Предмет і метод економічної теорії

2. Функція регулювання. Орієнтуючись на конкурентно визначені ринкові ціни, підприємці спрямовують свої капітали з мало дохідних галузей у ті галузі, товари яких користуються по- питом і дають більші прибутки. У результаті переливання капітальних ресурсів між галузями досягається відповідна збалансованість між виробництвом і потребами, формуються необхідні пропорції в суспільному виробництві. Так, конкурентний механізм закону виконує регулювальну функцію.

3. Функція стимулювання. Конкурентна боротьба за найбільші прибутки спонукає товаровиробників застосовувати нову техніку і технології, впроваджувати ефективні форми організації праці та виробництва, економніше використовувати ресурси, обновляти продукцію, підвищувати її якість, знижувати ціни. Все це стимулює науково-технічний прогрес, сприяє пошуку більш ефективних способів виробництва і реалізації товарів, розвитку підприємницької ініціативи, підвищенню кваліфікації кадрів тощо. Це, у свою чергу, підвищує ефективність усього суспільного виробництва.

4. Контрольна функція. Конкуренція контролює конкурентоспроможність кожного виробника за двома основними показниками його діяльності:

—         по-перше,   за   відповідністю   індивідуальних   затрат   виробництва   його   товарів суспільно необхідним витратам виробництва подібних товарів;

—по-друге,завідповідністюспоживчоївартостійоготоварів(асортименту)

суспільним потребам, тобто його корисності для суспільства.

Якщо товар проданий на ринку за ціною, встановленою на основі конкуренції, яка відшкодовує витрати виробництва і дає прибуток, то це свідчить, що товаровиробник працює згідно з суспільно нормальними умовами виробництва. Отже, конкурентно встановлена ринкова ціна є для них нормативом раціонального господарювання.

Слід зазначити, що закон конкуренції визначає не тільки взаємовідносини між товаровиробниками, та їх інтереси, а й захищає інтереси споживачів, забезпечуючи їм широкий вибір товарів і послуг за доступними конкурентними цінами.

5. Функція диференціації товаровиробників. Товаровиробники як суб’єкти конкурентних ринкових відносин за рівних стартових економічних можливостей можуть мати різні кінцеві ре- зультати своєї діяльності. Бажаних результатів товаровиробники можуть досягти лише за умови цивілізованої конкуренції, коли кожен із учасників ринку може конкурувати та перемагати конкурентів завдяки власним перевагам.

Якщо суб’єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні затрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть банкрутами. І навпаки, конкуренція заохочує і створює умови для подальшого розвитку і процвітання тих товаровиробників, які найбільш ефективно використовують ресурси виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів.

Відповідно відбувається і диференціація розподілу доходів між товаровиробниками. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу «різні винагороди за різні результати».

Вказані функції закон конкуренції здійснює через його взаємозв’язок із законом вартості, законом попиту і пропозиції, законом зростання продуктивності праці та іншими законами ринкової економіки.

Кількісне  вираження  закону  конкуренції  можна  здійснити  за  допомогою  вимірювання стану конкурентоспроможності економічного суб’єкта. Конкурентоспроможність (у загальному

 

вигляді) — це володіння властивостями, що створюють певні переваги для суб’єкта економічної конкуренції. Конкурентні переваги підприємства визначаються за допомогою коефіцієнта конкурентоспроможності,  який  визначається  відношенням  ринкової  вартості  продукції  до затрат виробництва:

КК = ВП : ЗВ,

де КК — коефіцієнт конкурентоспроможності; ВП — ринкова вартість продукції; ЗВ — затрати виробництва. Коефіцієнт конкурентоспроможності не повинен досягати одиниці, бо це свідчитиме, що підприємство працює без прибутку. Чим більше коефіцієнт перевищує одиницю, тим успішніше діє суб’єкт конкуренції, тим міцніша його позиція на ринку.

Підсумовуючи, можна констатувати, що конкуренція —досить складна і суперечлива категорія. Вона одночасно має як позитивні (розглянуто вище), так і негативні наслідки. Негативні наслідки конкуренції полягають у тому, що вона породжує свою протилежність — монополію; призводить до розорення та банкрутства малих і середніх підприємств; посилює зростання рівня безробіття, інфляції, майнове і соціальне розшарування населення; породжує комерційну таємницю, нечесні форми боротьби та ін.

За певними критеріями конкуренцію поділяють на різні види.

І. Види конкуренції за територіально-галузевою ознакою.

Внутрішньогалузева конкуренція — це боротьба між товаровиробниками однієї галузі за

вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання надприбутку.

Функцією внутрішньогалузевої конкуренції є зведення індивідуальної вартості товарів до їх єдиної суспільної (ринкової) вартості, яка визначається вартістю товарів, що виробляються за середніх   умов  галузі   й   утворюють   значну  частину  її   продуктів.   За   такого   суперництва перемагають власники тих підприємств, на яких внаслідок використання досконалішої техніки, технології та організації виробництва індивідуальна вартість товарів менша за їх суспільну вартість, що дає змогу одержувати їм надприбуток. За сучасним неокласичним підходом цей надприбуток є економічним прибутком, що виникає як різниця між сукупним доходом фірми від реалізації продукції та вміненими затратами, що включають нормальний середній прибуток. На- слідком внутрішньогалузевої конкуренції є впровадження досягнень науки і техніки, зниження витрат виробництва, підвищення якості продукції.

Однак внутрішньогалузева конкуренція не усуває різниці у величині норм прибутку на однакові капітали, вкладені в різні галузі. Цю проблему вирішує міжгалузева конкуренція.

Міжгалузева   конкуренція   —   це   боротьба   між   товаровиробниками   різних   галузей економіки за найвигідніші умови (сфери) застосування капіталу. Вона здійснюється у формі стихійної міграції капіталів з галузей з низькою до галузей з високою нормою прибутку. В результаті цього формується середня норма прибутку в масштабах економіки, яку отримують товаровиробники за принципом «рівновеликий прибуток на рівновеликий капітал». Переміщуючи капітали до більш ефективних галузей і сфер виробництва, міжгалузева конкуренція сприяє оптимальному використанню виробничих ресурсів суспільства. Одночасно вона встановлює необхідні пропорції в економіці.

У сучасній практиці можна