Предмет, методологія та завдання історії економіки та економічної думки

промисловості. У Сх. Галичині розвиваються традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, тютюнова, паперова, скляна. Найпоширенішою галуззю залишалось цукроваріння. Але застосування передової техніки відбувається дуже повільно. Однією з перешкод у цьому був початок промислового перевороту в німецьких та чеських провінціях Австрії. Негативно впливала і політика властей, які не були зацікавлені у промисловому зростанні західних земель. Закарпаття забезпечувало сировину для деревообробної, будівельної, хімічної галузей. Хімічну промисловість почали будувати у 1870 р. коштами підприємців США, Англії, Німеччини і Франції. В кінці ХІХ ст. там почали видобувати граніт, мармур, глини, вапняк. Велике значення мав видобуток бурого вугілля та кам’яної солі з осередком у Солотвині – найбільшої соляної копальні в Україні. У 60-70 рр. західноукраїнські землі були з’єднані залізницею із Заходом. У 1861 році було завершене будівництво залізниці Краків-Перемишль, а у 1864 році її з’єднали зі Львовом. Далі сполучення отримали Чернівці, Стрий, Тернопіль та інші міста. Проте залізничне будівництво незначною мірою сприяло розвитку виробництва промислової продукції, переважно лісової та будівельних матеріалів. Західний регіон став легкодоступним джерелом сировини і ринком збуту фабричної промисловості провінцій династії Габсбургів. Промисловість західноукраїнських земель розвивалася однобоко – розширювалось видобування і первинна переробка сировини, а не виробництво готової продукції. Це негативно впливало на хід промислового перевороту, початковий етап якого припав на 50-70 рр ХІХ ст. 7. 5. Фінансова політика. Головним джерелом бюджетних доходів царської Росії у першій половині ХІХ ст. були: – оброчний та подушний податки з селян; – шинкові та митні збори; податки з капіталів та торгових оборотів. Видаткова частина бюджету мала непродуктивний характер. Більшість витрат припадала на воєнне та морське міністерства. Витрати на освіту в першій половині ХІХ ст. становили менше, ніж 1% всіх витрат бюджету. Дефіцит бюджету покривали випуском все більших обсягів зовнішніх і внутрішніх позик, і паперових грошей. З метою впорядкування грошового обігу в 1839-1843 р. р. було реалізовано фінансову реформу. Її проводили через вилучення асигнацій і введення твердої валюти у вигляді розмінних на срібло державних кредитних білетів, а в 1843 році було вилучено асигнації. Впровадження кредитних білетів на рівні зі сріблом принесло певні вигоди. Це дало змогу відмовитись від срібла в обігу (монети сильно стирались). Але у зв’язку із зростанням державних, особливо воєнних витрат, уряд знову вдався до емісії (випуску) нових кредитних білетів, які знецінювались. У 1862 р. знову спроба чергової грошової реформи, за якою дозволявся розмін кредитних білетів на золото і срібло. В кінці наступного року розмін було відмінено. Отже, господарський розвиток України у ХІХ ст. визначався її колоніальним статусом. Незважаючи на зміни, українська економіка другої половини ХІХ ст., залишалася аграрно-індустріальною. 7. 6. Особливості економічної думки. Аналіз історичних джерел свідчить, що українська економічна думка від древніх часів до початку 30-х рр. ХХ ст. розвивалася як органічна складова світового процесу формування соціально-економічної культури. Вагомий вплив на розвиток української економічної думки мали класична політична економія, західноєвропейський утопічний соціалізм, німецька історична та австрійська суб’єктивно-психологічна школи, марксистська економічна теорія. Підкреслимо, що під впливом цих напрямів економічна думка України формувалася як своєрідне і самобутнє явище і, що важливо, мала зворотній вплив на світову економічну культуру. Наприклад, дослідження українських економістів М. Барановського, Є. Слуцького на декількароків випереджували західну економічну думку і саме в теоретичних розробках деяких українських вчениих було започатковано цілий ряд перспективних економічних напрямів. Що ж стосується економічної думки України в радянський період (30-80 рр), то вона розвивалася переважно в руслі догматизованої марксистсько-ленінської політекономії, для якої характерним було протистояння з течіями світової економічної думки. Суспільно-економічна думка в Україні в період підготовки та здійснення реформи 1861 р. Економічна думка України в ХІХ ст. розвивалася під впливом конкретних історичних, політичних і господарських умов. Вона, як правило, виступала складовою частиною суспільно-економічної думки. В дискусіях навколо питання скасування кріпосного права, в руслі загострення ідейної боротьби представників різних напрямів суспільно-економічних теорій в цілому сформувалася ліберальний і радикальний напрями економічної думки. Представники першого з них основним своїм завданням вважали просвітницьку діяльність, виховання освіченого селянина в дусі християнських чеснот, перевиховання поміщиків та усвідомлення ними необхідності проведення аграрних реформ. Серед них найвідоміші: В. Каразин український громадський діяч, вчений-енциклопедист, винахідник, засновник Харківського університету (в 1805 р.). Його проекти реформування різних галузей господарства були спрямовані на прискорення розвитку капіталістичних економічних відносин в Україні та Росії. Зокрема, він запропонував провести заходи стосовно скорочення зовнішнього боргу держави на основі вдосконалення фінансової системи, підвищення курсу карбованця і розвитку вітчизняої промисловості. В політичному плані В. Каразин виступав за перетворення абсолютної монархії в конституційну, за що зазнав репресій з боку царизму. Д. Журавський – економіст і статистик, автор трьохтомного „Статистичного опису Київської губернії”. Грунтуючись на конкретних статистичних матеріалах Журавський здійснив глибокий аналіз розвитку промисловості, зовнішньої торгівлі, внутрішнього ринку, товарних відносин, на основі якого зробив висновки про необхідність якнайшвидшого впровадження підприємницької організації виробництва в Україні. У цьому ж ряду назвемо також і А. Скальковського, Д. Струкова, М. Балудянського. Після реформи 1861 р., яка мала наслідком ліквідацію феодально- кріпосницької системи, в Україні активізувалося суспільно-політичне життя. Виникаьть різні ГромадсьКі об’єднання, які згуртовують інтелігенцію, ідеологів української національної буржуазії, виходять в свір різноманітні друковані виданны. Одним із найвідоміших часописів того часу,