Предмет і метод економічної теорії

 

—         Крім  розглянутих  організаційно-правових  форм  підприємств  та  їхніх  об’єднань, існують і інші системи класифікації. Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її форми.

Венчурне підприємництво здійснюється у сфері фінансування високотехнологічних проектів з метою отримання максимального прибутку. За розміром венчурні компанії невеликі або середні, за організаційно-правовою формою — партнерства (товариства). Вони займаються цільовими інженерними розробками, продукуванням та запровадженням інновацій. Венчурні компанії виконують роль інвесторів довгострокових наукомістких проектів із залученням ризикового капіталу. Партнерами венчурної компанії є: 1) професіонали у сфері підприємницької та управлінської діяльності; 2) інституційні інвестори (інвестиційні банки, страхові компанії, пенсійні фонди і т. ін.); 3) приватні особи. Управлінці вкладають незначну частку інвестицій (1

%), але беруть на себе повний ризик з управління компанією. Інституційні та приватні інвестори забезпечують фінансування і ризикують своїми інвестиціями. Так здійснюється принцип вен- чурного підприємництва щодо розподілу ризику. Керівництво отримує близько 20 % прибутку, а інвестори — близько 80 %. За оцінками американських економістів, 15 % венчурних компаній приречені на повну втрату ризикового капіталу; 30 % — забезпечують досить скромний прибуток. Зате 30 % венчурних (ризикових) фірм за декілька років перекривають прибутком інвестований капітал у 30, а подекуди у 200 разів.

Інжиніринг — система надання послуг фірмою-консультантом фірмі-клієнту під час будівництва промислових та інших об’єктів.

Лізинг — форма довгострокової оренди, де орендодавцем є лізингова компанія. Орендатор бере на себе відповідальність за збереження орендованого майна, сплату орендних платежів, податків та страхових платежів. Строк оренди майна визначається від 40 до 90 % тривалості звичайного терміну експлуатації об’єктів, що здаються в оренду. Орендовані об’єкти, як правило, купуються лізинговою компанією на прохання орендатора. Лізингові компанії пред’являють до орендарів ті самі вимоги, що й банки при наданні кредиту. Але асортимент їхніх послуг значно ширший: надання інженерно-консультаційних послуг, післяпродажне обслуговування; навчання персоналу для обслуговування устаткування тощо. Ця форма підприємництва дуже зручна для дрібних і середніх підприємств, що мають обмежені фінансові можливості.

Технопарки — одна із найпоширеніших у США та Західній Європі форма венчурного підприємництва (ризикових фірм). За зразок утворення технопарку зазвичай беруть модель науково-виробничого центру, створеного на базі Стенфордського університету в Каліфорнії, який зосереджує близько 3 тис. середніх і малих електронних фірм, де працюють 190—200 тис. осіб. Шляхи виникнення технопарків: 1) об’єднання співробітників університетських та науково- дослідних центрів, які прагнуть комерціалізувати результати своїх науково-дослідних розробок;

2) створення науково-технічним персоналом крупних компаній, які залишають корпорацію, бажаючи  мати  свою  власну  справу.  Як  правило,  корпорації  не  тільки  не  чинять  опору,  а  й сприяють цьому процесу, розраховуючи на співробітництво у разі успіху; 3) перехід існуючих фірм  під  егіду  технопарку  з  метою  отримання  певних  пільг  (умов  кредитування,  оренди приміщень для науково-дослідних, конструкторських розробок тощо).

Торговельна мережа — два чи більше магазинів під загальним володінням та контролем, які продають товари аналогічного асортименту, мають спільну службу закупівель та збуту, а можливо, й аналогічне архітектурне оформлення.

Франчайзинг — найпоширеніша форма інтеграції малого і великого підприємництва у галузі  збуту.  Суть  франчайзингу  полягає  в  тому,  що  головна  велика  компанія  (франчайзер) укладає угоду з малими та середніми незалежними підприємствами (франчайзі) про надання їм виключного   права   на   продаж   її   товарів  чи   послуг   під   торговельною   маркою   компанії- франчайзера. Для отримання прав фірма оператор (франчайзі) робить початковий внесок на користь головної компанії (франчайзера), а потім сплачує щомісячні внески. Це робить франчайзинг схожим з орендою, де у тимчасове користування надається право користування товарним знаком. Франчайзинговый пакет (франшиза) — повна система ведення бізнесу — дає змогу франчайзі здійснювати цю діяльність успішно навіть тоді, коли він починає займатися нею

 

вперше. Франчайзі здійснює свою діяльність згідно із законами, нормами і правилами, встановленими франчайзером. Компенсацією за втрату в цьому аспекті економічної свободи франчайзі є надання йому дозволу використовувати назву компанії, її репутацію, маркетингові технології тощо. Джерела фінансування системи франчайзингу: 1) передача в оренду головною компанією — франчайзером власного основного капіталу; 2) власний капітал франчайзі (фірми- оператора); 3) запозичений фірмою-оператором капітал. Угода між франчайзером та франчайзі визначає: 1) нормативи відрахувань від прибутку головної компанії; 2) нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзера.

Ця форма організації підприємства є найпоширенішою у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування автомобілів, у побутовому обслуговуванні, сферах туризму, роз- дрібної торгівлі, ремонтно-будівельних, дизайнерських та бізнесових послуг тощо. Прикладом франчайзингу є підприємства швидкого обслуговування «Мак-Дональдс», магазини та автомати з продажу прохолоджувальних напоїв «Кока-кола», станції технічного обслуговування «Вольво»,

«Мерседес-Бенц» та ін.

Система франчайзингу сприяє насиченню ринків якісними та різноманітними товарами й послугами, і в цьому її привабливість. Разом із тим, виконання виробничої функції не самою головною компанією, а фірмою-оператором не завжди гарантує високу якість відповідно до стандартів товарного знаку головної фірми. Тому для системи франчайзингу властивий жорсткий контроль з боку франчайзера за роботою фірм-франчайзі.

Мерчендайзинг — система форм та методів активізації торгівлі, що стосується 1) розміщення магазинів; 2) реклами на місці продажу; 3) освітлення; 4) інтер’єру; 5) фірмового стилю; 6)навчання продавців умінню консультувати покупців з питань якості та використання товарів; розумінню психології покупця та активного