Предмет і метод економічної теорії

Структура АПК визначається особливостями сільськогосподарського виробництва як результату взаємодії різних груп факторів і законів — природно-біологічних і соціально- економічних. Відповідно до стадії відтворювального циклу в складі АПК виділяють такі сфери: 1) ресурсна: галузі, які забезпечують АПК засобами виробництва і виробничими послугами, включаючи будівництво, ремонтні й меліоративні роботи; 2) аграрно-сировинна: власне сільське та лісове господарство; 3) переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіганням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції; 4) виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які забезпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, — шляхово-транспортне господарство, зв’язок, складське і тарне господарство, підготовка кадрів, житлові й культурно-побутові об’єкти, в т. ч. заклади охорони здоров’я та ін.

В Україні склалася структура АПК, характерна для країн з відносно низьким рівнем господарського розвитку. Основна частина капіталу і робочої сили зайняті в галузях І і II сфери, тобто в самому сільському господарстві й виробництві засобів виробництва; у переробній (III) сфері задіяно непропорційно мало ресурсів (включаючи оптову і роздрібну торгівлю). Недо- статньо також розвинута виробнича і соціальна інфраструктура (IV сфера). Усе це зумовлює і недостатню загальну ефективність АПК, значні втрати продукції на шляху до споживача. Підраховано, що якби всю продукцію, вироблену в сільському господарстві України, було збережено і своєчасно перероблено, то приріст обсягу виробництва і продовольства становив би не менше як 25 % , а за деякими видами — 35—40 % . У країнах з розвинутою ринковою економікою структура АПК значно відрізняється за рахунок більшої питомої ваги III сфери (на- самперед харчової промисловості, системи торгівлі, громадського харчування).

Агропромисловий комплекс є одним з найважливіших секторів народного господарства України. Тут зосереджено близько 30 % основних виробничих фондів; працює майже третина загальної  чисельності  працівників,  зайнятих  у  народному  господарстві;  виробляється  третина

 

національного доходу, формується 70 % роздрібного товарообігу. Продукція АПК є однією з основних статей експорту. Порівняльні переваги української економіки зосереджуються головним чином у сільському господарстві. За оцінками експертів, Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодо потенційних можливостей АПК. Основними складовими цього потенціалу є концентрація найродючишіх у світі чорноземів (понад 65 % ґрунтового покриву країни), достатньо висока кваліфікація і відома у всьому світі працелюбність українських селян. За умов інтенсивного розвитку Україна має цілком реальні можливості приєднатися до групи країн — основних виробників сільськогосподарської продукції та продовольства для населення.

 

2.Земельна рента: сутність, види та механізм утворення. Орендна плата.

 

Складовою аграрних відносин є рентні відносини. З виникненням власності на землю виникає й відповідна їй форма доходу — земельна рента. У сільському господарстві власники землі, які здають свою землю в оренду, отримують дохід, що має назву рента. Французьке слово рента  (rente)  походить  від  латинського  reddo,  що  означало  —  повертаю,  сплачую.  Земельна рента  — це частина доходу, що передається землеробом власнику землі за використання його земельної ділянки. Отже, земельна рента є економічною формою реалізації власності на землю.

Земельна рента у докапіталістичних системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму  земельна  рента  формується  на  основі  застосування  капіталу  до  землі  й  тому  в загальній масі додаткового продукту є надлишком над середнім прибутком. Основною формою вилучення земельної ренти є орендна плата. Орендна плата — це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою. В суму орендної плати насамперед входить сама земельна рента. Якщо земельна ділянка здається в оренду з розташованими на ній будівлями, іригаційними спорудами, на ній проведено меліоративні роботи тощо, то орендар за користування цим основним капіталом, вкладеним в землю, повинен платити амортизаційні відрахування. А оскільки  орендар  користується  цим  капіталом  в  кредит,  то  він  платитиме  ще  і  позичковий відсоток від нього. Таким чином, орендна плата крім ренти може містити амортизацію за використання основного капіталу, вкладеного в землю, та відсоток на нього. На ставку орендної плати впливають також термін оренди, розмір банківського відсотка і податків, умови платежу.

У XVII—XIX ст. земельна рента була надзвичайно важливою категорією. Це пояснювалось насамперед двома обставинами. З одного боку, у цей період у країнах Західної Європи і Північної Америки  в  сільському  господарстві  створювалось  не  менше  50  %  від  усього  сукупного суспільного продукту. З іншого боку, землею володіли переважно поміщики (лендлорди) і частково селяни, яким належали невеликі за розмірами площі сільськогосподарських угідь. Це призводило до чіткого розриву в тріаді: володіння — розпорядження — користування. Власники землі зосереджувалися на володінні, а безпосередній виробник — на розпорядженні й користуванні. Перевага власника була дуже вагомою, і це робило рентні відносини надзвичайно поширеними і важливими.

Теоретичний аналіз земельної ренти розпочав ще У. Петті, який розглядав ренту як форму додаткового продукту, а ціну землі вважав капіталізованою земельною рентою. Фізіократи на