Предмет і метод економічної теорії

Середні підприємства займають проміжне становище між малими і великими. Їх значно менше, ніж дрібних, але більше, ніж великих. Вони спеціалізуються на обслуговуванні тих сег- ментів ринку, які невигідні чи через певні обставини не зайняті крупними або дрібними підприємствами. їхній асортимент не дуже різноманітний, але сталий, оскільки спеціалізовані ринки меншою мірою залежать від кон’юнктурних коливань. Середні підприємства : 1)створюють конкурентне середовище для крупних підприємств; 2) є проміжною сходинкою до монополізації;

3) максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання; 4) самі середні підприємства прагнуть займати монопольне (олігополістичне) становище в певних сегментах ринку.

Малі підприємства законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує: у промисловості та будівництві — 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — 50; у науці та науковому обслуговуванні — 100; у галузях невиробничої сфери — 25; у роздрібній торгівлі — 15 осіб.

У країнах з розвиненою ринковою економікою частка зайнятих у середньому та дрібному підприємництві становить 50— 70 %, а частка у ВВП — 50—60 %. Малих підприємств там дуже багато. Саме на основі малих підприємств виникали середні та великі. В Україні, яка здійснила перехід до ринкової системи від   державного (адміністративно-командного) соціалізму, мале підприємництво не набуло того значення, яке властиве ринковим системам, що формувалися еволюційним шляхом. Розвиток його в Україні потребує державного сприяння і підтримки.

 

Дрібні підприємства відзначаються такими рисами, як: 1) велика кількість; 2) гнучкість (здатність швидко реагувати на кон’юнктурні зміни в економіці); 3) нестійкість (у США щороку банкрутують три з п’яти заново створених малих фірм).

В сучасній економіці дрібні підприємства виконують такі функції: 1) оперативно реагують на кон’юнктурні коливання економіки; 2) коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань тощо; 3) розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів; 4) забезпечують розвиток конкуренції; 5) сприяють послабленню монополізму; 6) створюють додаткові робочі місця; 7) насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів; 8) швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати; 9) є основою для формування середнього класу; 10) активні щодо інноваційної діяльності.

Сучасна економіка поєднує різні типи підприємств і різні організаційно-правові форми їх за принципом економічної доцільності. Зміст останньої визначається мінімізацією витрат та максимізацією прибутку. Дослідним шляхом встановлено, що валові витрати на одиницю продукції мінімізуються за досить великих обсягів виробництва у таких галузях, як газова, електроенергетика, водопостачання (природні монополії), а також металургія, автомобільна промисловість тощо. Є галузі, де успішно можуть працювати як дрібні, так і середні та великі підприємства.  Це  виробництво  одягу,  взуття,  торгівля  тощо.  Мале  підприємництво найпоширеніше у високоризикових видах діяльності, а також там, де масове виробництво недо- цільне.

 

3. Організаційно-правові форми підприємств

 

Підприємництво здійснюється у певних організаційно-правових формах, які підприємець обирає  вільно,  але  не  довільно.  Останнє  зумовлено  такими  об’єктивними  обставинами:  1) вимогою відповідності форми організації підприємництва чинному законодавству; 2) змістом обраної підприємницької діяльності; 3) наявністю чи відсутністю достатньої кількості капіталу для реалізації підприємницького проекту тощо.

Підприємницькадіяльністьздійснюєтьсячерезпевніорганізаційніструктури—

підприємства.

Індивідуальні підприємства є власністю однієї особи, яка покладає на себе не тільки фінансовий ризик, а й виключну відповідальність за управління. Підприємець є водночас і власником, і працівником, і бухгалтером, і управлінцем.

Перевагами таких   підприємств є: 1) економічна свобода вибору сфери діяльності, обсягів ви- робництва, напрямів використання доходу тощо; 2) оперативність; 3) безпосередня зацікавленість у продуктивній праці, ефективному розподілі та використанні доходу; 4) низькі організаційні витрати.

Індивідуальне підприємство, з погляду інтересів суспільства, має певні позитивні моменти і переваги стосовно інших видів організації підприємств. Найголовніше з них полягає в тому, що в цьому випадку населення самостійно забезпечує себе робочими місцями і практично не вимагає від суспільства ніяких зусиль. Водночас ці підприємства, як правило, пов’язані з безпосереднім задоволенням потреб населення, а відтак, виступають важливою ланкою задоволення платоспроможного попиту громадян. Важливим моментом індивідуальної трудової діяльності виступає і те, що ці підприємства безпосередньо пов’язані з ринком і тому мають високий ступінь адаптації до змін у його кон’юнктурі.

Особливою рисою індивідуального підприємства є те, що воно базується на поєднані в одній особі і товаровиробника, і власника. Це робить зайвим створення будь-якої зовнішньої, стосовно товаровиробника, системи стимулювання праці, і водночас виключає саму можливість несправедливості в розподілі того продукту, який ним вироблений. Весь продукт праці цього товаровиробника, за винятком тієї частини, що забирає суспільство в особі держави, залишається в його повному розпорядженні.

Разом з тим, індивідуальні підприємства мають певні недоліки : 1) обмежені фінансові можливості  застосування  досягнень  НТП,  новітніх  форм  організації  праці;  2)  обмежена  можливість

 

організації відпочинку тощо.

Сімейне підприємство   базується на власності і праці сім’ї. До членів сімейного господарства входять громадяни, які пов’язані родинними зв’язками і живуть разом. При цьому власність   використовується   всіма   членами   сімейного