Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Предмет і завдання наркології. Актуальні проблеми сучасної наркології. Принципи діагностики і лікування узалежнень

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
21
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЛЕКЦІЯ
 
ТЕМА: Предмет і завдання наркології. Актуальні проблеми сучасної наркології. Принципи діагностики і лікування узалежнень
 
ПЛАН:
 
  1. Зловживання етанолом. Просте і патологічне алкогольне сп’яніння. Невідкладна допомога при алкогольному отруєнні
  2. Алкоголізм. Характеристика клінічних стадій
  3. Алкогольні психози
  4. Поняття наркоманії
  5. Основні види наркоманій: опіоїдна, психостимуляторами, канабіоїдна, барбітурова
  6. Поняття токсикоманій. Особливості сп’яніння і динаміка токсикоманії, викликаної інгалянтами
  7. Сучасні методи лікування нарко- і токсикоманій
 
Актуальність теми: Значний ріст в останні десятиліття різних форм аддиктивної поведінки, перш за все – алкоголізму та наркоманій ставить дану проблему в один ряд із найбільш актуальними проблемами сьогодення.
 
1. Предметом вивчення наркології є вплив психоактивних речовин на стан людини. У вітчизняній наркології в цю групу традиційно входять гостра та хронічна інтоксикація алкоголем, наркотиками та токсикоманічними речовинами.
Психоактивна речовина (ПАР) – речовина, одномоментне вживання котрої викликає комфортний психічний стан, а систематичне – психічну чи фізичну залежність.
Наркотична речовина – психоактивна речовина, яка внаслідок соціальної небезпечності офіційно визнана наркотичною. Поділ на токсикоманічні середники і наркотики є юридично зумовленим (карна відповідальність за виготовлення, зберігання, транспортування), а також
руйнівний вплив наркотичних і токсикоманічних речовин на організм людини є в принципі однаковим: усі вони є психотропними отрутами.
Адиктивна поведінка – зловживання ПАР, зокрема алкоголем і тютюнопалінням, яке призводить до формування синдрому фізичної залежності.
Токсикоманія (наркоманія) – хворобливий стан, що проявляється потягом до систематичного вживання психоактивних (наркотичних) речовин і характеризується явищами психічної і фізичної залежності. Основними клінічними проявами токсико- і наркоманій є:
Синдром зміненої реактивності – втрата захисних реакцій (універсальна захисна реакція – блювотний рефлекс), наростання толерантності, тобто переносимості ПАР, зміна форм вживання і сп’яніння.
Синдром психічної залежності – настирливий потяг до прийому ПАР для отримання психічного комфорту, здатність отримувати психічне задоволення поза вживанням ПАР значно знижується або зникає.
Синдром фізичної залежності – непоборний потяг до вживання ПАР, включення ПАР до процесу обміну речовин організму з формуванням психічних і соматичних розладів при припиненні вживання ПАР і відновленням фізичного комфорту в стані інтоксикації (синдром абстиненції).
У МКХ-10 виділено окрему рубрику „Психічні і поведінкові розлади внаслідок приймання психоактивних речовин”.
Наркоманії і токсикоманії, або зловживання ПАР – це хворобливий потяг до вживання певних речовин з метою досягнення стану ейфорії або отримання штучного збудження, внаслідок чого розвивається психофізична залежність і своєрідна деградація особистості, нерідко настає передчасна смерть. Запідозрити потяг до приймання ПАР у підлітковому та юнацькому віці можна за рядом ознак:
  • втрата інтересу до навчання, часті пропуски занять без поважної причини;
  • немотивоване зниження успішності;
  • ухилення від суспільних заходів, спільної праці;
  • втрата приязних стосунків з колишніми приятелями;
  • зміна кола оточення, контакти з асоціальними особами;
  • різка зміна спектру інтересів, діяльності і звичного стилю поведінки;
  • поява в характері таких рис, як цинізм, брехливість, егоїзм;
  • уникання побутових обов’язків;
  • пізні повернення додому;
10) зловживання тонізуючими напоями, куріння;
11) намагання будь-що роздобути кошти для задоволення невідомих батькам потреб;
12) затримування правоохоронними органами;
13) приймання з приводу незрозумілих „недуг” непевних ліків, джерело отримання яких невідоме близьким;
14) зміни емоційного та життєвого тонусу: зранку – пригніченість, апатія чи дисфорія, після повернення додому – ейфорія, жвавість, балакучість.
Діагностика – виявлення відповідних речовин у крові або сечі, опіоїдна
ІІ ст. – налорфін (антагоніст опіатів).
Серед токсикоманічних речовин в Україні, як і в більшості країн, заселених переважно білою расою, найбільш поширеними є алкогольні напої.
 
2. Гостра алкогольна інтоксикація
 
Стан гострої інтоксикації без явищ психозу, викликаний прийманням спиртних напоїв, називають простим алкогольним сп’янінням. Розрізняють легкий, середній і тяжкий ступені сп’яніння.
Легкий ступінь проявляється ейфорією, гіперемією обличчя, загальним пожвавленням, тахікардією та підвищенням АТ до 130-150/80-95 мм. рт. ст. Мова та координація рухів не порушені. Концентрація алкоголю в крові становить 1-2‰.
При середній тяжкості сп’яніння ейфоричний настрій змінюється на депресивний або дратівливий, можливі імпульсивні вчинки. Мова стає уривчастою, змазаною. Тахікардія, АТ сягає 140-189/90-110 мм. рт. ст. Порушується координація рухів. Концентрація алкоголю в крові 3-4‏‰.
Тяжкий ступінь характеризується виключенням свідомості (від оглушеності до сопору і коми). Концентрація алкоголю в крові 5-6‰ (рівень вищий 7‰ вважається смертельним). Такий стан потребує невідкладних заходів. Для припинення всмоктування алкоголю промивають шлунок 1 -1, 5л слабкого р-ну калію перманганату, при необхідності – через зонд. Можна викликати блювання шляхом п/шк. Введення 0, 25-0, 5 мл 1% р-ну апоморфіну. Одночасно вводять 1 мл кордіаміну або 1 мл 20% р-ну кофеїну. Слід дати прийняти 5-8-крапель 10% р-ну аміаку (нашатирного спирту) на півсклянки води. При алкогольній комі хворий потребує негайної госпіталізації в стаціонар для проведення інтенсивної терапії, реанімаційних заходів (гемодилюція з форсованим діурезом, поліглюкін, реополіглюкін в/в крапельно, серцеві глікозиди тощо).
Крім типового алкогольного сп’яніння, описаного вище, зустрічаються також змінені форми алкогольного сп’яніння, при яких алкоголь замість ейфоризуючого ефекту викликає депресію або дисфорію (депресивна та дисфорична форми, небезпечні щодо суїциду), вибухові реакції (експлозивна форма), істеричні прояви, непереборну сонливість (нарколептична форма) тощо. Такі види сп’яніння властиві хворим на алкоголізм, людям з мозковою дисфункцією, психічними та психологічними розладами.
Вживання алкоголю може спровокувати гострий психоз – патологічне сп’яніння. Кількість вжитого алкоголю при цьому може бути різною. Зазвичай у таких пацієнтів наявна помірна органічна мозкова дисфункція. Психоз може проявлятись паморочним станом свідомості або гострим параноїдним синдромом, часто з руйнівними діями. Після гострого стану зазвичай настає глибокий сон з наступною амнезією періоду психозу.
 
3. Хронічний алкоголізм
 
Серед популяції населення, яка споживає спиртні напої, у 5-10% розвивається узалежнення до етанолу – алкоголізм. Це захворювання є одним із різновидів токсикоманії і складається з таких синдромів: патологічного потягу до прийому спиртних напоїв, зміни толерантності (стійкості) до алкоголю, синдрому фізичної залежності, комплексу сома то-неврологічних порушень алкогольного генезу, психічних розладів. У перебігу алкоголізму розрізняють три стадії.
І (початкова) псевдоневрастенічна. Формується психологічна залежність до спиртних напоїв (патологічний потяг до спиртного), толерантність до алкоголю зростає в 3-5-разів. Соматоневрологічні порушення незначні і мають функціональний характер. Усвідомлення хвороби відсутнє. Соціально-трудовий статус зазвичай незмінений.
II (середня) наркоманічна. Визначається формуванням алкогольного абстинентного сидрому (ААС) як прояву фізичної залежності. Основними симптомами ААС є: загальний тремор, тахікардія, підвищення АТ, пітливість, спрага, нудота, втрата апетиту, пронос, зниження настрою, тривога, дратівливість, фізична слабкість, порушення уваги, розлади сну. Для зняття цих неприємних проявів хворий мусить прийняти певну дозу алкоголю, тобто похмелитись. Толерантність до спиртних напоїв у цій стадії досягає свого максимуму („плато толерантності”). Змінюється характер алкогольного сп’яніння. Змінюється характер хворого, на фоні егоїзму і брехливості розвивається психопатизація (зміни особи) за такими варіантами: експлозивний (дратівливість, злобність, конфліктність, сварки з щонайменшого приводу) ; істеричний (хвалькуватість, патологічна брехливість, істеричні реакції), астенічний (нерішучість, пасивність, знесиленість), апатичний (байдужість, емоційне спустошення, швидка соціальна деградація). Функціональні сома то-неврологічні порушення переростають в органічні (гепатит, панкреатит, алкогольна міокардіопатія тощо). У 10% хворих виникають гострі алкогольні психози (найчастіше при обтяжуючих обставинах – травма, соматична хвороба, психотравма)
III (кінцева) енцефалопатична. Пияцтво стале, але толерантність до алкоголю знижена. Часто вживаються сурогати, втрачається якісний контроль, наростає соціально- трудова деградація: хворі втрачають сім’ю, роботу і житло. Сомато-неврологічні зміни стають незворотними. Розвиваються незворотні органічні мозкові зміни (енцефалопатія), що проявляється психоорганічним синдромом. У деяких хворих на фоні алкогольної енцефалопатії розвиваються хронічні психози.
У лікуванні алкоголізму виділяють чотири етапи. На першому етапі треба обірвати запій і зняти ААС. З цією метою використовують метронідазол, унітіол, натрію тіосульфат. На другому етапі проводять дезінтоксикаційну та загальнозміцнювальну терапію. На третьому етапі застосовують специфічну протиалкогольну терапію (психотерапія – кодування, внутрішньом’язова імплантація препарату „Еспераль”). Після цього проводиться протирецидивне лікування. Методики лікування і дози препаратів визначаються лікарем-наркологом.
 
4. Алкогольні психози
 
Приблизно у 10% хворих на хронічний алкоголізи розвиваються гострі і хронічні алкогольні психози.
Серед психозів найчастіше виникає алкогольний делірій (біла гарячка). Клінічна картина визначається деліріозним синдромом (дезорієнтація в часі і просторі із збереженням орієнтації у власній особі, зорові, тактильні та слухові галюцинації. Переважають мікроптичні, множинні зоогалюцинації (жуки, таргани, пацюки), розвивається галюцинаторне збудження. Виділяють також важкі делірії: професійний (рухи хворого, пов’язані із звичною діяльністю) та муситуючий (глибоке затьмарення свідомості, аменція, прогноз важкий). Біла галячка супроводжується соматоневрологічними розладами: виражена пітливість, тахікардія, коливання АТ, збільшення печінки, субіктеричність склер, тремор рук, голови, всього тіла. Температура тіла найчастіше субфебрильна.
Невідкладна долікарська допомога. Хворим, у яких психоз розвинувся при яскравих проявах ААС, показана суміш Попова: 0, 4г фенобарбіталу (або чотири разові дози іншого снодійного препарату) подрібнюють, змішують із 30-50 мл 96% етилового спирту, додають 78-80 мл води і дають хворому випити. Це зменшує прояви абстиненції, іноді викликає сон. З метою детоксикації вводять в/в 10 мл 30% р-ну натрію тіосульфату, в/м 10 мл 5% р-ну унітіолу. При вираженому психомоторному збудженні слід ввести в/м 4 мл 2, 5% р-ну аміназину, 4-6-мл 0, 5% р-ну реланіуму (сибазону). Хворого потрібно якнайшвидше госпіталізувати, подальше лікування проводиться в стаціонарі, часто такі хворі потребують інтенсивної терапії і реанімаційних заходів.
Алкогольний галюциноз. Клінічна картина визначається слуховими галюцинаціями, що мають характер монологу, діалогу або полі вокальними з тематикою звинувачення хворого, докорів та погроз на його адресу. Супроводжуються тривогою, страхом. Посилюються ввечері і вночі. Свідомість збережена. Відмічаються гострий перебіг (до 2-4 тижнів) і хронічний (триває роками, хвилеподібно, хворий призвичаюється до голосів). Невідкладної долі карської допомоги потребують хворі з гострими проявами, що супроводжуються афектом страху, тривоги (вводяться седативні середники, хворий невідкладно госпіталізується в психіатричний стаціонар).
Алкогольний параноїд. Гострий алкогольний параноїд – маячення переслідування, напружений афект страху, часто маячне збудження. Триває декілька днів або тижнів, але може затягатись на місяці.
Алкогольне маячення ревнощів – хронічний алкогольний параноїд, здебільшого на фоні наростаючої алкогольної енцефалопатії. До маячення ревнощів можуть приєднуватись ідеї отруєння. Часто спонукає до жорстоких дій. Лікування гострих станів – в стаціонарі (трифтазин, галоперідол, аміназин).
Корсаковський поліневритичний психоз. Характеризується наявністю Корсаківського амнестичного синдрому (фіксаційна, іноді ретроградна амнезія в поєднанні з конфабуляціями, амнестична дезорієнтація, млявість, пасивність) в поєднанні з поліневритом (атрофія м’язів кінцівок, постаблення або відсутність сухожилкових рефлексів). Може розвиватись гостро (після делірію) або поступово (переважно у людей похилого віку).
Алкогольні енцефалопатії розвиваються при органічній недостатності мозку в умовах масивної інтоксикації сурогатами. Гостра алкогольна енцефалопатія Гайе-Верніке (геморагічна енцефалопатія, або верхній гострий поліенцефаліт). Продром – як важкий хронічний ААС, потім – важкий делірій, агенція, судомні напади, легеневі і серцеві ускладнення. Прогноз – важкий, часто летальний або з виходом в хронічну форму.
Хронічні енцефалопатії – корсаковський психоз, алкогольна деменція, алкогольний псевдопараліч (тотальна деменція з ейфорією, нагадує прогресивний параліч). Лікування є відносно ефективним лише на початкових стадіях енцефалопатії і передбачає введення великих доз вітамінів групи В і ноотропних засобів на фоні загальнозміцнюючої терапії. Хворі з хронічними енцефалопатіями здебільшого повністю непрацездатні, а іноді потребують стороннього догляду і нагляду.
 
НАРКОМАНІЯ
 
Сучасна класифікація наркотичних засобів:
Седатики (опійні наркотики, снодійні барбітуратної групи тощо) ;
Стимулятори (ефедрин, фенамін, кокаїн тощо) ;
Психоделіки, тобто ті, які змінюють свідомість (ЛСД, препарати коноплі та інші галюциногени).
Наркотики відомі людям вже кілька тисяч років. Їх вживали люди різних культур і з різною метою: під час релігійних відправ, для відновлення сил перед боями, для зміни свідомості, в медицині як знеболююче. Вже в дописемний період люди використовували наркотики: алкоголь і різні рослини, що викликали психологічні і фізіологічні зміни в организмі людини.
Люди кам’яного віку знали опіум, гашиш, кокаїн і використовували ці наркотики при підготовці до бою і для зміни свідомості. На стінах гробниць південноамериканських иніанців є зображення людей, що жують листя коки (один із способів прийому кокаїну), що датуються 3 тысячоліттям до нашої ери.
Европейцям стали відомі опіум і гашиш, що були вже розповсюджені в ті часи на Сході, в результаті хрестових походів і подорожей Марко Поло. З відкриттям Америки европейцям стали відомі кокаїн, тютюн і різні галюциногени. З кавою, що походить з Ефіопії, европейці познайомились лише в 17 столітті. Пізніше моряки завезли каву до Південної Америки, що стала світовим виробником кави. Ще до Америки з Европи прийшов алкоголь, отриманий в результаті перегонки.
До початку 20 століття практично не існувало обмежень на виробництво і споживання наркотиків. Спроби обмеження і заборони робились, але були зазвичай невдалими. Також було кілька спроб оголосити поза законом чай і каву.
Що таке наркотик і наркоманія.
Щоб дати визначення наркотику слід спочатку дати визначення наркоманії взагалі. Наркоманія – не хвороба в прямому сенсі цього слова. Це тотальне порушення фізичного і психічного здоров’я людини, руйнування її особистості, втрата кращих моральних якостей і власного «я» внаслідок вживання наркотиків. Наркоманія як патологічний стан є незворотною, і негативні зміни в душі наркомана залишаються з нам назавжди.
Поняття «наркотик» також неоднозначне і поділяється на медичне і юридичне. Медичне визначення звучить так: це хімічна речовина чи суміш речовин, відмінне від необхідних для нормальної життєдіяльності, приймання котрого позначається зміною функціонування організму і, можливо, його структури. З юридичної точки зору вживання, зберігання, виготовлення, розповсюдження наркотичних речовин вважається злочином і карається законом. Це речовини, здатні викликати ейфорію, психічну чи фізичну залежність, що приносять шкоду здоров’ю і психіці, небезпечні при широкому розповсюдженні серед населення, і традиційні в даній культурі. В нашій країні наркотиками визнані: алкалоїди опіума (морфін, кодеїн), синтетичні опіоїди (героїн, промедол тощо), деякі психостимулюючі речовини (кокаїн та його похідні, фенамін, перветин, эфедрин та інші амфетаміни) ; галюциногени, або психоделічні речовини (анаша, маріхуана, ЛСД (диетиламід лізергінової кислоти), псилобіцин, фенциклидін; психостимулятори з галюциногенним компонентом дії (екстазі).
В наші дні стати наркоманом не так вже й важко. Існує поняття «контагіозності». Воно означає, що кожний дорослий наркоман залучає до наркоманії приблизно 10 человік для того, щоб розширити коло своїх «клієнтів» в рамках наркобізнесу. Найчастіше дев’ятеро з 10 – підлітки. Випадки, коли наркотизацію починає доросла людина, нечасті.
Здебільшого люди, що вживають наркотики з певною метою, очікують двох ефектів: 1) отримати можливість розслабитись, віджволіктись від життєвих проблем чи забути трагічні події; 2) оримати нові, досі невідомі відчуття, що стимулюють уяву і творчі здібності. Проблема полягає в тому, що наркотична залежність розвивається дуже швидко – спершу психічна, згодом і фізична. Швидкість її формування залежить від виду наркотику, способу його введення, регулярності його прийому і деяких інших факторів. Наприклад, при ін’єкції деяких видів опоїдів (героїн, промедол тощо) зазалежність розвивається після 1-4 уколів; при інших видах наркотиків це відбувається дещо пізніше – через 1 – 2 тижні регулярного вживання. Так чи інакше, фізична залежність виникає, насамперед, по причині психічної залежності, котра характеризується нездоланним постійним бажанням приймати наркотик. Формування психічної залежності означає початкову – 1 стадію наркоманії, коли ніщо, окрім вживання наркотику, не може відволікти початкуючого наркомана від постійного почуття невдоволеності. Характерною ознакою наркоманії і токсикоманії є толерантність до наркотичної речовини. В буквальному сенсі толерантність означає «витривалість», що формується в результаті звикання организму до наркотику. Толерантність проявляється в тому, що для досягнення бажаного ефекту, потрібні усе більші дози наркотику. Порівняно з первинною дози зростають у 10 – 1000 разів. Отже, з часом кількість і частота вживання наркотику зростає, що призводить до незворотних наслідків.
Вже за кілька тижнів після виникнення психічної залежності може виникати фізична. Коли наркотик стає необхідним для нормальної діяльності організму, настає 2 стадія наркотичної залежності. Припинення прийому речовини призводить до тяжкого стану, що називається абстинентним синдромом, або «ломкою». При різних формах наркоманії “ломка” проявляється по різному, але здебільшого це вкрай важкий і нестерпний стан, подолати який людина не в змозі. При абстиненції можуть бути різноманітні нестерпні болі, важкі диспептичні явища, судоми. Хворі пригнічені важким почуттям безвиході, знаходяться в депресії. Ця стадія захворювання позначається найбільшим процентом суїцидів
На 3-й стадії відбуваються психічна і фізична деградація особистості, важкі незворотні зміни в організмі, людина стає інвалідом. Відсутність бажаного ефекту від прийому речовини, поряд із зниженням його переносимості організмом, часто призводять до передозування і смерті.
Часто людина керується думкою: «Я можу просто спробувати той чи інший наркотик, и ничого страшного не трапиться». Так починали усі наркомани. Кожна людина має розуміти, що наслідки однієї дози здебільшого незворотні і призводять до формування важкої хвороби – наркоманії.
 
Характеристика найбільш розповсюджених наркоманій
 
Опійна наркоманія
Опійна наркоманія розвивається при наркотизації такими речовинами, як опій – сирець (застиглий темно-брунатнуватий сік маковых голівок) і усі його похідні, котрі називаються опіатами, а також синтетичними препаратами і лікарськими речовинами із подібною дією (героїн, морфін, промедол, омнопон, кодеин, фентаніл, фенадон, метадон та інші).
Деякі з цих середників виробляються фармацевтичною промисловістю і використовуються в хірургії, онкології, травматології як знеболюючі. Власне препарати цієї групи мають найбільший знеболюючий ефект.
Спосіб вживання опіатів залежить від препарату. Героїн зазвичай вводять шляхом внутрішньовенних або підшкірних ін’єкцій, вдихають або використовують разом із стимуляторами для в/в введення. Саморобні препарати із застиглого макового молочка або макової соломки переважно вводяться ін’єкційно, рідко приймаються всередину як відвар (кокнар) чи суміш для жування або куряться. Препарати, що виробляються фармацевтичною промисловістю вводять внутрішньовенно чи приймають всередину.
Гостра інтоксикація (опіатне сп’яніння) : своєрідний стан безтурботного приємного спокою і загального розслаблення з позитивно забарвленими візуалізованими уявленнями. Млявість, малорухливість, відчуття тяжкості і тепла в кінцівках, сонливість. У досвідчених наркоманів такий стан скоро змінюється підвищеною активністю, балакучістю з ейфоричним відтінком настрою. Об’єктивні ознаки: звуження зіниць, сухість шкіри і слизових, гіпотонія, брадікардія, гіпотермія, гіперглікемія, гіперрефлексія, благодушний настрій, швидка зміна асоціацій. Значне передозування опіатів може викликати глибоке виключення свідомості (сопор, кома), зміни дихання за типом Чейн-Стокса. Гальмування дихального центру може призвести до смерті.
Як в усіх видів наркоманій в опіоманії виділяють 3 стадії. Зазвичай 1 стадія триває від 2 до 3 місяців залежно від виду наркотика, що приймається. Слід зазначити, що найскоріше розвивається залежність від героїну – після 3 – 5 ін’єкцій; при в/в введенні чистого морфіну – після 10 – 15 ін’єкцій (2 – 3 тижні нерегулярного прийому). При опіокурінні, жуванні, ковтанні «маковой соломки» (опіофагії) залежність формується протягом кількох років.
Зазвичай абсистентного синдрому на першій стадії ще немає, але за відсутності наркотика виникає гострий психічний дискомфорт. На 1-й стадії наркомани мало сплять, мало їдять. З’являється затримка стільця на кілька днів, оскільки опіати пригнічують кишкову перистальтику. Зменшується кількість сечі. При застудах відсутній кашель, оскільки опіати гальмують кашлевий рефлекс і пригнічують дихальний центр. На 2 стадії опийної наркоманії толерантність поступово зростає, дії попередньої дози вже недостатньо. У деяких наркоманів толерантність до опіатів досягає надзвичайно високих величин – в 100 – 300 разів вища, ніж первинна доза.
Найбільш характерним об’єктивним симптомом протягом усієї опійної наркоманії, незалежно від виду препарату і способу його введення, є звуження зіниціми, зниження слиновиділення і сухість у роті. Також на 2-й стадії у наркоманів настає загальне виснаження організму: з’являються передчасні зморшки, волосся стає ламким, нігті розшаровуються, кришаться і випадають зуби. Також декомпенсуються хронічні і латентні захворювання, що може призвести до летального кінця.
Особливості опіатної абстиненції. Перші ознаки: мідріаз, позіхання, сльозотеча, рино рея, чхання, анорексія, порушення сну (від 3 діб до 2-3-тижнів). Потім переміжні стани жару і ознобу з „гусячою шкірою”, пітливість, загальна слабкість, пароксизмальне чхання, посилення сльозотечі, ринореї, непереносимість світла, біль у між щелепних суглобах і жувальних м’язах, слинотеча. Через кілька годин приєднується так звана „ломка” – „зводить”, „крутить” великі м’язи спини, неможливість сидіти, лежати, знайти якусь сталу позу, часті проноси, тенезми, напади сильного болю в кишківнику. Все це перебігає на фоні вираженої депресії з дисфоричним відтінком. Після редукування гострих проявів абстиненції – виражена астенія із стійким безсонням (1-1, 5 місяця), яке потім змінюється сонливістю (2-3 місяці). Лікування: зняття симптомів абстиненції (переважно симптоматичне), фон – транквілізатори. Основне значення – подолання психологічної залежності, реабілітація, зміна кола оточення.
На 3 стадії опіоманії знижується толерантність до наркотику і хворі вже не в змозі переносити колишні дози. Доза, що раніше викликала комфортний стан, викликає сильну слабкість. Наркотик діє вже не активуючим, а лише тонізуючим чином. Абстинентний синдром стає ще важчим. Він настає вже через 4-5 годин після останнього прийому наркотику. В абстиненції виникають судоми в руках і ногах, м’язи мляві, тонус їх знижений. Апетит відсутній, опіомани катастрофічно худнуть, артеріальний тиск знижений, можливий судинний колапс, Може розвинутись гостра серцева недостатність аж до смертельного кінця. В загальному настрої переважають туга, апатія, почуття безнадії і безвиході. Мало хто з опіоїдних наркоманів доживає до 30 – 35 років. Шанс дожити до такого віку більший у тих, хто розпочинає наркотизацію вже досить дорослим або в наркотизації були достатньо довгі перерви (утримання після лікування, перебування в місцях позбавлення волі тощо).
 
Наркоманія стимуляторами
 
До стимуляторів, що викликають наркотичну залежність відносять кокаїн, ефедрин, перветин (метедрин), амфетаміни (бензедрин, фенамін), прелюдин (грацидин) та інші. Сюди жи відноситься і кофеїн, але він допоки не вважається наркотиком, хоча також може викликати залежність (чифіризм, кофеїнізм).
Способи введення стимуляторів різна: довенно і дом’язево, всередину у вигляді розчинів чи таблеток, вдихають, курять.
Найбільш розповсюдженим серед стимуляторів є вживання ефедрину. Залежність отримала назву ефедринової наркоманії. Ефедрон дуже популярний серед підлітків, а також серед людей творчих професій – вважалось, що наркотик стимулює творчість.
Гостра інтоксикація ефедрином (ефедрон, „джеф”, „мулька”, „вінт”). Легкість, відчуття. „польоту”, чіткість та яскравість сприйняття. Тепла хвиля в тілі. Прискорення мислення з легкою зміною асоціацій. Моторна активність, метушливість, прагнення творчості, відсутність потреби в їжі, питті, сні. Блідість обличчя, мідріаз. Сухість губ, тахікардія, незначна гіпертензія, дрібний тремор пальців рук, легка дискоординація рухів. Ейфорична фаза триває спочатку біля 6 годин, щоразу скорочуючись. Після – млявість, знесилення, серцебиття.
Ефедринова абстиненція. Стадійність. Спочатку: запаморочення, нудота, знесилення, блідість, міоз, нічна пітливість, малиновий „лакований” язик з фібрилярними посіпуваееями. Мова змазана, координація порушена, хода атактична. Світлофобія, різь в очах, сонливість, дрімота. Через 12-24 год. – сильний головний біль, розбитість в усьому тілі, фібрилярні посіпування в м’язах. Потім болі у великих суглобах, судомні зведення м’язів, біль у кишківнику, пронос. Емоції край лабільні, дисфорії, незадоволення, сонливість змінюється безсонням. Загострення апетиту. Перевага – солодкому. Черех 2 доби апатична депресія, різка фізична слабкість, неможливість виконання активних дій. Через 1-2-тижні стан покращується. Але довгий час залишається астенія. Обсесивний потяг щонайменше 3 місяці зберігається.
Динаміка ефедринової наркоманії На 1 стадії психічна злежність може сформуватись вже після 2 – 3 ін’єкцій, але частіше виникає через 1 – 3 місяці нерегулярного прийому ефедрона всередину. При довенному введенні залежність формується набагато швидше. За сформованої психічної залежності швидко наростає толерантність. Особливістю цієї стадії є те, що разова толерантність (кількість наркотику, що приймається одно моментно) суттєво не зростає, ттому що збільшення звичної наркотичної дози викликає головний біль, тремор у тілі, озноб, підвищення артеріального тиску. З часом тривалість ейфорії скорочується і вихід із стану наркотизації позначається занепадом сили, млявістю, тахікардією. Наприкінці періоду наркотизації наростає психічне виснаження, з’являється нудота, запаморочення, різь в очах, безсоння, загальна млявість, слабкість у м’язах, наростання апатії. Через погане самопочуття наркотизація переривається. В подальшому можливі перерви в прийомі наркотику, що тривають 3-10 днів.
Після закінчення періоду наркотизації виникає гостре відчуття голоду. Наркомани багато їдять, але колишньої ваги не набирають. Наявне важке почуття невдоволення, нестачі чогось важливого, нічим не хочеться займатись, нічого не цікаво, виникає психічний дискомфорт.
Через 3 – 4 месяці регулярного прийому в проміжках між інтоксикаціями наростає загальна слабкість, млявість, порушення сну і апетиту, з’являються тривожність і підозрілість, безсоння стає стійким.
Тривалість першої стадії наркоманії стимуляторами 3 – 6 місяців. Вона залежить від способу введення і інтенсивності наркотизації, тобто від дози наркотика і частоти його прийому.
На 2 стадії відбувається зростання разової толерантності. При прийомі всередину толерантність зростає в 5 – 6 разів, а добова доза – у 50 – 60 разів. Тривалість ейфорії різко скорочується, вона втрачає свою привабливість і легко зникає під впливом зовнішніх чинників, що викликає роздратування, грубість і злість у наркомана. При підвищенні доз наркотику часто виникає передозування, котре може привести до смерті.
Через 8 – 9 месяців регулярного прийому стимуляторів після тяжкої багатоденної наркотизації виникають психози. Спочатку наростає неспокій, напруженість, з’являються тривога і страх. Надалі виникають зорові ілюзії, окремі слухові галюцинації, можуть виникати тактильні омани сприйняття («підшкірний галюциноз»), маячення переслідування з агресивними проявами.
На 3-й стадії змінюються прояви сп’яніння. Психічного і рухового збудження немає. Настрій може дещо покращитись на короткий час, але частіше виникає дратівливість і злоба, тривога і психічна напруженість. На цей час помітною стає деградація особи. Мислення і мова мляві, сповільнені, непродуктивні, з персевераціями і одноманітністю модуляцій. Енергетичне виснаження при наркоманії стимуляторами настає набагато швидне, ніж при інших наркоманія, тому загалом через свої наслідки і ускладнення це одна з найзлоякісніших форм наркоманій.
 
Наркоманія препаратами коноплі (гашишеманія, канабіоїдна наркоманія)
 
Гашиш – висушена і спресована смолиста речовина, що добувається з поверхні квітнучих верхівок індійської чи американської коноплі. Крім того з метою наркотизації використовують дрібно товчене листя цих же рослин. Діюча речовина 9-тетрагідроканабіол. Дія водночас збудлива, ейфоризуюча, галюциногенна. В країнах європейської культури – переважно куріння.
Гостра інтоксикація: ейфорія, напади немотивованого сміху. Прискорене, непослідовне мислення, яскраві чуттєві переживання. Можливі ілюзії, дереалізація і деперсоналізація. Порушення сприйняття часу, звуків, розмірів предметів і власного тіла. Сильна спрага і голод, переважно вживається тепле (холодне пиття і їжа – майже миттєве витвереження). Характерно: індукування емоційних переживань усіх членів групи. Варіант – „пробить на измену” – паніка, страх, гостре маячення переслідування.
Об’єктивні ознаки: гіперемія обличчя (Іноді – блідість) і особливо склер. (симптом „червоних очей”), очі блищать, зіниці розширені. Різь в очах, непереносимість світла. Температура тіла знижена, шкіра холодна на дотик, іноді на лобі виступає піт. Мова сплутана, голос хрипкий, сухість язика і губ, легке порушення координації рухів. Тахікардія, тахіпное, гіпертензія, горизонтальний ністагм, гіперрефлексія. Ускладнення: психози (подібні до гострого шизофренічного шубу з маяченням переслідування, впливу тощо).
Спочатку, на 1 стадії, вживання гашишу буває епізодичним. Цей етап може тривати 2 – 3 роки. Загалом формування залежності відбувається повільніше, ніж при інших формах наркоманій. Однак при щоденному вживанні ознаки психічної залежності можуть проявитись вже через кілька місяців. Куріння стає систематичним. Для отримання колишнього ефектуо при доза збільшується. Зростає толерантність, що проявляється потребою курити кілька разів на день, порушується сон.
Тривалість першої стадії 2 – 5 років, що є триваліше відповідних стадій при опійній наркоманії, наркоманія стимуляторами і снодійними.
У 2-й стадии стан розслабленості у сп’янінні може бути дуже коротким. В подальшому наркоман стає зібраним, працездатним, активним, тобто гашиш надає стимулюючий вплив. В сп’янінні стають менш виразними порушення сприйняття. Сп’яніння триває 1 – 1, 5 години, а потім тонус знижується, енергійність і працездатність, інтерес до оточуючого спадають. Гашишист стає млявим, сонливим, подразливим. Такий стан триває, допоки він знову не покурить. Для підтримання бадьорості наркоман мусить курити багаторазово протягом дня. Неможливість задовільнити потяг до наркотика позначається незадоволенням, дратівливістю, відсутністю інтересу до усього, що не стосується куріння, розсіяністю.
Формується фізична залежність, а сп’яніння стає єдиною можливою умовою для досягнення психічного і фізичного комфорту. Компульсивний потяг при гашишеманії виражений слабше, ніж при інших формах наркоманії, немає такої психічної напруженості, вибуховості і безпричинної злоби. Абстиненція відносно неважка: сенестопатії, депресивно-іпохондричний настрій, загальна астенія.
3-я стадія розвивається після 10і більше років систематичного куріння гашишу. На цій стадії гашиш переважно має лише тонізуючий вплив. На перший план виступають прогресуюче особистісне і фізичне виснаження, безініціативність, амотиваційність. Іноді цей стан порівнюють з Агато-абулічним синдромом. Притаманним шизофренічному дефекту. Крім того спорідненість до шизофренічних приступів мають психотичні епізоди, пов’язані із вживанням канабіоїдів (галюцинаторно-маячні прояви, маячення впливу і переслідування, окремі психічні автоматизми тощо).
Тривале систематичне вживання гашишу призводить до судинних порушень і дистрофічних змін в корі головного мозку та інших його відділах. Крім того при гашишизмі уражуються внутрішні органи. Розвивається міокардіодистрофія, стенокардія, порушення серцевого ритму і серцевої провідності, стійке підвищення артеріального тиску, гепатит і атрофія печінки, ниркова недостатність, ураження зорових нервів і сітківки ока, хронічний бронхіт і передракові зміни оболонок дихальних шляхів.
Барбітурати. Сп’яніння за багатьма ознаками нагадує алкогольне, скоріше настає середня ступінь. Часті передозування, важкі отруєння з сопорозним і коматозним станом, параліч дихального центру.
Барбітурова абстиненція. Відчуття незадоволення, неспокою, озноб. Різко знижується апетит, безсоння. Тривога, дисфорія, „звіряча лють”. Обличчя маскоподібне з сальним блиском, землистого відтінку’. Послідовність розвитку симптомів абстиненції:
  • мідріаз, блідість, озноб з „гусячою шкірою”, м’язова слабкість;
  • через добу – м’язова гіпертонія, судомні зведення литкових м’язів, тремор, гіперрефлексія. Неможливість перебувати в одній позі, хитка хода, тахікардія, підвищення АТ;
  • через 2 доби приєднуються блювання і проноси при „ломці” (сильний біль у великих суглобах), болі в шлунку;
  • на 3-4-добу великі судомні напади, аж до статусу, можуть виникати психози за типом важких деліріїв.
 
ТОКСИКОМАНІЯ
 
На сучасному етапі широко розповсюдженими є узалежнення від токсичних речовин, що вживаються шляхом вдихання парів (інгаляційним). До них відносяться пари бензину, ацетону, розчинників на основі толуолу, клею т. ін. Переважна більшість вживаючих токсичні інгалянти – підлітки. Особливістю зловживання інгалянтамі є їх регіональне і обмежене в часі розповсюдження. Одні речовини стають «модними» серед підлітків в деяких містах і місцевостях і відсутні в інших, де можуть використовувати інші речовини. З роками одні інгалянти змінялися іншими і в одній і тій же місцевості.
 
СУЧАСНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ НАРКОМАНІЙ
 
Медичні проблеми включають: медикаментозне лікування наркоманії, сугестивну і гіпнотерапію, фізіотерапію, фізичну, психічну і соціальну реабілітацію хворих. При лікуванні наркоманії користуються декількома загальними принципами:
  • добровільність, яка є одним з найважливіших факторів лікування;
  • індивідуалізація лікування;
  • комплексність терапії, яка включає медикаментозні, психотерапевтичні та реабілітаційні методи.
Медикаментозне лікування наркоманії
Загальні напрямки фармакотерапії при наркоманії: 1) лікування гострої інтоксикації при передозуванні наркотичних речовин; 2) терапія соматичних і неврологічних порушень, які виникають у хворих в результаті хронічної інтоксикації наркотичними сполуками; 3) купірування абстинентного синдрому, який викликається припиненням прийому наркотику; 4) медикаментозний вплив на мотиваційні та емоційні процеси, що визначають формування аддиктивної поведінки хворих. 
 
ЛІТЕРАТУРА:
 
  1. Напрєєнко О. К., Влох І. Й., Голубков О. З. Психіатрія / За ред. проф.. О. К. Напрєєнка /. – К. : Здоров”я. – 2001.
  2. Фридман Л. С., Флеминг Н. Ф., Робертс Д. Х., Хайман С. Е. Наркология. СПб. : Бином, Невский диалект, 1998.
  3. Шабанов П. Д. Руководство по наркологии. СПб. : Лань, 1998.
  4. Шейдер Р. Психиатрия. М. : Практика, 1998.
  5. Руководство по психиатрии / под ред. А. В. Снежневского /. – М. : “Медицина”. – 1983. – Т. 1.
  6. Кузнецов В. М., Чернявський В. М. Психіатрія. – К. : “Здоровя”. – 1993.
  7. Руководство по психиатрии / под. ред. Г. В. Морозова /. – М. : “Медицина”. – 1988. – т. 1.
  8. Коркина М. В., Лакосина Н. Д., Личко А. Е. Психиатрия. – М. : “Медицина”. – 1995.
 
 
 
Фото Капча