Правила перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом в «Адміністративна відповідальність за порушення в Україні»

Підрозділ 2. 1. «Підстави адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» присвячено дослідженню підстав адміністративної відповідальності за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом та наголошено на їх важливості в кваліфікації працівниками ДАІ адміністративних проступків у досліджуваній сфері.

Автор підтримує точку зору вчених, що єдиною підставою застосування адміністративної відповідальності в досліджуваній сфері є вчинення проступку, тоді як реальне настання адміністративної відповідальності за порушення правил можливе лише за наявності трьох ознак: нормативної, фактичної та процесуальної.

На основі аналізу законодавчих і нормативних актів та наукових праць вчених-адміністративістів сформульовано поняття «адміністративний проступок у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» як суспільно небезпечне, протиправне, винне (умисне або необережне) діяння, яке посягає на встановлений законом порядок, правила, норми та стандарти у галузі перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом і за яке законом передбачено адміністративну відповідальність.

У зв’язку з цим, зважаючи на відсутність законодавчого закріплення поняття «адміністративна відповідальність», автором на основі аналізу вітчизняного законодавства, наукових праць вчених-адміністративістів, сформульовано поняття «адміністративна відповідальність за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» як різновиду юридичної відповідальності, що являє собою процесуальне застосування правомочним суб’єктом передбачених законом стягнень до особи, яка вчинила адміністративний проступок, що посягає на встановлений законом порядок, правила, норми та стандарти у галузі перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Дисертантом доведено, що адміністративна відповідальність за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, має низку ознак, властивих для адміністративної відповідальності взагалі, й такі, що відрізняють її від інших видів.

Завершується підрозділ висновком автора щодо необхідності змін і доповнень до ст. ст. 121, 122, 133-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо необхідності проведення кодифікації норм вищезазначених статей закону.

Підрозділ 2. 2. «Об’єктивні ознаки адміністративних проступків у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» присвячено дослідженню об’єкта та об’єктивної сторони адміністративних проступків у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Досліджуючи об’єкт адміністративних проступків щодо порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, автором звернуто увагу на загальний, родовий, видовий та безпосередній об’єкти адміністративного проступку. Зважаючи на це, автор обґрунтовує висновок, що для правильної кваліфікації адміністративних деліктів у досліджуваній сфері, необхідно брати за основу зміст суспільних відносин, які охороняються санкціями адміністративно-правових норм і при цьому виділяє такі об’єкти адміністративних проступків: загальний, родовий, видовий, безпосередній і наводить їх визначення.

Досліджуючи об’єктивну сторону проступків у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, дисертантом обґрунтовано висновок, що адміністративні проступки, відповідальність за які передбачено нормами ст. 121-2, чч. 1, 2, 4 та ч. 7 ст. 133-1 КУпАП, вчиняються шляхом дії, а проступки, передбачені чч. 3, 6 ст. 133-1 КУпАП, вчиняються у формі як дії, так і бездіяльності. Тоді як адміністративний делікт, передбачений нормами ч. 5 ст. 133-1 КУпАП, вчиняється тільки у формі бездіяльності.

Автор зазначає, що обов’язковою ознакою вчинення адміністративних проступків, передбачених нормами ст. 121-2 та 133-1 КУпАП, яку необхідно враховувати, здійснюючи кваліфікацію вищезазначених проступків, є засіб (транспортний) їх вчинення.

Аналіз чинного законодавства та практики діяльності підрозділів ДАІ дає можливість стверджувати про відсутність законодавчо закріпленого поняття «маршрутне таксі». У зв’язку з цим, автором сформульовано поняття «маршрутне таксі» як транспортний засіб (автобус (мікроавтобус)), що здійснює перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі, а саме перевезення пасажирів на міському чи приміському автобусному маршруті загального користування за розкладом руху, у якому визначається час відправлення автобусів (мікроавтобусів) з початкового та кінцевого пунктів маршруту з висадкою й посадкою пасажирів на їхню вимогу на шляху прямування автобуса (мікроавтобуса) в місцях, де це не заборонено правилами дорожнього руху.

Завершується підрозділ висновком автора про необхідність змін і доповнень до частин 1 та 2 ст. 121-2, частини 3 ст. 133-1 КУпАП щодо необхідності розширення переліку режимів перевезення пасажирів, а також удосконалення понятійного апарату.

Підрозділ 2. 3. «Суб’єктивні ознаки адміністративних проступків у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом» присвячено дослідженню суб’єкта та суб’єктивної сторони адміністративних проступків у сфері перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом.

Автор підтримує точку зору вітчизняних вчених-адміністративістів, що суб’єктом адміністративних проступків за порушення правил перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є фізична особа, що відноситься до категорії спеціальних суб’єктів.

Автор запропонував класифікацію спеціальних суб’єктів адміністративних проступків у досліджуваній сфері за ознакою віку, з якого суб’єкт набуває право керувати транспортними засобами відповідної категорії.

Аналіз адміністративного законодавства та практика діяльності підрозділів ДАІ свідчить про відсутність законодавчого закріплення вимог щодо стажу водіїв автобуса, який здійснює перевезення туристів. У зв’язку з цим, автор обґрунтовує висновок про необхідність доповнення ст. 50 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21. 01. 1998 р., щодо вимог до водіїв мати стаж керування транспортним засобом.

Досліджуючи вину як конструктивну ознаку суб’єктивної сторони складу адміністративного проступку, автором наголошено, що настання шкідливих матеріальних наслідків не є обов’язковим. Окрім цього визначено, що адміністративні проступки в досліджуваній сфері можуть вчинятися як навмисно, так і з необережності, тоді як відношення суб’єкта проступку до