Предмет і метод економічної теорії

Значний внесок у теорію ренти зробив А.Сміт. Він довів, що рента є наслідком праці і відокремив ренту від прибутку. Інший великий представник класичної політичної економії, Д.Рікардо, дуже багато зробив для аналізу диференційної ренти. Але в аналізі він спирався на дію природних законів, тому утворення диференційної ренти розглядав у зв’язку із загальним переходом до обробки все гірших ділянок. Зворотний процес (а він теж можливий) залишився поза його увагою, як і абсолютна земельна рента. Він вважав, що остання суперечить закону вартості.

Найбільший внесок у теорію ренти зробив К. Маркс. Він довів, що рента — це форма реалізації земельної власності. Великим є його внесок також у розробку теорії диференціальної і

 

абсолютної ренти.

За Марксом, є три основних види земельної ренти: диференційна, абсолютна й монопольна.

Диференційна рента. Причиною диференційної ренти є монополія  на землю як на об’єкт господарювання, яку здійснюють власник або орендар земельної ділянки. Ці суб’єкти мають монопольне право господарювання на земельних ділянках і одержання з них доходу у формі земельної ренти. В той же час ця монополія не дає можливості господарського використання цих ділянок землі іншими економічними суб’єктами. Природними умовами існування диференційної ренти є обмеженість земельних ресурсів, відмінності у природній родючості землі, а також місцезнаходження земельних ділянок відносно ринків збуту сільськогосподарської продукції. Земля обмежена у просторі, з одного боку, наявними земельними угіддями планети (більше їх створити неможливо), а з іншого — кордонами держав. Особливо обмежена площа кращих земель щодо родючості. Водночас потреби у продукції сільського господарства постійно зростають. Збільшується попит на сільськогосподарську сировину з боку промислового виробництва, зростає чисельність населення на планеті, збільшуються доходи населення.

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектору роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання: кращі, середні, гірші.

Отже,  якщо людство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній (як в інших галузях) прибуток не лише на кращих і середніх землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти, і вони випадуть із сільськогосподарського  обороту,  а  попит  на  продукцію  землеробства  не  задовольнятиметься. Тому суспільна вартість продуктів землеробства визначається не середніми витратами виробництва, як у промисловості, а індивідуальними витратами виробництва на гірших ділянках землі. При цьому гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки  й  реалізації  продукції  сільського  господарства.  За  таких  умов  урожай,  а  отже  і прибуток від його реалізації з кращих і середніх ділянок землі (як за родючістю, так і за місцезнаходженням), буде більшим від середнього в інших галузях економіки. Цей надлишок над середнім прибутком і становить диференційну земельну ренту з кращих і середніх ділянок. А на гірших ділянках диференційна рента не утворюється.

Джерелом диференційної ренти є надлишок додаткового продукту, що утворюється на кращих земельних ділянках або в результаті продуктивніших додаткових капіталовкладень у землю. Формою вилучення диференційної ренти є орендна плата, рентні платежі, плата за землю.

Слід розрізняти дві форми диференційної ренти — першу та другу. Диференційна рента І

— це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях. Диференційна рента II виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю. Взаємозв’язок першої і другої диференційної ренти полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості земель. Тільки перша рента пов’язана з природною, а друга — з економічною (штучною) родючістю ґрунтів.

Диференціальна рента І в свою чергу поділяється на: 1) диференціальну ренту за родючістю (Ір); 2) диференціальну ренту за місцезнаходженням (Ім).

Диференціальна рента Ір  виникає із різної природної родючості окремих ділянок землі.

Вона   дорівнює   різниці   між   суспільною   вартістю   сільськогосподарської   продукції   та   її

індивідуальною вартістю на більш родючих земельних ділянках.

Диференціальна рента Ім виникає через те, що земельні ділянки розташовані на різній відстані від ринків збуту. Тому транспортні витрати, що входять у виробничі витрати, і вартість товару з різновіддалених земель неоднакові. Для віддалених від ринку земель ці витрати будуть

 

більші. Але кількість близьких до ринку збуту земель обмежена, вони не можуть задовольнити платіжний попит суспільства в сільськогосподарських продуктах, тому виникає необхідність в обробці віддалених від ринку земельних ділянок. Щоб ці землі вступили в обробіток, повинні бути покриті виробничі витрати і отриманий нормальний прибуток. Це можливо, коли суспільна вартість регулюватиметься умовами виробництва на гіршій за місцезнаходженням ділянці. На близько розташованих до ринку землях індивідуальна вартість буде нижчою від суспільної. Якщо реалізація товарів відбуватиметься за суспільною вартістю, то на кращих за місцезнаходженням ділянках виникатиме надприбуток, який перетворюється