Предмет і метод економічної теорії

Консорціум створюється на основі тимчасових угод між кількома банками і виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих позик, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається.

Характерною  особливістю  сучасного  ринку  є  поєднання,  переплетення, взаємопроникнення різноманітних організаційних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки.

Монополії мають істотні негативні наслідки: 1) монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу; 2) вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг  випуску  продукції  і  підвищуючи  її  ціну;  3)  вони  схильні  до  уповільнення  науково- технічного прогресу; 4) вони схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля; 5) розорюють малий та середній бізнес; 6) монополізують засоби масової інформації (пресу, радіо, телебачення), за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному  їм  напрямку;  7)  здійснюють  тиск  на  уряд  у  пошуках  неправомірних  пільг  та привілеїв тощо.

Однак  монополії  мають  і  суттєві  позитивні  риси.  Завдяки  привласненню  високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково- дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект «масштабу виробництва» великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву і якісну продукцію. Великі підприємства більш стійкі в умовах криз, що зменшує рівень безробіття і соціальну напругу у суспільстві.

Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття «монополія» з поняттям «велике підприємство», навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу — диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію і здійснює інші негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику. Антимонопольна політика — комплекс заходів, розроб- лених і впроваджених у багатьох країнах світу, спрямованих на припинення, попередження й обмеження діяльності монополій, а також створення відповідного законодавства.

Перший антимонопольний (антитрестівський) закон — так званий Закон Шермана — був прийнятий у США у 1890 р. Пізніше Закон Шермана було доповнено Законом Клейтона (1914р.), законом  про  Федеральну  торгову  комісію  (1914  р.)  та  іншими,  які  склали  основу антитрестівського законодавства США. За прикладом США в інших країнах світу також схвалювали  антимонопольні  закони.  Антитрестівське  законодавство  за  типом  американського було прийняте у Великобританії в 1948 р., у Франції в 1963, в Італії 1964 р. У країнах Східної Європи антимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80-х років XX ст. Однак американська і європейська антимонопольна політика мають свої особливості: американська — спрямована, головним чином, проти монополії як структурної одиниці; європейська має регулятивний характер і спрямовується, головним чином, на протидію негативним проявам ринкової влади монополій.

У сучасних умовах національний та наднаціональний рівні конкурентного законодавства в

Європі створюються за умов інтеграційних процесів в економіці та посилення міжнародної конку-

 

ренції. В кожній країні Європейського Союзу діє національне конкурентне законодавство, скоординоване з загальноєвропейським. Конкурента політика ЄС має регулятивний характер, тобто спрямована проти недобросовісних монополістичних прийомів. Протягом останніх років конкурентна політика та конкурентне законодавство ЄС зазнали істотних змін порівняно з почат- ком 60-х років XX ст., коли формувалася загальноєвропейська політика у сфері конкуренції. Нові підходи до конкурентної політики базуються на новому — більш економічному, ніж правовому — підході до змісту конкуренції та конкурентних відносин.

Антимонопольне законодавство Японії вважається «жорстким», оскільки ґрунтується на

Законі «Про заборону приватної монополії та забезпечення чесних угод».

В умовах трансформації економіки України питання захисту конкуренції, недопущення зловживання ринковою владою монополістичних структур є особливо актуальним. Створення конкурентного середовища, захист законних інтересів підприємців і споживачів, регулювання діяльності монополій сприяють формуванню цивілізованих ринкових відносин, підвищенню ефективності функціонування національної економіки і є однією зі складових антимонопольної діяльності держави. Від командно-адміністративної системи СРСР українською економікою було успадковано високий рівень монополізації. В ході ринкових перетворень в Україні було ліквідовано більшість монопольних структур. Поглиблену структурну демонополізацію було проведено в багатьох галузях вітчизняної економіки. Була розпочата робота по створенню цілісної системи правових та організаційних механізмів антимонопольної діяльності, яка відповідає сучасним нормам ЄС і загальносвітовим тенденціям. Наприкінці ХХ – початку ХХІ сторіччя в Україні була прийнята низка антимонопольних законів: «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» (1992 р.), «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про природні монополії» (2000 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.), «Про Антимонопольний комітет України» (1993 р.) та ін.

На початку 90-х рр. XX ст. головний наголос у вітчизняній антимонопольній політиці робився на подоланні й обмеженні монополізму, що було пов’язано з пануванням у тодішній українській  економіці  монополій  як  спадку  колишнього  соціалістичного  господарства. Економічна політика України в той період закономірно набула форми антимонопольної політики.

Після проведення радикальних реформ, приватизації та демонополізації ситуація у сфері конкурентних відносин в Україні кардинально змінилася. У нових соціально-економічних умовах основною проблемою антимонопольної політики стало не просто формальне усунення монополізму, а створення ефективного конкурентного середовища, здатного забезпечити стале економічне зростання і стабільне підвищення життєвого рівня народу. Наголос у здійсненні антимонопольної політики в Україні на початку XXI ст. переноситься з подолання