні дії права. Вона загалом віддає перевагу результату, ніж теоретичному обгрунтуванню.

Зростання числа законів загострило проблему систематизації. Загальна правова система – традиційний представник правових систем, які визначаються як «некодефіковані». Тут до сих пір мова йде лише про системтизацію шляхом консолідації – процеса об’єднання законодавчих положень по одному питанню в єдиний акт. Зростання писанного права в сучасний період, проходить не тільки за допомогою статутів, але і в значній мірі, шляхом підзаконної нормотворчості.

Крім того, деяку роль у правовому житті систем загального права відіграють традиції, доктрина і розум. Ці допоміжні джерела права знаходять застосування при заповненні пропусків у діючому праві. Можна сказати, що і саме загальне право характеризується як вираження розуму.

Отже, в процесі розповсюдження у світі – перш за все завдяки колоніальній політиці Англії – загальне право стало однією із найбільших правових систем світу. В результаті, сьогодні майже третя частина людства проживає в значній мірі за нормами англійського права.

 

 

Розглядаючи і характеризуючи соціально-політичний устрій і правові системи африканських держав, необхідно спочатку врахувати особливості традицій, як правових елементів, їх різноманіття і складність, так як вони існують в економіці, політиці, і праві цих країн.

Хоч країни африканського континенту і були довгий час колоніями більш сильних держав, які нав’язували свої правові системи, але не дивлячись на це зберіглися і місцеві правові звичаї і релігійно-юридичні норми. В багатьох країнах існують колоніальні законодавства, щоб знайти необхідні умови для подальшого розвитку. Перш за все це стосується конституційного законодавства, але все одно ще до сьогодні діють багато актів колоніального періоду[4, 27].

Однією із найхарактерніших рис, які властиві праву африканських країн, є їх неоднорідність. Крім цього, те що тут діє колоніальне законодавство, величезний вплив справляє і національне право, а в деяких країнах і доволі таки поширена система релігійно правових норм, що регулює в основному цивільні і шлюбно-правові відносини. Майже скрізь розповсюджений правовий звичай, що регулює взаємовідносини, які характерні для рідоплеменної організації суспільства і феодалізма.

Серед умов, котрі вплинули на те, щоб соціальні звичаї переросли в правові, головними є сила традицій, внутрішня необхідність виконувати традиції, належність до одного роду, племені, статі і віку, розвиток патріархально-феодальних відносин, укріплення влади рідоплеменної знатті, затвердження в традиціях майнової і соціальної нерівності. Але найголовнішим фактором стало утворення держав, коли традиції отримали дозвіл вже з боку державної влади, тобто остаточно отримали правову форму[5, 210].

В правових системах африканських держав переплітаються і органічно співіснують три види права: загальнотериторіальне, релігійне і звичайне. Як раз ця цілісність і органічність і є дуже цікавою особливістю цих правових систем. Але в теперішній час значення звичайного права зменшується і підвищується значення загальнотериторіального права. Модифікуючись, звичайне право стає писанним і об’єднується з загальнотериторіальним.

У зв’язку з колоніальними завоюваннями і впровадження європейського права, насильницькій трансформації традицій в правову форму, звичайне право змінилося, розвинулося і еволюціонувало.

 

 

Релігійні системи існують в багатьох країнах. Р. Давід пише про ці системи: «можна навіть засумніватися тому, що вони являються правом. В більшості з них, якщо не у всіх, акцент робиться на обов’язки, які покладаються