Предмет і метод економічної теорії

Процес виробництва, технологічні операції в аграрній сфері тісно переплітаються з природними  процесами,  органічно  комбінуючись  у  процесі  створення  споживчої  вартості. Основні фактори сільського господарства —  це: 1) люди; 2) земельні угіддя, тварини і рослини;

3) технічні засоби виробництва. Відповідно до цих факторів у сільському господарстві безпо- середньо взаємодіють дві групи об’єктивних законів: природно-біологічні й соціально- економічні.

Внаслідок того, що економічний процес відтворення в аграрній сфері тісно переплітається з природним, виникає ще низка особливостей сільськогосподарського виробництва:

1)        найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що земля є предметом праці й одночасно засобом праці. Земля — перша й основна умова будь-якого виробництва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, розташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо. До особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль

 

землі як фактора виробництва. В інших галузях (у промисловості, на транспорті) земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. Вона є лише простором, на якому розміщується те чи інше виробництво. У сільському ж господарстві земля виступає як засіб виробництва, оскільки верхній шар ґрунту служить для розміщення рослин у процесі їх відтворення, містить воду та поживні мінеральні речовини, необхідні для їх розвитку. Ця властивість ґрунту називається родючістю. Отже, з одного боку, земля — це предмет праці, а з іншого — засіб праці, оскільки родючість ґрунту люди використовують для виробництва необхідної продукції.

2)        в якості найважливішого засобу виробництва тут виступає земля. Процес створення нових земель практично неможливий, тому сільськогосподарське виробництво завжди обмежене в можливостях екстенсивного розширення цього фактору. У будь-якому суспільстві земля є найважливішою складовою багатства нації. Але оскільки вона не може бути вільно відтворена, то постає питання про її раціональне використання. У зв’язку з цим виникає питання про організацію ефективного господарювання на землі. У сучасних умовах вирішення цього питання перебуває в площині пошуку оптимального сполучення різних форм власності на землю з урахуванням історичних і національних особливостей тієї чи іншої країни. Сьогодні в розвинутих країнах використовуються різні форми власності, оскільки жодна з них  не може бути визнана як ідеальна з погляду оптимального поєднання інтересів господаря землі і суспільства.

3)         як і будь-який засіб виробництва, земля виснажується в процесі її використання, але за певних умов вона може свою родючість не тільки не зменшувати, а навпаки, підвищувати. У створенні таких умов зацікавлена держава, бо землю, як відомо, не можна вільно відтворити. Усе це призводить до необхідності створення в суспільстві особливих механізмів у передачі землі від одного власника іншому і певних обмежень у правилах користування землею.

Сучасний земельний фонд України становить 60,4 млн. га. Значна частка земельної площі (69,3 % , або 41,8 млн. га) — це сільськогосподарські угіддя, у структурі яких 78 % (32,5 млн. га) припадає на ріллю. При цьому за розміром сільськогосподарських земель Україна займає 12 місце у світі, а за оброблюваними землями — 6 місце після США, Індії, Росії, Канади і Казахстану. Земельний фонд представлений в основному найродючішими грунтами — чорноземом. В Україні зосереджена значна частка світових чорноземів. Земельні ресурси України характеризуються високими біопродуктивними властивостями. За допомогою досліджень ґрунтового шару встановлено, що середній вміст гумусу в ріллі становив 3,2 % (124,8 т/га). За оцінками вчених, при оптимальній структурі землекористування, відповідному рівні землеробства держава здатна прогодувати 300— 320 млн. осіб. Тому на сучасному етапі аграрних перетворень основним зав- данням державної політики є подолання деяких негативних процесів в аграрному секторі економіки і підвищення ефективності функціонування усіх суб’єктів господарювання на основі суттєвого поліпшення їх наукового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення.

4)       сільське господарство дуже відчутно залежить від кліматичних та погодних умов. Природно-кліматичні умови, структура ґрунту, біологічні чинники впливають на продуктивність праці  і  обумовлюють  ризикованість,  нестійкість  сільського  господарства.  Одні  й  ті  самі кількість і якість затраченої праці можуть бути представлені різною кількістю продукції, залежно від названих факторів. Але якщо кліматичні умови для якоїсь даної території є відносно незмінними, то фактор погоди є надзвичайно рухливим і малопередбачуваним для відносно значних періодів часу. Це робить важкопрогнозованим визначення кінцевих результатів тієї праці, яка здійснюється в сільському господарстві. велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечення безперервного процесу відтворення. Необхідності створення таких страхових фондів немає в інших галузях народного господарства, де природний фактор не впливає або майже не впливає на результати господарювання;

5)        ефективність  виробництва  в  сільському  господарстві  окрім  кліматичних  та погодних  умов  залежить  від  якості  самої  землі.  Адже  навіть  у  межах  відносно